09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 760/29609/24
провадження № 51-800ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 рокупро відмову у відкритті провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва, та клопотання про поновлення строку касаційного оскарження,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року відмовлено у задоволення скарги ОСОБА_5 на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури міста Києва у кримінальному провадженні №12014000000000409 від 17 вересня 2014 року.
На вказану ухвалу представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої Київський апеляційний суд ухвалою від 31 жовтня 2025 року відмовив у відкритті провадження на підставі положень ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК).
ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою на вказане вище рішення апеляційного суду. Крім того, у скарзі порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Колегія суддів Верховного Суду вбачає, що клопотання подано з достатнім обґрунтуванням і вважає необхідним поновити пропущений строк на касаційне оскарження.
Однак, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом щодо умов прийнятності скарги.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 червня 2012 року № 13-рп/2012 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.
Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також виступає КПК.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 494/6/18).
Також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Відповідно до положень ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК.
Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Положення частин 1 та 2 ст. 309 КПК містять вичерпний перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК, ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Вказана норма застосовується також з урахуванням того, що її положення стосовно заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(II)/2020 від 17 червня 2020 року.
Встановлення законодавцем указаного вище обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю за дотриманням прав і законних інтересів осіб.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
З огляду на це, суддя апеляційного суду, встановивши, що ухвала слідчого судді за наслідками розгляду скарги на бездіяльність прокурора Солом'янської окружної прокуратури міста Києва у кримінальному провадженні №12014000000000409 від 17 вересня 2014 року, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, адже у скарзі скаржник просив зобов'язати прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва розглянути клопотання у порядку ст. 220 КПК, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Тому, керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Поновити представнику ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , пропущений строк на касаційне оскарження.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3