Провадження № 22-ц/803/336/26 Справа № 199/289/17-ц Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
05 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання усунення порушення
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року, -
30 травня 2025 року стягувач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, зазначивши, що постановою Верховного Суду від 19 березня 2025 року по справі № 199/289/17-ц стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 104 000 (сто чотири тисячі) гривень 00 копійок.
16 квітня 2025 року по даній справі було видано виконавчий лист.
Станом на 30 травня 2025 року боржником, Державною казначейською службою України не виконано вищевказане судове рішення. Заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність посадової особи Державної казначейської служби України щодо невиконання виконавчого листа, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра по справі № 199/289/17-ц (2/199/5/24) і зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної казначейської служби України усунути порушення (поновити порушене право заявника) (том 3, а.с. 23-31).
Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року відмовлено у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання усунення порушення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих незаконним рішенням посадової особи органу прокуратури, роз'яснивши право повторного звернення з даними вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства (том 3, а.с. 37-38).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на істотне порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення у справі набрало законної сили та не виконано до теперішнього часу (том 3, а.с. 75-80).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції враховував характер правовідносин у цій справі, вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірної бездіяльності посадових осіб Державної казначейської служби щодо невиконання виконавчого листа, виданого судом, та зобов'язання усунути порушення, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № № 916/1226/16, провадження № 12-85гс18.
З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, зважаючи на таке.
Так, стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Статтею 3 Закону №4901-VI визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком.
Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду (пункт 15 Порядку).
За змістом пункту 47 Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством, у тому числі, на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником.
В силу пункту 48 Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно зі статтею 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: що виникають із трудових правовідносин; що виникають із сімейних правовідносин; щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо захисту прав споживачів; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; в інших спорах немайнового характеру. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб'єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов'язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.
Із положень статті 453-4 ЦПК України слідує, що за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 453-2 цього Кодексу. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також додатково може встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 148 цього Кодексу. Якщо боржником є юридична особа та суд зобов'язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, захід процесуального примусу у виді штрафу застосовується до такого керівника.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету на користь стягувача грошових коштів здійснюється органами Держказначейства в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з відповідного рахунку, передбаченого для забезпечення виконання такого рішення суду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень - це сукупність процесуальних дій, які вчиняються судом першої інстанції відповідно до закону з метою належного та своєчасного виконання цих рішень.
Процесуальний закон встановлює форму контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах, відповідно до якої суд може витребувати звіт про виконання судового рішення від боржника, у тому числі органу державної влади, органу місцевого самоврядування, суб'єкту господарювання державного або комунального сектору економіки, який має виконати це рішення, а також накласти штраф у разі невиконання судового рішення. Така форма судового контролю може бути застосована судом за наступних умов: боржник не виконав судове рішення, стягувач подав суду заяву про встановлення контролю за виконанням судового рішення, державний чи приватний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання цього рішення.
Матеріали справи не містять доказів щодо виконання державою цього рішення та відкриття виконавцем виконавчого провадження з його примусового виконання.
Отже передбачена статтями 453-1 - 453-4 ЦПК України форма судового контролю не може бути застосована до вказаного рішення, оскільки його виконання здійснюється шляхом безспірного списання коштів з відповідного рахунку державного бюджету, а не в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Виходячи з наведеного, колегія суддів зауважує, що управління Держказначейства не входить до системи органів державної виконавчої служби України, а отже його дії не можуть бути оскаржені в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних положень ЦПК України, які визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 05 березня 2026 року.
Судді: