Провадження № 22-ц/803/359/26 Справа № 199/289/17-ц Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
05 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про виправлення помилки у виконавчому листі
за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих незаконним рішенням посадової особи органу прокуратури
за апеляційною скаргою Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області
на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року, -
12.05.2025 року представник заявника звернувся до суду із заявою про виправлення помилки, де зазначив, що на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 17.04.2025 року за вхідним № 10-9408 надійшов пакет документів по справі № 199/289/17-ц щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 104000 гривень. Заявник зазначає, що при перевірці наданого пакету документів Казначейством виявлені обставини, котрі унеможливлюють виконання рішення суду у вказаній справі, оскільки боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин. Просив виправити помилку щодо зазначення боржника у виконавчому листі, а саме зазначити боржником Державу Україну (том 2, а.с. 246-247).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року у задоволенні заяви представника Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про виправлення помилки у виконавчому листі по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих незаконним рішенням посадової особи органу прокуратури - відмовлено (том 2, а.с. 259).
В апеляційній скарзі Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області посилаючись на істотне порушення норм матеріального та процесуального права, без врахування відповідних висновків Верховного Суду України, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким виправити помилку допущену у виконавчому листі, зазначивши боржником Державу Україна.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра винесено виконавчий лист, в якому в резолютивній частині зазначено: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 104 000 гривень 00 копійок". Втім боржником у виконавчому листі зазначено Державну казначейську службу України.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково наводить висновок, що «Держава Україна не була учасником справи, а тому не може бути боржником у даній справі», оскільки вказаний висновок прямо суперечить нормі статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», котрою унормовано склад сторін виконавчого провадження, якими є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Державна казначейська служба України фактично є суб'єктом виконання рішення, разом з тим, згідно практики Верховного Суду України, відсутня необхідність зазначення відомостей про суб'єкта його виконання рішення, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення прав позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах (том 2, а.с. 98-101).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про виправлення помилки у виконавчому листі, суд першої інстанції не вбачав підстав для їх виправлення, оскільки в ньому правильно зазначено боржником - Державну казначейську службу, виходячи з того, що безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Крім того, Держава Україна не була учасником справи, а тому не може бути боржником у даній справі. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення врегульовано Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 19 березня 2025 року по справі № 199/289/17-ц було стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 104000 гривень.
16 квітня 2025 року по даній справі було видано виконавчий лист, в якому боржником вказано Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646).
Так, стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у ч. 1 ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Вимоги до виконавчого документу передбачені ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов як підстава для їх виконання.
Органи виконавчої служби під час виконання рішень вчиняють дії згідно із змістом резолютивної частини рішення, яке зазначається у виконавчому листі, результатом цього має бути досягнення правового ефекту - фактичне виконання зазначеного у виконавчому листі рішення.
Відповідно положень ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі. При цьому, не повинен змінюватися загальний висновок і суть судового рішення, що виконується, виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер, до яких належить написання прізвищ та імен, адреси, найменування спірного майна, зазначення дат та строків тощо.
Наведена норма закону не містить роз'яснень або ж переліку видів помилок, допущених при оформлені або видачі виконавчого листа, які суд вправі виправити. Отже, при вирішенні цього питання слід виходити із загальних вимог до оформлення виконавчого листа та конкретних обставин справи.
Виходячи з аналізу цивільно-процесуального законодавства, внесення виправлень до виконавчих листів може бути пов'язане з такими правовими ситуаціями: - наявність помилки, допущеної при оформленні виконавчого листа. Такі помилки є в тексті виконавчого листа, що виключає можливість його належного виконання, вона спотворює зміст судового рішення, його мету тощо. Метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі; - наявність помилки, допущеної при видачі виконавчого листа. Про допущення такої помилки свідчить видача виконавчого листа без достатньої на той момент правової підстави або з порушенням встановленого порядку його видачі, або у зв'язку із виникненням обставин, що виключають виконання постановленого рішення суду. Зміст виконавчого листа не може суперечити змісту судового рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава на користь чи в інтересах яких видано виконавчий лист. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У виконавчому листі, який видано у цій справі 16.04.2025 року, зазначено боржником Державну казначейську службу України, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 зазначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Така позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16.
Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.
Разом з тим, відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як органу, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунка, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення, аналогічний висновок викладено у пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16.
Зокрема, статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Покладаючи відшкодування завданої шкоди на державу, суд зобов'язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.
Колегія суддів зазначає, що у виконавчому листі, виданого 16.04.2025 року на підставі постанови Верховного Суду від 19 березня 2025 року по справі № 199/289/17-ц було зазначено: “Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 104000 (сто чотири тисячі) гривень 00 копійок)».
При цьому, помилково зазначено в якості боржника - Державну казначейську службу України, а не Державу.
Наведене вище свідчить про допущення судом першої інстанції технічної помилки у виконавчому документі, яка підлягає виправленню, тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково вважав, що ця помилка не підлягає виправленню.
Відсутність даних виправлень позбавляє ОСОБА_1 скористатись своїм правом на справедливий суд, а саме його складової - належне виконання судових рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок ( справа "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно до ст. 379 ЦПК України, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити заяву Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про виправлення помилки, допущеної при оформленні та видачі виконавчого документа №199/289/17-ц до суду першої інстанції для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права на внесення виправлення у виконавчий документ, який виданий судом першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області - задовольнити.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 травня 2025 року - скасувати, справу направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду заяви відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 05 березня 2026 року.
Судді: