09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 766/7147/24
провадження № 51-2066ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського
апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12024231040000280 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Херсона, жителя
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2025 року
ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання
з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що віну період часу з грудня 2023 року по березень 2024 року, перебуваючи у м. Херсоні (більш точної дати, часу та місця в ході досудового розслідування встановлено не було), без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись прямим умислом, направленим на прийняття та зберігання
без передбаченого законом дозволу у невстановленої в ході досудовим розслідуванням особи за місцем свого фактичного проживання у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , незаконно придбав:
- міну протипіхотну осколкову спрямованого ураження, споряджену пластичною вибуховою речовиною пластит ПВВ-5А з маркуванням «МОН-50 15-1-86 ПВВ-5А Б-1-86», яка відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1891-ВТХ від 04 квітня 2024 року є зарядом вибухової речовини, що знаходиться у полімерному корпусі протипіхотної осколкової спрямованого ураження міни МОН-50,
- сорок патронів, які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1941-БЛ
від 10 квітня 2024 року є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї -
7.62 мм гвинтівковими патронами, спорядженими бронебійно-запалювальними кулями,
- тридцять вісім патронів, які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1944-БЛ від 17 квітня 2024 року є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї,
- предмет, ззовні схожий на гранату типу М67, яка відповідно до висновку експерта №СЕ-19/122-24/1927-ВТХ від 16 квітня 2024 року є бойовим припасом військового призначення - бойовою протипіхотною наступальною уламковою ручною гранатою М67, яка придатна для здійснення вибуху,
- дев'ять предметів, зовні схожих на корпус гранати РГД-5; шістнадцять предметів, зовні схожих на корпус гранати Ф-1; двадцять п'ять предметів зовні схожих
на підривачі типу УЗРГМ-2, які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1933-ВТХ від 15 квітня 2024 року при їх поєднанні є бойовими припасами військового призначення - бойовими протипіхотними наступальними уламковими ручними гранатами РГД-5 у кількості дев'ять одиниць, бойовими протипіхотними оборонними уламковими ручними гранатами Ф-1 у кількості шістнадцять одиниць; також чотири предмети зовні схожі на корпус гранати Ф-1, які є зарядами вибухової речовини у металевому корпусі протипіхотної оборонної уламкової ручної гранати Ф-1, придатні для здійснення вибуху за умови наявності засобу підриву; та поєднання дев'яти предметів, зовні схожих на корпус гранати РГД-5, шістнадцяти предметів, зовні схожих на корпус гранати Ф-1 та двадцяти п'яти предметів зовні схожих на підривачі типу УЗРГМ-2 утворює 9 бойових протипіхотних наступальних уламкових ручних гранат РГД-5 та 16 бойових протипіхотних оборонних уламкових ручних гранат Ф-1, що придатні для здійснення вибуху,
- корпус гранати РГН (1 од.), корпус гранати GHO-1 (1 од.), корпус гранати
М-72 (2 од.), підривач УДЗ (1 од.), підривач AF11 (1 од.), підривач М72А1 (2 од.), які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1929-ВТХ від 22 квітня 2024 року при їх поєднанні є бойовими припасами військового призначення - бойовою протипіхотною наступальною уламковою ручною гранатою РГН (1 од.), бойовою протипіхотною оборонною уламковою ручною гранатою GHO-1 (1 од.), бойовою протипіхотною уламковою ручною гранатою М72 (2 од.) та придатні для здійснення вибуху,
- патрони калібру 5.45 мм у кількості 1044 шт., які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1940-БЛ від 30 квітня 2024 року є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї - 5.45 х 39мм. військовими патронами,
- пістолет, який відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1946-БЛ
від 23 квітня 2024 року є нарізною вогнепальною зброєю - однозарядним пістолетом, виготовленим саморобним способом з використанням частин ствола, ствольної коробки зі спусковим механізмом та затвору з № НОМЕР_1 5.6мм гвинтівки моделі ТОЗ-8м,
після чого вищезазначені вибухові речовини та бойові припаси незаконно зберігав за місцем свого проживання за вказаною вище адресою до моменту їх вилучення працівниками поліції в ході проведення обшуку 03 квітня 2024 року у період часу
з 10:46 до 15:09.
Крім того, ОСОБА_4 у період часу з грудня 2023 року по березень 2024 року, перебуваючи у м. Херсоні (більш точної дати, часу та місця в ході досудового розслідування встановлено не було), без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись прямим умислом, направленим на прийняття та зберігання без передбаченого законом дозволу
у невстановленої в ході досудовим розслідуванням особи за місцем своєї реєстрації у гаражному приміщенні, розташованому за адресою:
АДРЕСА_3 , незаконно придбав:
- одинадцять зарядів вибухової речовини ПВВ-5А загальною масою 2860 грам, яка знаходиться в одинадцяти корпусах контейнерів 4С20, та відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1932-ВТХ від 16 квітня 2024 року є складовою частиною комплексу динамічного захисту «Контакт - 1», яка призначена для захисту броньованої техніки від боєприпасів кумулятивної дії,
- дев'ять пострілів ВОГ-25ПМ та один постріл ВОГ-25П, які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1928-ВТХ від 12 квітня 2024 року є бойовими припасами, застосовуються для здійснення пострілів з 40 мм підствольного гранатомета ГП-25,
- тридцять патронів, які відповідно до висновку експерта № СЕ-19/122-24/1942-БЛ від 10 квітня 2024 року є бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї -
5.45 мм військовими патронами,
після чого незаконно зберігав їх за місцем своєї реєстрації у гаражному приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 до моменту вилучення працівниками поліції в ході проведення обшуку 03 квітня 2024 року у період часу
з 15:57 до 17:19.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2025 року зазначений вирок суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 не дотримався положень ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо вмотивованості судового рішення та дійшов помилкового висновку про наявність підстав
для звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, яку було безпідставно занижено, а саме не враховано тривалу, інтенсивну та свідомо протиправну діяльність, небезпечну для правопорядку та безпеки держави. Прокурор звертає увагу на значну кількість бойових припасів, вибухових речовин і саморобної вогнепальної зброї, яку ОСОБА_4 зберігав
у квартирі житлового будинку, розташованого у районі щільної житлової забудови міста, що істотно підвищувало рівень ризику для життя та здоров'я невизначеного кола осіб. Вважає, що висновок апеляційного суду зроблено без урахування особливостей правозастосування ст. 75 КК, а її застосування щодо ОСОБА_4 із урахуванням даних про особу засудженого в сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та конкретними обставинами кримінального провадження
не сприятиме меті покарання.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи прокурора щодо безпідставного застосування до засудженого положень
ст. 75 КК, невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого та постановлення оскарженої ухвали із порушенням положень ст. 419 КПК колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,
що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України
про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який на обліку у психіатра-нарколога не перебуває, раніше не судимий, офіційно працевлаштований,
де позитивно характеризується, є УБД, свою вину визнав в повному об'ємі, розкаявся у вчиненому, а також взяв до уваги пом'якшуючі покарання обставини, якими визнав повне визнання вини та щире каяття, та відсутність обставин,
що обтяжують покарання.
З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов висновку
про необхідність призначення винному покарання у виді позбавлення волі
із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому колегія суддів апеляційного суду, як убачається з постановленої ухвали, зазначила, що при обранні виду та розміру покарання обвинуваченому суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначивши його у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень його Загальної частини та з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного та обставин,
що пом'якшують чи обтяжують покарання. Також апеляційний суд зауважив, що місцевий суд з урахуванням обставин кримінального провадження, наявності пом'якшуючих покарання обставин, даних про особу обвинуваченого, його щирого каяття та осуду своєї поведінки, дійшов обґрунтованого висновку
про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК.
Колегія суддів касаційного суду з огляду на всі обставини справи та дані про особу засудженого погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення ОСОБА_4 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Обставини, на які вказує в поданій касаційній скарзі прокурор, були належним чином враховані та оцінені судом апеляційної інстанції.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався
під час її постановлення.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів на обґрунтування безпідставності застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК, а також невиправданої м'якості призначеного йому покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3