вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" лютого 2026 р. Справа № 927/573/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.02.2026
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Чернігівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025
повне рішення складено 29.10.2025
у справі № 927/573/25 (суддя Джепа Ю.А.)
за позовом Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області
до 1. ОСОБА_1
2. Фермерського господарства "Північ Агро"
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Агро"
про зобов'язання повернути земельну ділянку, -
Короткий зміст позовних вимог
Ніжинська окружна прокуратура (прокурор) в інтересах держави в особі Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (позивач) звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 (відповідач-1), Фермерського господарства "Північ Агро" (відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Агро" (відповідач-3) про повернення Вертіївській сільській раді Ніжинського району Чернігівської області земельної ділянки з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га, розташованої в адміністративних межах Вертіївської сільської ради Ніжинського району.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України з 12.12.2012 ОСОБА_1 використав своє право на отримання землі державної власності для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки останній або фермерське господарство міг отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/573/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
07.08.2025 Господарським судом Чернігівської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що укладений строком на 25 років між ОСОБА_1 та Ніжинською районною державною адміністрацією 28.12.2012 договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га для ведення фермерського господарства є таким, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності (на момент укладання договору - державної власності), а відтак порушує публічний порядок та в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в суборенді у ТОВ "ВК "Агро" на підставі договору суборенди землі від 03.01.2024, укладеного з ФГ "Північ Агро", отже ТОВ "ВК Агро" є фактичним володільцем вказаної земельної ділянки. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором невірно обрано спосіб захисту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25, 07.11.2025 Чернігівська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ТОВ "ВК Агро" не є фактичним володільцем спірної земельної ділянки, тому зважаючи на правові наслідки нікчемності договору оренди землі, враховуючи правові підстави позову, належним способом захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, є звернення з негаторним позовом. На твердження скаржника, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що наслідком нікчемності укладеного договору оренди спірної земельної ділянки є недійсність договору суборенди цієї земельної ділянки, був зобов'язаний за власною ініціативою застосувати наслідки нікчемності правочину та самостійно визначити спосіб захисту порушеного права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2025 матеріали апеляційної скарги Чернігівської обласної прокуратури у справі № 927/573/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Мальченко А.О., Скрипка І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали господарської справи № 927/573/25.
21.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 927/573/25.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2025 у зв'язку з участю суддів Мальченко А.О. та Скрипки І.М. у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ з 17.11.2025 по 21.11.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/573/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2025 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах справи № 927/573/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 927/573/25 за апеляційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 та призначено розгляд справи на 25.12.2025.
08.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства «Північ Агро» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що прокурор у позовній заяві помилково посилається на положення ст. 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, оскільки спірні правовідносини виникли у 2012 році, тому до прийняття Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» ОСОБА_1 міг неодноразово набувати право користування земельними ділянками державної (комунальної) власності на позаконкурсній основі. Крім того, відповідач зазначає, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
08.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Чернігівської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відзиву на апеляційну скаргу заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 не міг повторно набувати право користування земельними ділянками державної (комунальної) власності для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі і до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» вчинення ОСОБА_1 правочину, який порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном держави, виходячи безпосередньо з конструкції ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, що виключає добросовісність поведінки набувача права на таке майно, оскільки заволодіння таким правом відбулось унаслідок зловживання (недобросовісної поведінки) особи.
25.12.2025 судове засідання не відбувся у зв'язку з перебуванням суддів Гончарова С.А. та Тарасенко К.В. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 розгляд справи призначено на 26.02.2026.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25 залишити без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом Чернігівської області та перевірено судом апеляційної інстанції, розпорядженням від 24.10.2012 № 508 Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області надано ОСОБА_1 в оренду на 25 років для ведення фермерського господарства земельні ділянки загальною площею 416,0821 га з кадастровими номерами: 7423385600:03:002:0001, площею 36,7563 га, 7423385600:03:001:0002, площею 39,5473 га, 7423385600:04:001:0002, площею 32,3091 га, 7423385600:04:001:0003, площею 72,8378 га, 7423385600:04:001:0004, площею 66,9338 га, 7423385600:04:001:0005, площею 57,7267 га, 7423385600:04:001:0006, площею 57,3394 га, 7423385600:04:001:0007, площею 52,6317 га.
16.11.2012 та 26.11.2012 між ОСОБА_1 (орендар) та Ніжинською районною державною адміністрацією (орендодавець) укладено договори оренди, відповідно до яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 25 років земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385600:03:002:0001, площею 36,7563 га, 7423385600:03:001:0002, площею 39,5473 га, 7423385600:04:001:0002, площею 32,3091 га, 7423385600:04:001:0003, площею 72,8378 га, 7423385600:04:001:0004, площею 66,9338 га, 7423385600:04:001:0005, площею 57,7267 га, 7423385600:04:001:0006, площею 57,3394 га, 7423385600:04:001:0007, площею 52,6317 га.
12.12.2012 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Північ Агро» (код ЄДРПОУ 38314298), про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису 10511020000000798).
Розпорядженням від 27.12.2012 № 646 Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області надано ОСОБА_1 в оренду на 25 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 179,6583 га.
На підставі вказаного розпорядження 28.12.2012 між ОСОБА_1 (орендар) та Ніжинською районною державною адміністрацією (орендодавець) укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 25 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
01.04.2013 проведено за Фермерським господарством «Північ Агро» державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками від 03.04.2025 № 420957258, № 420961277, № 421014526, № 421015894, № 421016823, № 421018527, №421020662, № 421023650 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29.05.2025 № 429096788 вбачається, що 22.11.2021 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га за Вертіївською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області.
03.01.2024 між Фермерським господарством «Північ Агро» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Агро» (орендодавець) укладено договір суборенди землі, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування на 13 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
В пункті 2 договору визначено, що на підставі пункту 1 рішення 43 позачергової сесії 8 скликання Вертіївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 22.12.2023 надано згоду орендодавця на передачу в суборенду земельної ділянки площею 179,6583 га.
За актом приймання-передачі об'єкта суборенди від 03.01.2024 орендар передав, а суборендар прийняв у користування для ведення фермерського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
17.04.2024 проведено за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК Агро» державну реєстрацію права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка після створення Фермерського господарства «Північ Агро» була отримана ОСОБА_1 без проведення земельних торгів. Приймаючи розпорядження від 27.12.2012 № 646 про надання в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та укладаючи відповідний договір оренди від 28.12.2012, Ніжинською районною державною адміністрацією порушено вимоги статті 134 Земельного кодексу України, оскільки відповідач-2 мав право отримати земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га виключно на конкурентних засадах через участь у торгах. За вказаних обставин, земельна ділянка з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га має бути повернута відповідачами Вертіївській сільській раді Ніжинського району Чернігівської області.
Відповідачі-2, 3 проти позовних вимог заперечили, посилаючись на (1) відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді; (2) обрання неналежного способу захисту; (3) помилковість посилання прокурора на положення ст. 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України у редакції чинній на момент звернення з позовом до суду; (4) подання даного позову зі спливом строку позовної давності.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п'ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").
Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Відповідна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
08.04.2025 за № 52-77-2271вих-25 Ніжинською окружною прокуратурою на адресу Вертіївської сільської ради направлено запит, в якому прокурор просив проінформувати чи вживались та чи будуть вживатися сільською радою заходи спрямовані на усунення перешкод Вертіївській сільській раді у використанні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
Вказаний запит отримано Вертіївською сільською радою 29.04.2025, однак залишено без відповіді.
Отже, Вертіївська сільська рада, будучи обізнаною про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжила достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів територіальної громади.
За наведених обставин, Ніжинська окружна прокуратура листом від 27.05.2025 № 52-77-3483вих-25 повідомила Вертіївську сільську раду про звернення до суду з позовом в інтересах Вертіївської сільської ради до ОСОБА_1 , ФГ "Північ Агро" та ТОВ "ВК Агро" про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
Відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
За змістом частини третьої статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", якою передбачені процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісового та водного фондів.
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Таким чином можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
З урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, у постановах Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.
Подібні за змістом висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 6.2.1): за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась; після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства, в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.
Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних засадах (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18).
Передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства.
Вказане зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.
Як встановлено судом, 24.10.2012 ОСОБА_1 реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримав в оренду на 25 років для ведення фермерського господарства земельні ділянки загальною площею 416,0821 га з кадастровими номерами: 7423385600:03:002:0001, площею 36,7563 га, 7423385600:03:001:0002, площею 39,5473 га, 7423385600:04:001:0002, площею 32,3091 га, 7423385600:04:001:0003, площею 72,8378 га, 7423385600:04:001:0004, площею 66,9338 га, 7423385600:04:001:0005, площею 57,7267 га, 7423385600:04:001:0006, площею 57,3394 га, 7423385600:04:001:0007, площею 52,6317 га.
Матеріалами справи підтверджується, що 16.11.2012 та 26.11.2012 між ОСОБА_1 , як орендарем, та Ніжинською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, укладено договори оренди, відповідно до яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 25 років земельні ділянки з кадастровими номерами: 7423385600:03:002:0001, площею 36,7563 га, 7423385600:03:001:0002, площею 39,5473 га, 7423385600:04:001:0002, площею 32,3091 га, 7423385600:04:001:0003, площею 72,8378 га, 7423385600:04:001:0004, площею 66,9338 га, 7423385600:04:001:0005, площею 57,7267 га, 7423385600:04:001:0006, площею 57,3394 га, 7423385600:04:001:0007, площею 52,6317 га.
12.12.2012 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Північ Агро» (код ЄДРПОУ 38314298), засновником якого є ОСОБА_1 , про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису 10511020000000798).
Трохи згодом, розпорядженням від 27.12.2012 № 646 Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області надано ОСОБА_1 в оренду на 25 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 179,6583 га.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного розпорядження 28.12.2012 між ОСОБА_1 , як орендарем, та Ніжинською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування на 25 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
В подальшому, 01.04.2013 проведено за Фермерським господарством «Північ Агро» державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками від 03.04.2025 № 420957258, № 420961277, № 421014526, № 421015894, № 421016823, № 421018527, №421020662, № 421023650 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З наведеного слідує, що на момент прийняття Ніжинською районною державною адміністрацією Чернігівської області розпорядження від 27.12.2012 № 646 та укладення 28.12.2012 договору оренди Фермерське господарство «Північ Агро», засновником якого є ОСОБА_1 , набуло статусу юридичної особи та мало у користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що Фермерське господарство «Північ Агро» набуло право оренди на спірну земельну ділянку без проведення земельних торгів, що є обов'язковим при отриманні фермерським господарством додаткових ділянок для ведення своєї статутної діяльності після свого створення за рахунок ділянок комунальної форми власності.
Крім того, колегія суддів зауважує, що додаткові земельні ділянки могли бути отримані виключно створеним ОСОБА_1 фермерським господарством, а не засновником та учасником Фермерського господарства "Північ Агро" ОСОБА_1 , оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Так само і фермерське господарство може отримувати додатково земельні ділянки лише на конкурентних засадах через участь у торгах.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц та від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Окрім того, колегія суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено: якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки договір оренди від 28.12.2012 за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності (на момент укладення договору - державної власності), то такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Позаяк, прокурором не було заявлено вимог про застосування наслідків нікчемності договору оренди від 28.12.2012, укладеного щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012.
Натомість, прокурором заявлено негаторну вимогу про повернення спірних земельних ділянок законному власнику.
Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що спірну земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення, вона надавались фізичній особі для ведення фермерського господарства та станом на момент звернення прокурора до суду з даним позовом перебувала в суборенді у ТОВ "ВК "Агро" на підставі договору суборенди землі від 03.01.2024, укладеного з Фермерським господарством "Північ Агро".
За усталеними правовими висновками Верховного Суду комплексний аналіз положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" свідчить про те, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Отже, з дати державної реєстрації користувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.08.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19.
Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але в окремому порядку вже як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
Отже, після державної реєстрації Фермерського господарства "Північ Агро" до нього перейшло лише право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7423385600:10:001:0012 площею 179,6583 га.
Водночас, Фермерське господарство "Північ Агро" не могло автоматично набути право оренди на спірну земельну ділянку, надану ОСОБА_1 , без укладення окремого правочину.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Як встановлено судом, договір оренди спірної земельної ділянки укладено саме з ОСОБА_1 , а право оренди при цьому зареєстровано за Фермерським господарством "Північ Агро", яке не є стороною вказаного правочину.
З наведеного слідує, що державну реєстрацію права оренди за Фермерським господарством "Північ Агро" на земельну ділянку проведено державним реєстратором без достатньої правової підстави та в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (за відсутності договору з відповідачем-2).
Згідно зі статтею 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Вказана стаття визначає коло осіб, які можуть виступати орендодавцями. Враховуючи, що передача майна у найм є одним із способів здійснення права розпорядження майном, стаття 761 ЦК України наділяє цим правом власника, а також осіб, які мають майнові права, або уповноважені на укладення договору найму.
Відповідно до ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Частинами 1, 2, 4 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
Таким чином, договір суборенди може бути укладено лише на підставі дійсного договору оренди та є похідним від договору оренди (нікчемного). Тобто, право на укладання договору суборенди земельної ділянки має лише особа, якій належать майнові права на цю ділянку (право оренди).
Отже, договір суборенди землі від 03.01.2024 укладено з порушенням положень статті 761 Цивільного кодексу України, статті 93 Земельного кодексу України, оскільки в суборенду передано земельну ділянку, на яку Фермерське господарство "Північ Агро" не мало майнових прав (права оренди/надання в суборенду) на час укладення цього договору, що є підставою для визнання його недійсним. Відтак, договір суборенди, на підставі якого ТОВ "ВК Агро" користується спірною земельною ділянкою є оспорюваним, оскільки норми чинного законодавства не встановлюють нікчемність договорів, укладених особою за відсутності у неї прав на предмет договору.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У апеляційній скарзі прокурор посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі № 917/1476/23, відповідно до якої відсутність у орендаря та, в свою чергу, у суборендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останні використовують її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.
Судом встановлено, що ТОВ "ВК Агро" користується спірною земельною ділянкою на підставі чинного договору суборенди, що є достатньою правовою підставою для користування вказаною земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту. Аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нікчемність первісного правочину не зумовлює автоматичної нікчемності похідного. У такому випадку похідний правочин (відповідне право) вважається лише оспорюваним, тобто породжує юридичні наслідки до моменту визнання його недійсним.
Водночас, негаторні правовідносини можливі лише за умови відсутності в останнього володільця відповідного права, або встановленої законом неможливості отримання такого права на відповідному правовому титулі. Наприклад, земельні ділянки прибережних захисних смуг у силу норм закону не можуть перебувати в оренді, а тому власник землі може звертатись до орендаря/суборендаря такої земельної ділянки саме з негаторним позовом.
Натомість, у справі, що переглядається, спірні земельні ділянки можуть перебувати в оренді та суборенді за умови дотримання учасниками правовідносин встановленої законом процедури отримання їх в оренду.
Нікчемність договору оренди від 28.12.2012, укладеного між Ніжинською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , а також оспорюваність договору суборенди від 03.01.2024, укладеного між Фермерським господарством "Північ Агро" та ТОВ "ВК Агро" вказує на те, що захист прав власника землі має здійснюватись виключно у межах правових механізмів застосування наслідків нікчемності договору оренди та недійсності договору суборенди. В той же час, прокурором не враховано наявності договору суборенди як підстави виникнення цивільних прав та обов'язків на спірну земельну ділянку, а також не вирішено у позові питання про те, у який спосіб таке право є припиненим.
Викладені у апеляційній скарзі доводи прокурора, що суд зобов'язаний самостійно визначати правову природу спірних правовідносин сторін та за власною ініціативою застосовувати наслідки недійсності правочину, колегією суддів оцінюються критично та відхиляються, оскільки чинне процесуальне законодавство дозволяє розглядати спори виключно у межах заявлених позивачем позовних вимог.
У суду відсутнє право з власної ініціативи визнавати укладеними між сторонами договори (у даному випадку суборенди) недійсними. Відповідно, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину та повернути спірну земельну ділянку їх власнику.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав, що є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи скаржника, фактично дублюють позицію прокуратури викладену у позовній заяві, яким суд першої інстанції надав належну оцінку при ухвалені оскаржуваного рішення.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Чернігівської обласної прокуратури слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2025 у справі № 927/573/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 927/573/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 02.03.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко