вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2026 р. Справа № 910/15043/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора Крима М.Ю.
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 про відмову в забезпеченні позову
в справі № 910/15043/25 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад"
третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення коштів,
Офіс Генерального прокурора (далі - Офіс ГП; заявник; апелянт; скаржник) в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі - позивач; КМР) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад" (в подальшому - відповідач; ТОВ "Фасад"; Товариство), в якому просить стягнути з відповідача на користь Київської міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Київської міської територіальної громади безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту - 38 296 230, 92 грн, 3% від простроченої суми безпідставно збережених коштів - 1 863 967,78 грн та інфляційні втрати - 7 008 210,26 грн, що загалом становить 47 168 408,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник будівництва не виконав передбачені законодавством зобов'язання щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайової участі, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Також до Господарського суду міста Києва надійшла заява Офісу Генерального прокурора про забезпечення позову, в якій останній просить вжити заходи для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Фасад" як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ "Фасад", у межах суми позовних вимог в розмірі 47 168 408,96 грн.
Заява обґрунтовувалась тим, що відповідач всупереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не сплатив грошові кошти за пайову участь, що, на думку Офісу ГП, є порушенням майнових інтересів держави в бюджетній сфері. Офіс ГП зазначав, що така бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливають на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. Відтак, у Офісу ГП наявні припущення, що відповідач може не виконати наявних перед позивачем грошових зобов'язань, оскільки останній тривалий час не виконує, встановленого законом зобов'язання, унаслідок чого утворилась заборгованість на велику суму - 47 168 408,96 грн. Зазначеними діями відповідач завдає істотної шкоди інтересам держави. Крім того, відповідач має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що надалі унеможливить виконання рішення суду у вказаній справі та призведе до недосягнення цілей господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених інтересів держави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 в справі № 910/15043/25 у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про забезпечення позову відмовлено.
Як зазначено місцевим господарським судом, припущення Офісу ГП про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а тому заява останнього про вжиття заходів щодо забезпечення позову є необґрунтованою.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, заступник Генерального прокурора Крим М.Ю. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі № 910/15043/25 та ухвалити нове, яким задовольнити заяву Офісу Генерального прокурора про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Апелянт зазначає, що загроза неефективного виконання майбутнього судового рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у ТОВ «Фасад» реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а отже і беззаперечної можливості їх відчуження. Так, з огляду на положення ст. 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, відповідно ТОВ «Фасад» може в будь-який момент розрахуватися коштами, в той час як доведення позивачем такого його права доказами та, відповідно, можливості не вимагається.
Скаржник акцентує, що арешт рахунків ТОВ «Фасад» у межах відповідної суми у цьому спорі є необхідним та пропорційним, оскільки саме такий захід забезпечення позову здатен ефективно гарантувати виконання майбутнього рішення суду, тобто забезпечити ефективний судовий захист та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025, апеляційна скарга в справі № 910/15043/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора Крим М.Ю. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 про відмову в забезпеченні позову у справі № 910/15043/25. Розгляд апеляційної скарги заступника Генерального прокурора Крим М.Ю. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 про відмову в забезпеченні позову у справі № 910/15043/25 призначено на 18.02.2026.
Представник апелянта в судовому засіданні 18.02.2026 подану апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи позивач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 02.02.2026 про доставку електронного документа в електронні кабінети КМР та Департамента економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників позивача та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від позивача та третьої особи обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності КМР та Департамента економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Судовою колегією також зазначається, що відзивів/письмових пояснень на апеляційну скаргу від позивача, відповідача та третьої особи на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників апелянта та відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011).
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.
В свою чергу, підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову, Офіс ГП посилався на те, що всупереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Товариство не сплатило грошові кошти за пайову участь, що є очевидним порушенням майнових інтересів держави в бюджетній сфері. На думку Офісу ГП, така бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливають на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. Таким чином, є об'єктивні підстави вважати, що відповідач взагалі може не виконати наявних перед позивачем грошових зобов'язань, про що свідчить, зокрема, його свідоме протиправне ігнорування вимог щодо виконання таких зобов'язань. Як вважає Офіс ГП, відповідач має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що надалі унеможливить виконання рішення суду у вказаній справі та призведе до недосягнення цілей господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених інтересів держави. На переконання заявника, запропоновані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, на забезпечення яких вони вживаються, та не буде наслідком припинення господарської діяльності відповідача.
Колегія суддів зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 в справі № 381/4019/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів, наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Судова колегія наголошує, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав можливості в будь-який момент відчужити власні кошти не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, оскільки, в даному випадку, твердження про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, не підкріплені належними та допустимими доказами. При цьому, саме лише посилання заявника на наявність у Товариства заборгованості та бездіяльність щодо її погашення, без підтвердження відповідними доказами необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову, не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
За вказаного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, про те, що заявником не було надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, на переконання судової колегії, суд попередньої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову з огляду на недоведення заявником наявності та неподання належних та допустимих (у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України) доказів існування тих обставин, із якими діюче законодавство пов'язує існування підстав для застосування заходів щодо забезпечення позову, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, направлених на ускладнення виконання рішення.
З урахуванням вищенаведених у цій постанові висновків щодо суті заяви про забезпечення позову, доводи апелянта про наявність підстав для забезпечення позову, викладені ним в апеляційній скарзі, - колегією суддів оцінюються критично.
Окремо судовою колегією акцентується, що аргументи скаржника про надання ним доказів заборгованості відповідача та бездіяльність останнього щодо її погашення охоплюється дослідженням, встановленням та правовою оцінкою відповідних обставин справи, що здійснюватиметься під час вирішення спору по суті. Відтак, відповідні твердження заявника не можуть, на даній стадії провадження, слугувати підставою для забезпечення позову в розумінні приписів ст.ст. 136, 137 ГПК України.
Додатково колегія суддів вказує, що інші доводи апелянта, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті до уваги апеляційним господарським судом, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Отже, підсумовуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта (Офіс ГП).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора Крима М.Ю. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 про відмову в забезпеченні позову - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 у справі № 910/15043/25 про відмову в забезпеченні позову - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Офіс Генерального прокурора.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.03.2026 (з урахуванням часу перебування судді Буравльова С.І. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
С.І. Буравльов