23 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 757/4291/24-ц
провадження № 61-1416ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Товмач Володимир Вікторович, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
25 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19 травня
2021 року; зобов'язати Міністерство юстиції України розглянути
по суті скаргу від 29 березня 2021 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2020 року за № 10-10510, на рішення від 19 лютого
2021 року № 56719073, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з вимогою про анулювання доступу приватного нотаріуса ОСОБА_4 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду
від 13 листопада 2025 року, провадження у цивільній справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
30 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Товмач В. В., засобами поштового зв'язку та електронного зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного
суду міста Києва від 12 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр) оскаржувану постанову ухвалено 13 листопада 2025 року, зареєстровано в Реєстрі 25 грудня 2025 року та оприлюднено 29 грудня 2025 року.
Касаційну скаргу заявник подав до Верховного Суду 30 січня 2026 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Товмач В. В., заявляє клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке мотивує тим, що оскаржувану постанову апеляційного суду не було вручено ні позивачу, ні його представнику, при цьому її повний текст оприлюднено Реєстрі лише 29 грудня 2025 року і заявник протягом тридцяти днів з дня оприлюднення оскаржуваного судового рішення в Реєстрі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему
(далі - ЄСІТС) подавав до Верховного Суду касаційну скаргу, однак 30 січня 2026 року виявив, що статус поданого документа вказаний як «помилка прийому», що підтверджено карткою руху заяви.
Враховуючи дату оприлюднення в Реєстрі оскаржуваної постанови, обґрунтовані аргументи про неможливість подання 26 січня 2026 року касаційної скарги через ЄСІТС, а також те, що у розпорядженні касаційного суду відсутні докази на спростування доводів про неотримання оскаржуваної постанови заявником та його представником, клопотання підлягає задоволенню, а строк на касаційне оскарження судових рішень поновленню.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)
статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 28 травня
2025 року у справі № 757/3969/24-ц.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Так, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги спрямовані на визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19травня 2021 року, а також на зобов'язання цього органу як суб'єкта владних повноважень розглянути по суті скаргу щодо рішення приватного нотаріуса, тобто стосуються оскарження індивідуального акта та дій органу державної влади у сфері публічно-правових відносин, що відповідно до
статей 19, 20 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки із предмета та змісту позовних вимог убачається, що позивач оскаржує саме відмову Міністерства юстиції України у задоволенні його скарги та фактично просить зобов'язати суб'єкта владних повноважень розглянути таку скаргу по суті, що за своєю правовою природою є вимогами
публічно-правового характеру.
Верховний Суд погоджується з наведеними висновкамисудів,з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у
публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2
частини першої статті 19 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин -
це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого права та інтересу суб'єкта.
Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
14 травня 2019 року у справі № 910/16744/17 (провадження № 12-255гс18)).
Предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19травня 2021 року; зобов'язання Міністерство юстиції України розглянути по суті скаргу
від 29березня 2021 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України
02 квітня 2020 року за № 10-10510.
Апеляційний суд встановив, що 29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення
від 19 лютого 2021 року № 56719073, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо об'єкта нерухомого майна - культурно-розважального центру готельного типу з кафе-баром, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з вимогою про анулювання доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Наказом Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19 травня 2021 року
у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено з підстав недотримання вимог частини п'ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема у зв'язку з поданням скарги особою, яка не підтвердила порушення своїх прав унаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини другої статті19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону 1952-ІV) визначено повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, зокрема, щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 37 Закону 1952-ІV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
У частині п'ятій статті 37 Закону N 1952-IV визначено вимоги до оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Згідно з частинами восьмою та десятою статті 37 Закону N 1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, зокрема якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Беручи до уваги предмет та підстави позову у цій справі, а також те, що спірні правовідносини сторін виникли саме щодо перевірки законності рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у задоволенні скарги,
у зв'язку з її оформленням без дотримання вимог частини п'ятої
статті 37 Закону N 1952-IV, і позовні вимоги неспрямовані на захистчи визнанняправа власностіОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду
в порядку адміністративного судочинства.
Колегія судді відхиляє доводи заявника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, а також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 28 травня
2025 року у справі № 757/3969/24-ц, оскільки зміст правовідносин
у вказаних справах не є подібним до цієї справи.
У зазначених справах правовідносини виникли саме щодо захисту права
власності на об'єкти нерухомого майна, а в справі, яка переглядається, безпосередньо щодо перевірки дотримання суб'єктом владних повноважень порядку розгляду скарги відповідно до вимог закону та правомірності прийняття індивідуального акта, яким відмовлено
у задоволенні скарги, у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини п'ятої статті 37 Закону N 1952-IV.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, порушень судами норм процесуального права не встановлено, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 389, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Товмач Володимир Вікторович, строк на касаційне оскарження ухвалиПечерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Товмач Володимир Вікторович, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська