06 березня 2026 р. Справа № 520/9512/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 06.10.25 по справі № 520/9512/25
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт 1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 , апелянт 2 ), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон №2011-ХІІ0 та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі-Постанова №704) щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 21.02.2023 по 28.08.2023 ;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за нормами, чинними станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ та з урахуванням положень Постанови № 704 щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 21.02.2023 по 28.08.2023 , з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті йому грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням обчислених відповідно до положень Постанови № 704 посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704, із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням обчислених відповідно до положень Постанови № 704 посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;
-при прийнятті судового рішення у справі вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, стягнувши з в/ч НОМЕР_2 на його користь судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката в сумі 4000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 21.02.2023 по 19.05.2023 грошове забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 21.02.2023 по 19.05.2023 грошове забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та його прав , як людини, що передбачені ч.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 28.08.2023. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №520/9512/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції та стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт 1 зазначив, що судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, зокрема, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Апелянт 1 вказав, що на думку суду, відповідач при визначенні розміру його грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 28.08.2023 повинен керуватись протиправним нормативно-правовим актом, який був чинним у вказаний період, що суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 дійшла висновку, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Звернув увагу суду, що Верховний Суд вже виснував правову позицію з приводу зазначення в формулі обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму для працездатних осіб (постанови від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 14.09.2022 у справі №500/1886/21, від 22.09.2022 у справі №500/3840/21, від 13.12.2022 у справі №240/12647/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21, від 10.01.2023 у справі №120/8682/21-а, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22).
Вказав, що оскільки позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі, то виникає необхідність зміни оскаржуваного рішення в мотивувальній та резолютивній частинах щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції.
Крім того, апелянт 1 подав заяву, в якій просив при прийнятті судового рішення у справі вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а саме: стягнути з в/ч НОМЕР_1 на його користь судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги адвоката в сумі 3000,00 грн.
Звернув увагу, що згідно з договором про надання йому правової допомоги оплата правової допомоги встановлена у вигляді фіксованої суми, а саме: за правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 3000,00 гривень. Отже, розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, зазначив, що в разі фіксованої суми витрат сторони на правову допомогу немає необхідності надавати суду детальний опис робіт виконаних адвокатом.
Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Зазначив, що розрахунковою величиною складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що у періоді 2023 року застосовується до всіх працюючих військовослужбовців, що діяв на час звільнення позивача, який не оскаржив наказ.
Зазначив, що здійснений військовою частиною розрахунок і виплачені позивачу під час виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення суми не були спірними на час звільнення; позивач не здійснював дій, спрямованих на оскарження наказів про звільнення та/або розпоряджень для фінансової (бухгалтерської) служби щодо нарахування чи перерахунку та виплату грошового забезпечення: позивач не надав доказів незгоди під час проходження служби із нарахованою сумою оплати праці; у матеріалах справи немає розрахунку позивача про належну суму до виплати.
Звернув увагу, що працюючим за прирівняною посадою військовослужбовцям нарахування здійснене з розрахунку 1762 грн на місяць, тому після звільнення позивача зі служби відповідач не має підстав здійснити перерахунок з одночасним виконанням обов'язку страхувальника та податкового агенту стосовно позивача, який не є найманою особою роботодавцем.
Відповідач зазначив, що разом з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28.08.2023 №208 про виключення зі списків особового складу частини позивачу було видано грошовий атестат, в якому зазначався розмір його грошового забезпечення. Разом з тим, з даним позовом позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 тільки 24.04.2025, тобто із пропуском строку, що значно перевищує встановлений чинним законодавством строк (строк три місяці) звернення до суду з даним позовом.
Вказав, що в/ч НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів та не має відкритих рахунків, тому витрати позивача на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача протирічить пункту 26 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 через неможливість її виконання.
Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, зазначив, що не є обов'язковими для суду зобов'язання , які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. При визначенні розміру відшкодування суд враховує обсяг наданих послуг, тривалість розгляду справи. Тому у разі залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач просив скасувати витрати позивача на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача через неможливість виконання.
Крім того, відповідач надав суду додаткові пояснення, в яких, керуючись пунктом 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 (далі-Правила №870), зазначив, що редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до скасування у судовому порядку в рамках розгляду справи №826/6453/18, формально не поновлюється автоматично.
Крім того, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині, в якій суд задовольнив позовні вимоги, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального прав та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі №520/9512/25 та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що в/ч НОМЕР_1 є відокремленим підрозділом та має статус «без права юридичної особи», підпорядковується та перебуває з 01 жовтня 2023 року на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_3 . Спірні відносини охоплюють період з 21.02.2023 по 28.08.2023, у який позивач проходив службу у в/ч НОМЕР_1 . В цей період в/ч НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпечення в/ч НОМЕР_4 . З 01.10.2023 і по цей час фінансове забезпечення здійснює в/ч НОМЕР_3 . Отже, прийняте судом рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки в/ч НОМЕР_3 , що здійснює функції з ведення фінансового господарства підпорядкованих їй частин та підрозділів, зокрема, фактичного здійснення виплат військовослужбовцям навіть в той період, коли не здійснювала функції забезпечувального органу для в/ч НОМЕР_1 .
Апелянт 2 стверджував, що розрахунковою величиною складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що у періоді 2023 року застосовується до всіх працюючих військовослужбовців, що діяв на час звільнення позивача, який не оскаржив наказ.
Зазначив, що здійснений військовою частиною розрахунок і виплачені позивачу під час виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення суми не були спірними на час звільнення; позивач не здійснював дій, спрямованих на оскарження наказів про звільнення та/або розпоряджень для фінансової (бухгалтерської) служби щодо нарахування чи перерахунку та виплату грошового забезпечення: позивач не надав доказів незгоди під час проходження служби із нарахованою сумою оплати праці; у матеріалах справи немає розрахунку позивача про належну суму до виплати.
Апелянт 2 вказав, що суд першої інстанції не дослідив та не встановив факт, що в/ч НОМЕР_1 самостійно не може реалізувати наказ про виплату через те, що не є розпорядником бюджетних коштів. Накази про виплату реалізуються через орган, на фінансовому забезпеченні якого перебуває в/ч НОМЕР_1 . Зазначив, що в спірний період з 01.08.2023 по 31.08.2023 в/ч НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_4 , яка і мала реалізувати наказ про виплату. З 01 жовтня 2023 року і по цей час фінансове забезпечення здійснює в/ч НОМЕР_3 .
Апелянт 2 зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки про розмір свого грошового забезпечення він дізнався зі свого грошового атестату, який було йому видано разом з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28.08.2023 №208 про виключення зі списків особового складу частини, тобто з 28.08.2023. Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернувся лише 24.04.2025, тобто з пропуском строку, що перевищує встановлений чинним законодавством строк (три місяці) звернення до суду з даним позовом.
З цього приводу апелянт 2 посилався на правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу, апелянт 2 , посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначив, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. При визначенні розміру відшкодування суд враховує обсяг наданих послуг, тривалість розгляду справи.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг в їх межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга в/ч НОМЕР_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Згідно з витягом з наказу в/ч НОМЕР_1 від 21.02.2023 №14 молодший сержант ОСОБА_1 , призначений наказом командира в/ч НОМЕР_5 ( по особовому складу) від 09.02.2023 №11-РС на посаду інструктора 1 навчального взводу 2 навчальної роти, який прибув із в/ч НОМЕР_6 ( АДРЕСА_1 ), з 21 лютого 2023 року зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та вважається таким, що 21 лютого 2023 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 3350 грн на місяць, тарифний розряд 11, шпк «старший сержант», ВОС -100119А (а.с.6).
Відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28.08.2023 №208, молодшого сержанта ОСОБА_1 , начальника 2 радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла в/ч НОМЕР_1 призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_7 (по особовому складу) від 17 липня 2023 року №127-РС на посаду діловода навчально-методичної групи в/ч НОМЕР_8 , вважати таким, що 28 серпня 2023 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби до АДРЕСА_2 . З 28 серпня 2023 року його виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, виписано атестати (а.с.6 зворот).
При звільненні з військової частини ОСОБА_1 відповідачем не нараховано та не виплачено грошове забезпечення за спірний період, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а також грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови № 704.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивачем до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині перерахунку та виплати його грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 28.08.2023 суд першої інстанції виходив з того, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови №704 та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14".
З огляду на наведені вище висновки, в період з 20.05.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з тим, суд першої інстанції звернув увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі№320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 -без змін. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 18 червня 2025 року.
З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 є нечинною та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин лише з 18 червня 2025 року.
Суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення позивача за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови 704, оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з грошового забезпечення на день підписання наказу про надання цієї допомоги, яка позивачу виплачена у серпні 2023 року, при цьому з 20.05.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з фіксованого розміру 1762 гривні та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
При визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказав, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Враховуючи суть виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги, характер самого спору, що дана справа є справою незначної складності, численні постанови Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду аналогічних спорів та, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважав за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Так, ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.
Відповідно до абз.1 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704 , яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Тобто з 01 січня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі-Постанова №481) , пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частинні 3 статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, зроблений судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і становить 2684,00 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивача виникло право на перерахунок його грошового забезпечення за весь період його військової служби у в/ч НОМЕР_1 : з 21.02.2023 по 28.08.2023, в тому числі за період з 20.05.2023 по 28.08.2023 , за який судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому рішення суду першої інстанції частині періоду з 20.05.2023 по 28.08.2023 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 за цей період.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання військової частини нарахувати позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови 704 колегія суддів зазначає наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі-Порядок №260).
Пунктами 1 - 2, 6 розділу XXIII "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
В наказі командира військової частини НОМЕР_1 №208 від 28.08.2023 (по стройовій частині), яким позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, зазначено про виплату останньому, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік.
Згідно відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з березня по вересень 2023 року, грошову допомогу на оздоровлення 22312,05 грн. позивачу виплачено у серпні 2023 року (а.с.8).
Зважаючи, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з грошового забезпечення на день підписання наказу про надання цієї допомоги, яка позивачу виплачена у серпні 2023 року, а розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб повинен розраховуватися, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року ( на час військової служби позивача на 01.02.2023), наявні підстави для перерахунку грошової допомоги позивача на оздоровлення за 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1 - 14 до Постанови №704.
Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо доводів апелянта 2 про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом колегія суддів зазначає наступне.
Спір у цій справі стосується права позивача на виплату належного йому грошового забезпечення.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.
Колегія суддів зазначає, що стаття 122 КАС України не містить вимог, які врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду в справах про стягнення, належної їм, заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Вказані правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України), у зв'язку з чим у частині, що стосується строку звернення до суду в справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, норми ст. 233 КЗпП України мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 №990/156/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Законом України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» було доповнено приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України наступного змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених частиною другою статті 233 КЗпП України, було скасовано, натомість цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.
Таким чином, пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України починав відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з 01 липня 2023 року.
Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
У цьому Рішенні також визначено, що частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У пункті 4 цього Рішення Конституційний Суд України зауважив на тому, що право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина 7 статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки); разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.
Конституційний Суд України врахував свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України констатував, що порушення зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.
Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов'язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині 7 статті 43 Конституції України.
Поряд з цим, винагорода за працю безпосередньо пов'язана з людською гідністю та соціальною справедливістю, адже право на винагороду за працю є складовою права на працю і водночас гарантією поваги до людської гідності. Обмеження можливості працівника вимагати належну винагороду за працю в судовому порядку під час дії трудових відносин фактично нівелює цю гарантію. У сфері трудових відносин працівник перебуває в економічному та організаційному підпорядкуванні від роботодавця. Така підпорядкованість може ускладнити своєчасне звернення до суду для захисту права на оплату праці, тому нерідко працівники утримуються від подання позову під час дії трудових відносин через побоювання тиску, погіршення умов праці чи можливого звільнення. Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.
Конституційний Суд України також зазначив, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині 1 статті 8, частині 7 статті 43, частині 1 статті 55 Конституції України.
Таким чином, колегія суддів має враховувати, що оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження тримісячним строком для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист (статті 43, 55 Конституції України).
У разі недотримання принципу верховенства права, невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини 4 статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме: норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акту, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Питання застосування частини 4 статті 7 КАС України до правовідносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання положень закону неконституційними, перебувало на розгляді Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 визначено, що положення частини 4 статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Зокрема, Верховний Суд у цій постанові визначив наступний спосіб застосування частини 4 статті 7 КАС України до правовідносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання положень закону неконституційними:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною 4 статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.
Враховуючи позицію, зазначену вище, Верховного Суду та керуючись приписами статті 7 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що установлені приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
Незважаючи на те, що оспорювані виплати грошового забезпечення виникли за період з 21.02.2023 по 28.08.2023, до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24), колегія суддів вважає, що частина 1 статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, до спірних правовідносин не застосовується.
З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах 3 та 4 статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 43, 55 Конституції України щодо гарантування кожному права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта 2 на правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, оскільки ці висновки спростовуються Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів зазначає про помилковість доводів апелянта 2 про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом.
Щодо доводу апелянта 2 , що в/ч НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів та на момент звільнення позивача перебувала на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_4 , а з 01 жовтня 2023 року і по цей час - на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_3 колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.10.2023 командирам в/ч НОМЕР_9 , в/ч НОМЕР_4 , в/ч НОМЕР_1 , відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 02.02.2022 №248/1200, військову частину НОМЕР_1 знято з фінансового забезпечення в/ч НОМЕР_4 та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_3 з 01 жовтня 2023 року.
Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Правила), які визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (ТЦК та СП), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 1.3 Правил розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
Міністр оборони України головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів третього рівня).
Із змісту п. 1.5 Правил вбачається, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно з п. 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов'язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальністю за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов'язань, доході і видатків.
Командир військової частини зобов'язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.
Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Отже, обов'язок щодо нарахуванням військовослужбовцю грошового забезпечення, в тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі відповідних наказів, заявок, кошторисів, розрахунків тощо, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів.
Таким чином, в/ч НОМЕР_4 , як розпорядник коштів третього рівня, на фінансовому забезпеченні якого перебувала в/ч НОМЕР_1 до 01 жовтня 2023 року, де до 28.08.2023 проходив службу позивач, в/ч НОМЕР_3 , на фінансовому забезпеченні якої перебуває в/ч НОМЕР_1 з 01 жовтня 2023 року, здійснює фінансування, у тому числі грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям інших військових частин, але підстави вказаних виплат суворо регламентовані і не передбачають розширеного тлумачення.
Таким чином, в/ч НОМЕР_4 та в/ч НОМЕР_3 не є військовими частинами, відповідальними за правильність обчислення та нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділена в/ч НОМЕР_1 , позовні вимоги до якої заявлені позивачем ОСОБА_1 . На в/ч НОМЕР_4 та в/ч НОМЕР_3 за наведеного правового регулювання та встановлених обставин покладено обов'язок лише з виплати нарахованих в/ч НОМЕР_1 коштів.
Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 4000,00 грн та в суді апеляційної інстанції 3000,00 грн колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ст. 139 КАС України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.п.1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 820/4263/17.
Судом встановлено, що між Адвокатським бюро "Острицький" в особі керуючого Острицького А.О. та Клієнтом ОСОБА_1 підписано договір про надання правової допомоги від 21.01.2025, за яким Клієнт доручає Бюро надати йому правову допомогу в адміністративній справі щодо невиплати Клієнту грошового забезпечення військовослужбовця в розмірі обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня, представляти інтереси Клієнта у всіх судових інстанціях, організаціях, установах, вчиняти усі без винятку дії без будь - яких обмежень для виконання повноважень за цим договором.
За цим договором вартість представлення інтересів Клієнта (надання правової допомоги) відповідно до предмету договору становить фіксовану суму 12000,00 грн, які оплачуються Клієнтом по етапах:1) надання правової допомоги у суді першої інстанції -4000,00 грн,2) надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції - 3000,00 грн, 3) надання правової допомоги в суді касаційної інстанції - 3000,00 грн, 4)надання правової допомоги на стадії виконання рішення суду-2000,00 грн.
Сторонами договору підписано Акт виконаних робіт від 16.04.2025, відповідно до якого Адвокат виконав, а Клієнт прийняв роботи щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції . Загальна вартість виконаних робіт складає 4000,00 грн.
Квитанцією №231627535 від 22.01.2025 підтверджено перерахування позивачем на банківський рахунок АБ "Острицький" 4000,00 грн, призначення платежу -оплата послуг адвоката згідно з договором.
Крім того, сторонами договору підписано Акт виконаних робіт від 14.10.2025, відповідно до якого Адвокат виконав, а Клієнт прийняв роботи щодо надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції . Загальна вартість виконаних робіт складає 3000,00 грн.
Квитанцією №265909528 від 14.10.2025 підтверджено перерахування позивачем на банківський рахунок АБ "Острицький" 3 000,00 грн, призначення платежу -оплата послуг адвоката згідно з договором.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №280/569/21).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 справі №826/9047/16.
Щодо доводу апелянта 1 про те, що в разі фіксованої суми витрат сторони на правову допомогу немає необхідності надавати суду детальний опис виконаних адвокатом робіт колегія суддів зазначає наступне.
У справі, що розглядається, було встановлено фіксований розмір гонорару. В цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. З урахуванням конкретних обставин суд може обмежити розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі, на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 4000,00 грн, в суді апеляційної інстанції-3000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 .
Стягуючи витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн, суд першої інстанції виходив з характеру спору та зважав на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Під час апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Враховуючи суть виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги, характер самого спору, що дана справа є справою незначної складності, численні постанови Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду аналогічних спорів, постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 за результатами розгляду аналогічного спору, зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів вважає неспівмірною суму гонорару зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, тому колегія суддів дійшла висновку про надмірність заявленої апелянтом суми витрат на правничу допомогу і вважає за необхідне частково присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, та витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 1500,00 грн, а всього- 4500,00 грн.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та хибно оцінено фактичні обставини, внаслідок чого зроблено правові висновки, які не можна визнати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог з ухваленням нового судового рішення про задоволення його позовних вимог.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі № 520/9512/25 - скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
У скасованій частині ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами, чинними станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 20.05.2023 по 28.08.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами, чинними станом на 01.01.2023 відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 20.05.2023 по 28.08.2023 , з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням обчислених відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням обчислених відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот ) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк