Провадження № 22-ц/803/2683/26 Справа № 203/2018/25 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
05 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 листопада 2025 року, -
25 березня 2025 року позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності (том 1 а.с.1-7).
Заочним рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . Припинено за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Nissan, модель Juke, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 . Припинено за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості спільного сумісного майна в розмірі 389 800,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 10 764 грн. 15 коп. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2025 року по цивільній справі №203/2018/25 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності - скасовано. Скасовано заборону відчуження належного ОСОБА_2 нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 629994521104 (том 2 а.с. 38-41).
Додатковим рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 листопада 2025 року заяву представника позивача - адвоката Прибильського В.Г. про стягнення витрат на правничу допомогу, поданої в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою у розмірі 52 539 (п'ятдесят дві тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн. В іншій частині заяви - відмовлено (том 2 а.с. 71-73).
Не погодившись з додатковим рішенням суду ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просив додаткове рішення змінити - зменшивши розмір витрат на правову допомогу до 3000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 52 539 грн. є неспівмірною, зокрема, із складністю справи та виконаними роботами.
Зазначив, що у справі відбулось лише кілька судових засідань, представник позивачки приймав участь в них в режимі відеоконференції, а не особисто в суді, відповідач участі у справі не приймав, будь-яких заперечень не надавав, що потребувало би вжиття якихось заходів реагування. Позовні вимоги не потребували збирання великої кількості доказів.
Вказав, що навіть оцінка майна була проведена самою позивачкою, а не її представником, що прямо зазначено у висновках про вартість майна від 14.03.2025 року (том 2, а.с. 77-78).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити додаткове рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а додаткове рішення суду змінити, враховуючи наступне.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції вбачав наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та вважав за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача із загальної суми 63 300 грн, суму пропорційно розміру задоволених позовних вимог (83%), яка складає суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 52 539,00 гривень.
Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення у справі.
Згідно із ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з положеннями ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 у справі № 607/4341/20 (провадження №61-18451св20) вказано, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), які також узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, надання консультацій тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Прибильським В.Г. було укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.48-49 том 2).
Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору, вартість фактично наданих адвокатом клієнту послуг та гонорар адвоката, клієнт сплачує адвокату протягом 2 місяців після підписання сторонами відповідних актів про надання послуг, в яких визначається вартість фактично наданих послуг. Обсяг наданих послуг погоджується та визначається в акті про надання послуг.
10 березня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Прибильським В.Г. було укладено Додаткову угоду №10/03 до Договору про надання правничої допомоги від 04.11.2024 року (а.с.50) у якій сторони узгодили, що вартість послуг, які будуть надаватись адвокатом клієнту будуть складати: оплата фактично наданих послуг у розмірі 1 800 грн. за 1 годину роботи адвоката та гонорар успіху в розмірі 12 000 грн. в разі задоволення та/або часткового задоволення позовної заяви клієнта.
У матеріалах цивільної справи наявний акт надання послуг №21/10 від 21 жовтня 2025 року за договором про надання правничої допомоги від 04.11.2024 року, згідно якого на виконання умов договору адвокатом Прибильським В.Г. виконано наступні дії та зазначений конкретний перелік таких дій та кількість годин витрачених адвокатом Прибильським В.Г. на надання правової допомоги по договору (а.с.51).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20 (провадження № 61-2042св22), від 01 листопада 2022 року у справі №757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22), від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21 (провадження № 61-19990ск21).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрати на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, однак колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром стягнутих витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу повинні відповідати критерію необхідності - чи було їх вчинення обов'язковим, і чи доцільним було їх виконання - чи вплинули вони на перебіг розгляду справи.
Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17 Верховний Суд наголосив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи та надані суду документи є підставою для частково відшкодування судом витрат на правничу допомогу з іншої сторони, адже цей розмір не є доведений, необхідним та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання професійної правничої допомоги, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн., що буде відповідати принципу співмірності, виваженості та розумності у даній справі.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду.
Ураховуючи, що підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції колегія судді не вбачає, то у розумінні положень ЦПК відсутні правові підстави для відшкодування скаржнику понесених витрат на професійну правничу допомогу за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 листопада 2025 року - змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до 15 000,00 грн.
В іншій частині додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 17 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 березня 2026 року.
Судді: