09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 450/2287/25
провадження № 51-687ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у кримінальному провадженні №12025141430000264 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватою та засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК місцевий суд до покарання за цим вироком частково приєднав невідбуте за вироком Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2022 року покарання у виді позбавлення волі на строк 1 місяць та призначив ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Також місцевий суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, арешту майна, речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_4 визнано винуватою в таємному викраденні чужого майна (крадіжці) з проникненням у житло, вчиненому в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК).
Так, ОСОБА_4 20 березня 2025 року приблизно о 12:00 умисно незаконно проникла в належний ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_2 , де з шафи викрала ювелірні вироби, чим спричинила потерпілій майнову шкоду на загальну суму 21 984,22 грн.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та їх узагальнене обґрунтування
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року та призначити ОСОБА_4 на підставі ст. 69 КК покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Обґрунтовуючи вимоги, касатор зазначає, що чоловік засудженої під час досудового розслідування здійснив грошовий переказ потерпілій у розмірі 40 050 грн на відшкодування спричиненої майнової та моральної шкоди. Однак місцевий суд дійшов передчасного висновку, що майнова шкода не відшкодована, внаслідок чого не встановив наявності обставини, що пом'якшує покарання - добровільне відшкодування спричиненої шкоди. Наявність зазначеної обставини разом зі щирим каяттям засудженої та її сприяння в розкритті кримінального правопорушення, на переконання захисника, істотно знижують ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення.
Крім того, звертає увагу Суду на позицію потерпілої, яка в заяві до апеляційного суду вказувала на суворість призначеного місцевим судом покарання та не заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги захисника.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеності винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації її дій за ч. 4 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Водночас безпідставними, на переконання колегії суддів Верховного Суду, є твердження касатора про наявність правових підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом на підставі приписів ст. 69 КК з огляду на таке.
Згідно зі статтями 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 69 КК (у редакції Закону, чинній на час вчинення діяння), за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків, визначених цим Кодексом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, призначаючи ОСОБА_4 покарання, місцевий суд урахував, зокрема: тяжкість кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином; особу засудженої, яка на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо; наявність обставини, яка обтяжує покарання - рецидив; наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, сприяння в розкритті кримінального правопорушення, перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Урахувавши викладене, суд вважав за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в межах, передбачених санкцією ч. 4 ст. 185 КК, оскільки саме таке покарання, на переконання суду першої інстанції, буде достатнім, справедливим та необхідним для її виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду захисник подав апеляційну скаргу, у якій також порушував питання про призначення його підзахисній покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК.
Львівський апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 , не встановив підстав для зміни вироку місцевого суду та відмовив у задоволенні апеляційних вимог скаржника, аргументувавши таке рішення.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що хоча потерпіла ОСОБА_6 підтвердила відшкодування їй спричиненої шкоди, колегія суддів Львівського апеляційного суду зауважила, що призначене засудженій покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК, є обґрунтованим та виваженим із урахуванням мети покарання, а саме виправлення та унеможливлення вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
На переконання Верховного Суду, викладене вище свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, зокрема, щодо необхідності призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Саме таке покарання є необхідним та достатнім для її виправлення.
Крім того, Суд зауважує, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення (ч. 2 ст. 65 КК). Виправленням засудженої є такий вплив покарання на її свідомість, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення, і виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженої, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального. Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженої засобів кримінально-правового впливу в її особистості відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення нею нового кримінального правопорушення з огляду на зміни її ціннісних орієнтирів. Воно досягається через усвідомлення та засудження винуватою вчиненої нею суспільно небезпечної дії. Водночас виправлення має спиратися на об'єктивні обставини, які здатні забезпечити ресоціалізацію засудженої.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дали належну оцінку обставинам, встановленим у цьому кримінальному провадженні.
Водночас доводи захисника про безпідставне незастосування судами приписів ст. 69 КК не є слушними. Так, застосовуючи положення цієї правової норми, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а з урахуванням особи винної умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, ці обставини чи їх сукупність мають перебувати в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
У цьому кримінальному провадженні, хоча і було встановлено наявність трьох пом'якшуючих покарання обставин, однак вони істотно не знижують ступеню тяжкості вчиненого злочину, зокрема з огляду на наявність обставини, яка обтяжує покарання; тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином; вартість викраденого майна.
З урахуванням викладеного наявність добровільного відшкодування спричиненої шкоди потерпілій, про що вказує захисник у касаційній скарзі, не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Також Суд зауважує, що позиція потерпілої, висловлена щодо призначеного засудженій покарання і апеляційної скарги захисника (не заперечувала щодо її задоволення), під час вирішення питання щодо призначення покарання не є визначальною.
Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Водночас доводи захисника з огляду на викладені вище обставини, на переконання Суду, не свідчать про істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим протиправним діянням, як і не свідчать про наявність правових підстав для призначення ОСОБА_4 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. За таких обставин у цьому провадженні не має причин вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.
Отже, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів захисника, що слугували б підставою для зміни засудженій призначеного покарання, у зв'язку з чим немає підґрунтя для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 .
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3