79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"26" лютого 2026 р. Справа № 926/2502/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Мілагро Україна»
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.11.2025 (повне рішення складено 24.11.2025, суддя Світлана Гушилик)
у справі № 926/2502/25
за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово - будівельний кооператив «Сенатор-1» м.Чернівці
до відповідача Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Мілагро Україна» м.Чернівці
про стягнення грошових коштів в розмірі 7 429 793,47 грн
Представники сторін:
від позивача - Байцар І.Б. (в режимі відеоконференції)
від відповідача - не з'явився
Господарський суд Чернівецької області у рішенні від 20.11.2025 ухвалив: - позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу «Житлово - будівельний кооператив «Сенатор-1» задоволити в повному обсязі; - стягнути з Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Мілагро Україна» 7 429 793,47 грн заборгованості з яких: 6 831 000,00 грн основного боргу, 164 505,45 грн 3% річних, 434 288,02 грн інфляційних втрат і 89 157,52 грн судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.11.2025 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025, склад колегії з розгляду справи № 926/2502/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Мілагро Україна», поданою на рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.11.2025 у цій справі.
09.01.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 926/2502/25.
При ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки товару, за який позивач здійснив попередню оплату у розмірі 100% від вартості поставки, однак товар не був переданий, що породжує право позивача вимагати повернення передоплати. Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий суд виходив з того, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржником кредитор набуває права на їх нарахування, при цьому поданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, місцевий суд визнав правильним. Отже, вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Відповідач в апеляційній скарзі, зокрема, зазначив, що:
- суд першої інстанції порушив його право на належне повідомлення та участь у справі, оскільки після припинення повноважень адвоката, відповідач фактично не отримував судові документи через електронний кабінет, а суд не перевірив наявність кабінету та не забезпечив альтернативну доставку, що позбавило його реальної можливості захищати свої права;
- під час розгляду справи місцевий суд порушив право відповідача на захист та принцип змагальності сторін, задовольнивши заяву позивача про збільшення позовних вимог і закривши підготовче провадження без надання відповідачу реального строку для ознайомлення та подання відзиву, що фактично позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права;
- рішення суду першої інстанції ухвалене на підставі документів, поданих позивачем, оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами та не подав доказів чи заперечень, що створило ризик порушення принципів змагальності та рівності сторін. Суд не встановив належним чином обставини несвоєчасного виконання поставки та строки виконання зобов'язань, а також не надав відповідачу можливості реагувати на одностороннє збільшення позовних вимог, що обмежило його право на захист. У зв'язку з цим, існують підстави вважати, що рішення прийняте з порушенням основоположних процесуальних гарантій і підлягає скасуванню апеляційним судом.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, Обслуговуючим кооперативом «Житлово - будівельний кооператив «Сенатор-1» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він покликається на таке:
- доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення апелянта та недостатній час для підготовки є необґрунтованими, оскільки всі процесуальні документи, включно з позовною заявою та додатками, своєчасно надсилалися в електронний кабінет апелянта, а суд першої інстанції продовжував строки підготовчого провадження для реалізації його процесуальних прав;
- процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву позивач не скористався, представника для участі в судових засіданнях не направляв, чим свідомо затягував розгляд справи, а збільшення розміру позовних вимог стосувалося лише нарахування інфляційних втрат та процентів за ст.625 ЦК України і не містило нових аргументів чи доказів.
Враховуючи наведене, позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції - законним і таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
25.02.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості для належної підготовки до участі у розгляді апеляційної скарги, формування правової позиції та ознайомлення з електронними матеріалами справи.
В дане судове засідання в режимі відеоконференції з'явився представник позивача.
У відповідності до положень ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Колегія суддів, порадившись на місці, відхилила заявлене представником відповідача клопотання, з огляду на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні; в даному випадку, участь представників учасників справи не була визнана обов'язковою; позиція скаржника викладена письмово в апеляційній скарзі, додаткових письмових пояснень на адресу суду не надходило. Крім того, апеляційний суд вже відкладав розгляд справи за клопотанням відповідача і повторне задоволення аналогічного клопотання призвело б до безпідставного затягування процесу. Таке затягування суперечило б завданням господарського судочинства та принципу розумності строків розгляду справи, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила наступне:
01.08.2024 між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Сенатор-1 (позивач, за договором - покупець) та Приватним підприємством Виробничо комерційна фірма «Мілагро Україна» (відповідач, за договором - постачальник) укладено договір поставки № 120/08/2024, згідно з умовами якого постачальник протягом дії цього договору передає у власність покупцю матеріали будівельного призначення (далі - товар), окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що відображається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити товар в порядку та на умовах, встановлених цим договором (п.1.1). Номенклатура (асортимент), кількість та ціна відвантаженого товару визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних (п.2.1). Одиниця виміру на товар, що поставляється, зазначені в накладних, що є невід'ємною частиною договору (п.2.2). Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару зі складу постачальника. Факт прийняття товару підтверджується підписаною та скріпленою печаткою видатковою накладною (п.3.5). Загальна сума договору складається із загальної суми всіх видаткових накладних на надані постачальником товари протягом строку дії договору і становить 6 831 000,00 грн в тому числі ПДВ (п.4.1). Ціни на товар та час їх дії будуть встановлюватись постачальником шляхом видачі покупцю рахунків на оплату (п.4.3). Рахунки вважаються наданими постачальником та отриманими покупцем за умови їх надання паперового примірника покупцю або надсилання на електрону пошту покупця (п.4.4). Остаточна ціна товару визначається у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.4.5). Оплата відповідно до умов цього договору здійснюється на умовах попередньої оплати в розмірі 100% від вартості поставки (п.4.6). Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що підтверджується відповідними виписками банку (п.4.7). Покупець зобов'язується проводити оплату відповідно до п.4 даного договору та прийняти товар поставлений постачальником за якістю і комплектністю (п.5.2). Постачальник зобов'язується поставити та передати покупцеві товар на умовах, передбачених цим договором (п.5.4.1). У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п.6.1). Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024 (п.7.1).
На виконання умов договору, 20.08.2024 постачальником були виставлені покупцю рахунки на оплату товару на загальну суму 6 831 000,00 грн.
У період з 21.08.2024 по 22.08.2025 на умовах попередньої передоплати покупцем здійснено оплату за вказаними рахунками на загальну суму 6831000,00 грн.
Однак, отримавши зазначені кошти, як оплату за товар, постачальник не здійснив його поставку.
02.06.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо невідкладного повернення сплачених коштів. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі договору поставки договір поставки № 120/08/2024 від 01.08.2024.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
У відповідності до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату. Таку правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.
Відповідно до ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Отже, не мають значення причини порушення таких строків. Сума попередньої оплати (авансу), яку покупець має намір стягнути у судовому порядку у зв'язку з простроченням поставки товару є грошовим зобов'язанням продавця.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
Тобто, виходячи з аналізу положень ст.693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 918/631/19).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Із наявних у справі доказів вбачається, що відповідач не забезпечив належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної поставки товару, за який покупцем було здійснено оплату.
За таких обставин, позивач правомірно реалізував передбачене законом право на вимогу про повернення сплаченої передоплати за товар, який не був поставлений. Зазначене право існує поряд із правом вимагати передачі оплаченого товару, при цьому, обрання одного зі способів захисту виключає можливість одночасного застосування іншого.
Оскільки матеріали справи підтверджують факт перерахування позивачем грошових коштів та невиконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару, а доказів належного виконання зобов'язання останнім не надано, заявлені вимоги про стягнення основної заборгованості в сумі 6 831 000,00 грн є обґрунтованими.
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Беручи до уваги встановлений факт порушення відповідачем виконання зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими, відповідають характеру спірних правовідносин та підлягають задоволенню.
Доводи апелянта щодо порушення його права на захист та права на належне повідомлення про розгляд справи колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки такі спростовуються матеріалами справи, зокрема:
- ухвала про відкриття провадження у справі від 30.07.2025 вручена відповідачу 31.07.2025 (а.с. 33), а також доставлена до його електронного кабінету 30.07.2025 (а.с. 32);
- ухвала про відкладення розгляду справи від 20.08.2025 направлена на поштову адресу та до електронного кабінету відповідача (а.с. 41, 42);
- ухвалою суду від 09.09.2025 розгляд справи відкладено на 25.09.2025. Вказану ухвалу надіслано до електронного кабінету відповідача та його представника (а.с. 56, 57);
- у судовому засіданні 25.09.2025 були присутні представники позивача та відповідача; розгляд справи відкладено на 20.10.2025, про що сторони повідомлені під розписку (а.с. 61); у цьому ж засіданні продовжено строк підготовчого провадження, про що постановлено ухвалу, надіслану до електронних кабінетів відповідача та його представника (а.с. 64, 65);
- 20.10.2025 до суду подано повідомлення про припинення повноважень представника відповідача у справі (а.с. 73);
- ухвалою від 20.10.2025 задоволено заяву позивача про збільшення позовних вимог та відкладено підготовче засідання на 27.10.2025; вказану ухвалу надіслано до електронного кабінету відповідача (а.с. 80);
- ухвалою від 27.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті; зазначену ухвалу надіслано до електронного кабінету відповідача (а.с. 87).
Відповідно до частин 5, 6 статті 6 та частини 11 статті 242 ГПК України, у разі наявності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає процесуальні документи виключно в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про його доставлення до електронного кабінету особи.
Положенням про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи передбачено, що документи, внесені до автоматизованої системи діловодства суду, автоматично надсилаються до електронного кабінету користувача, а система формує підтвердження їх доставки. Наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронних документів підтверджують факт їх надсилання та отримання відповідачем.
Отже, місцевим господарським судом належним чином виконано обов'язок щодо повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи, а також забезпечено направлення всіх процесуальних документів у спосіб, передбачений процесуальним законом.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не обмежував відповідача у реалізації його процесуальних прав. За клопотанням ПП «Виробничо-комерційна фірма «Мілагро Україна» розгляд справи відкладався (а.с. 56, 57), що свідчить про надання йому додаткового часу для підготовки правової позиції. Ухвалою від 09.09.2025 відповідачу поновлено строк для подання відзиву, проте відзив так і не був поданий. Після прийняття ухвалою від 20.10.2025 заяви позивача про збільшення позовних вимог підготовче засідання було відкладено на 27.10.2025 (а.с. 80), що об'єктивно забезпечувало відповідачу можливість подати заперечення або інші процесуальні документи щодо змінених вимог, однак останній таким правом не скористався.
Факт припинення відповідачем повноважень свого представника не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не звільняє відповідача від обов'язку самостійно здійснювати процесуальні права та обов'язки після такого припинення.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає про належне виконання місцевим судом обов'язку щодо повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача, шляхом надіслання ухвал суду в електронній формі до електронного кабінету відповідача та його представника, та оприлюднення в електронній формі в Державному реєстрі судових рішень.
За змістом ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Мілагро Україна» відмовити.
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 20.11.2025 у справі № 926/2502/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в Господарський суд Чернівецької області.
Повний текст постанови складено 09.03.2026
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік