26 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 551/1260/23
провадження № 51-4546км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 22 січня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170550001019, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ясинувата Донецької області, зареєстрованого в тому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Шишацький районний суд Полтавської області вироком від 22 січня 2024 року ОСОБА_7 засудив: за ч. 4 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 6 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
2. Суд ухвалив рахувати строк відбування покарання ОСОБА_7 з моменту його фактичного затримання - 16 серпня 2023 року.
3. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд ухвалив включити інформацію про ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
4. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 200 000 грн у рахунок відшкодування завданої ОСОБА_9 моральної шкоди.
5. Вирішено питання, що стосуються судових витрат і речових доказів.
6. За вироком суду, ОСОБА_7 08 липня 2023 року близько 19:00, перебуваючи біля альтанки, що неподалік току і бані на вул. Перемоги в с. Воскобійники Миргородського району Полтавської області, вступив у статеві зносини з ОСОБА_9 , яка завідомо для нього не досягла 14-річного віку, що є зґвалтуванням, незалежно від добровільної згоди потерпілої.
7. 18 липня 2023 року близько 20:00 неподалік с. Величково Миргородського району Полтавської області в салоні власного автомобіля ВАЗ-21043 (д.н. НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 повторно вступив у статеві зносини з ОСОБА_9 , яка завідомо для нього не досягла 14-річного віку, що є зґвалтуванням, незалежно від добровільної згоди потерпілої.
8. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2024 року залишив вирок без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
9. Засуджений ОСОБА_7 в касаційній скарзі просить змінити вирок та ухвалу щодо нього у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і даним про його особу через надмірну суворість. Вважає, що суд першої інстанції мав достатньо підстав для застосування до нього ст. 69 КК і призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкціях частин 4 і 6 ст. 152 КК, проте не зробив цього, а апеляційний суд не виправив зазначеної помилки. Стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували належним чином даних про його особу, що він вперше притягується як до кримінальної, так і до адміністративної відповідальності, позитивно характеризується, є особою з інвалідністю, вимушений був тікати з окупованих територій та облаштовуватися в новому місці, що також вплинуло на ментальний стан здоров'я, сам утримує і виховує малолітню дочку ОСОБА_10 , 2020 року народження, щиро розкаявся, визнав вину та активно сприяв розкриттю злочинів, добровільно надаючи органам досудового розслідування повну інформацію стосовно вчинення обох епізодів кримінальних правопорушень, від яких не настало тяжких наслідків. На думку засудженого, суд у порядку ч. 2 ст. 66 КК повинен був урахувати як пом'якшуючу обставину його ІІ групу інвалідності через цукровий діабет, яка за медичними критеріями належить до тяжких захворювань, а ненастання тяжких наслідків визнати обставиною, що істотно знижує небезпечність його діянь.
10. У поясненні до касаційної скарги засуджений ОСОБА_7 стверджує, що не знав про малолітній вік потерпілої, яка виглядала значно дорослішою за свої роки, а, крім того, сама ініціювала інтимні зустрічі. Суди не взяли до уваги зазначене і неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність. Тож просить Верховний Суд змінити кваліфікацію його дій та пом'якшити покарання.
Позиції учасників судового провадження
11. Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити її, змінити вирок та ухвалу щодо підзахисного, застосувавши правила ст. 69 КК.
12. Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 необґрунтованою і просив залишити її без зміни.
13. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Мотиви Суду
14. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
15. За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Натомість у ході перегляду судових рішень керується фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.
16. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції під час розгляду провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, визначений у ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі представлені сторонами докази, без винятку, у тому числі ті, на підставі яких було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості й достовірності та дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складів кримінальних правопорушень, передбачених частинами 4 і 6 ст. 152 КК.
17. Обґрунтовуючи свій висновок, суд послався на власні показання засудженого, який визнав свою вину у вчиненому і підтвердив, що двічі вступав в інтимні стосунки з ОСОБА_9 , попри те, що знав про її вік і розумів наслідки таких дій. Суд визнав показання засудженого достовірними, оскільки вони підтверджуються сукупністю інших доказів у справі, зокрема показаннями малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , її законного представника ОСОБА_8 , свідків, даними висновків експертиз.
18. Статеві зносини з особою, яка не досягла 14-річного віку, визнається зґвалтуванням незалежно від добровільної згоди потерпілої і підлягає кваліфікації за ч. 4 ст. 152 КК; такі ж дії, вчинені повторно, кваліфікуються за ч. 6 ст. 152 вказаного Кодексу.
19. Тому Верховний Суд не має підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій.
20. Щодо доводів касаційної скарги в частині призначення покарання, колегія суддів звертає увагу на таке. Як визначено статтями 50, 65 КК, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з цієї мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
21. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
22. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної і касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
23. Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, надавши правильну кваліфікацію діянням засудженого, не повною мірою врахували обставини цієї справи, які є важливими для визначення справедливого покарання, і недостатньо приділили уваги питанню можливості застосування ст. 69 КК.
24. Суд зазначає, що згідно зі ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
25. Ст. 69 КК передбачає, що можуть існувати обставини чи сукупність обставин, за яких призначення покарання в межах санкції статті кримінального закону стане явно несправедливим. Ці обставини мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця (постанови від 17 вересня 2019 року у справі № 744/884/17; від 16 травня 2023 року у справі № 163/447/21; від 07 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22). «Істотне зниження ступеня тяжкості» є оціночною категорією, яка базується на об'єктивних критеріях: способі вчинення діяння, мотивації, наслідках та поведінці потерпілої особи.
26. У цій справі сукупність обставин, встановлених судами, хоча і підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 6 ст. 152 КК, свідчать про атиповий характер вчиненого злочину.
27. Суд відзначає, що cексуальним контактам між потерпілою і засудженим передувало їх спілкування в соціальній мережі «Інстаграм», під час якої потерпіла вела спілкування на теми статевих відносин і пропонувала зустрічі інтимного характеру. У судовому засіданні вона підтвердила, що часто проводила час з засудженим, виказуючи симпатію до нього як чоловіка і схиляючи до більш відвертих стосунків. Ініціюючи і охоче підтримуючі бесіди на інтимні теми, вона самостійно запропонувала місце та час для першої інтимної зустрічі в липні 2023 року.
28. Свідчення вчителів та психологів школи описують потерпілу як сміливу, рішучу, лідерську особистість, яка фізично та психологічно розвинена значно старше свого фактичного віку. Обставини, встановлені судами, свідчать про відсутність будь-якого насилля або іншої форми примусу потерпілої, намагання скористатися її необізнаністю в сфері статевих стосунків або іншим вразливим становищем потерпілої. Ці фактори відрізняють цю справу від типових зґвалтувань, з якими суди мають справу, і істотно знижують суспільну небезпеку діяння, оскільки воно не містить елементу жорстокості або зневаги до волі іншої людини, які зазвичай караються максимальними строками позбавлення волі.
29. Суд зазначає, що встановлений законодавцем вік згоди - 14 років, виходить з припущення, що до цього віку дитина не може повною мірою розуміти характер і наслідки сексуальних стосунків і, відповідно, приймати інформоване і незалежне рішення. Однак в цій справі характер спілкування і поведінка потерпілої свідчать про її усвідомлення статевих взаємин і про чітке і наполегливе бажання здійснити сексуальний контакт.
30. Також Суд приймає до уваги, що потерпілій до досягнення віку згоди залишалося близько 3 місяців, після яких дії засудженого могли бути кваліфіковані за значно м'якішою ст. 155 КК. Така незначна часова різниця, яка призводить до трикратного збільшення мінімального покарання, також має бути взята до уваги у сукупності з іншими факторами, у тому числі з продемонстрованою потерпілою обізнаністю і зрілістю у питання сексуальних стосунків.
31. Суд також бере до уваги відсутність тяжких наслідків від вчинених правопорушень. Згідно з висновком судово-психологічної експертизи у малолітньої потерпілої не виявлено ознак перенесеної психічної травми у зв'язку з подіями, що були предметом розгляду. Експерти зазначили, що вона здатна правильно розуміти характер дій і давати щодо них адекватні показання, що вказує на відсутність деформації її психіки внаслідок контактів із засудженим.
32. Потерпіла не зверталася за медичною допомогою у зв'язку з подіями, що становлять предмет цієї справи, а її побутова та навчальна поведінка залишилася незмінною. Вона продовжувала вести звичайний спосіб життя, була веселою та комунікабельною, що підтверджується свідченнями класного керівника та заступника директора школи.
33. Суд першої інстанції обставинами, які пом'якшують покарання, указав щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочинів через щире і відверте визнання всіх обставин справи. Верховний Суд відзначає, що зізнання засудженого в суді було одним із ключових доказів у справі, без якого позиція сторони обвинувачення була б не така незаперечна. В контексті визначення справедливого покарання така позиція засудженого свідчить про його значно меншу суспільну небезпечність, ніж притаманна винуватцям у такого роду злочинах.
34. Також суд першої інстанції встановив, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, є особою з інвалідністю ІІ групи, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, утримує малолітню дитину, місце проживання якої визначено разом із ним.
35. Обтяжуючих покарання обставин суди не встановили.
36. Беручи до уваги всі ці обставини в сукупності, Верховний Суд вважає, що в цій справі є підстави для застосування положень ст. 69 КК, що дає можливість призначити ОСОБА_7 покарання, нижче від найнижчих меж, установлених у санкціях ч. 4 ст. 152 і ч. 6 ст. 152 КК.
37. Таким чином, Суд вважає слушними наведені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_7 доводи про несправедливість призначеного йому покарання. Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають зміні в частині призначеного покарання в бік його пом'якшення шляхом застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 22 січня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити.
На підставі положень ч. 1 ст. 69 КК пом'якшити ОСОБА_7 покарання: за ч. 4 ст. 152 КК до 8 років позбавлення волі, за ч. 6 ст. 152 КК - до 10 років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3