вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" березня 2026 р. Справа№ 910/8796/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаратова Ю.А.
суддів: Бестаченко О.Л.
Скрипки І.М.
розглянувши заяву Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України»
про відстрочення сплати судового збору
за апеляційною скаргою Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 (повний текст складено 03.02.2026)
у справі № 910/8796/25 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕС ЕНД ЕЙ ГРУП" (м. Київ)
про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 6 120 833,33 грн
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. У поданій апеляційній скарзі скаржник просить:
- рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/8796/25 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» в повному обсязі.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Шаратов Ю.А., судді Скрипка І.М., Бестаченко О.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8796/25.
Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/8796/25.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.
Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Водночас, скаржником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
При цьому, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник просить апеляційний господарський суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у зв'язку з тим, що Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України і належить до сфери управління Міністерства юстиції України, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
Скаржник зазначає, що на час подання даної апеляційної скарги, у зв'язку з відсутністю відповідних видатків він здійснити сплату судового збору через органи Державної казначейської служби України не мав можливості, а враховуючи особливості бюджетного законодавства станом на 20.02.2026 залишок коштів по КЕКВ 2800 є недостатнім для сплати судового збору.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України "Про судовий збір".
Колегія суддів вказує на те, що приписами статті 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено чіткий та вичерпний перелік підстав, у разі наявності яких існує можливість для відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю;
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 940/2276/18 зроблено висновок про те, що з аналізу ст. 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені у ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Враховуючи, що скаржник згідно з положеннями статті 8 Закону України "Про судовий збір" не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а позов не спрямований на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору відсутні.
Разом з цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна навести докази того, що вона відноситься до категорії відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір".
При цьому, судова колегія зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див. рішення у справі "Делкурт проти Бельгії", від 17 січня 1970 року, п. 25, Серія А №11; п. 27 рішення Суду у справі "Пелевін проти України", no. 24402/02, від 20.05.2010 року).
Право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід'ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах "Голдер проти Сполученого Королівства" [Golder v. the United Kingdom], від 21.02.1975, пункт 36, Серія А №18, "Пономаренко проти України" [Ponomarenko v. Ukraine], заява № 13156/02, пункт 36, від 14.06.2007, "Мацюк проти України" [Matsyuk v. Ukraine], заява № 1751/03, пункт 28, від 10.12.2009 та "Кузьменко проти України" [Kuzmenko v. Ukraine], заява № 49526/07, пункт 25, від 09.03.2017).
З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої, третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
З урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі "Король та інші проти України" (Korol and Others v. Ukraine, заява №82560/17 та інші, включно з №36465/21), задля дотримання норм ст. 6 Конвенції, суд оцінює пропорційність обмеження доступу до суду індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у доступі для права на судовий захист (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19).
В даному випадку скаржником не надано взагалі будь-яких належних доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору на момент подання апеляційної скарги.
При цьому, самі лише посилання скаржника на відсутність відповідних видатків без надання відповідних доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору з цих підстав не доводять обставин, за якими він має бути звільнений від виконання процесуальних обов'язків, встановлених законом.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 75 цього Кодексу.
Отже, для зменшення, розстрочення або відстрочення від сплати судового збору скаржник має довести належними засобами доказування суду існування у нього фінансових труднощів та такого майнового стану, що надають підстави вважати за можливе відстрочити такій особі сплату судового збору при наявності для цього підстав, встановлених вищевказаним законом.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання апеляційної скарги певних дій, в тому числі, щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені. Суд позбавлений права прийняти апеляційну скаргу до розгляду, а потім зобов'язувати скаржника усувати виявлені недоліки.
У статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, як органи державної влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, так і суб'єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених ст. 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення вказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Оцінивши доводи, наведені скаржником на обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд апеляційної інстанції не вбачає у даному випадку наявності обставин, які б відповідали зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті умов та підстав для відстрочення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
За таких обставин, оскільки за суб'єктним та предметним критерієм підстави для застосування до клопотання скаржника приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" відсутні, скаржником не доведено належними доказами наявність поважних обставин для можливості вирішення судом питання щодо відстрочення відповідачу сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 234, 281 ГПК України, ст. 8 Закону України "Про судовий збір", Північний апеляційний господарський суд
Відмовити у задоволенні заяви Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/8796/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Ю.А. Шаратов
Судді О.Л. Бестаченко
І.М. Скрипка