Провадження № 22-ц/803/2474/26 Справа № 187/1171/25 Суддя у 1-й інстанції - Іщенко І.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
24 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубової Олени Андріївни на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року у складі судді Іщенко І.М. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У липні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-6), в обґрунтування якого посилалось на те, що 17.08.2024 року останній уклав з ТОВ «Споживчий центр» кредитний договір №14.08.2024-100001728 та отримав кредит в розмірі 20 000 грн, строком на 98 днів. Через невиконання взятих на себе зобов'язань за ОСОБА_1 утворилась заборгованість, розмір якої станом на 22.11.2024 року до суду становить 59 200 грн, що складається з: 20 000 грн - тіло кредиту, 25 200 грн - проценти, 1 000 грн - комісія, 3 000 грн - додаткова комісія, 10 000 грн - неустойка за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за кредитним договором №14.08.2024-100001728 від 17.08.2024 року у розмірі 59 200,00 грн та судовий збір.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.08.2024-100001728 від 17.08.2024 року у розмірі 59 200 грн, з яких: 20 000 грн - тіло кредиту, 25 200 грн - проценти, 1 000 грн - комісія, 3 000 грн - додаткова комісія, 10 000 грн - неустойка за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн (а.с. 79-84).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дубову О.А. посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог стягнувши з нього на користь позивача заборгованість за кредитним договором №14.08.2024-100001728 від 17.08.2024 року в сумі 39 992,00 грн, з яких: 20 000 грн - тіло кредиту, 19 992,00 грн - загальні витрати за кредитом (проценти, комісія, додаткова комісія) та сплачений судовий збір у сумі 1 636,33 грн (а.с. 91-97).
ТОВ «Споживчий центр» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 120-123).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити враховуючи наступне.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем умови договору щодо повернення кредитних коштів, а також вимоги частини 2 статі 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача і стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №14.08.2024-100001728 від 17.08.2024 року у розмірі 59 200 грн.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Встановлено, що 17.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) №14.08.2024-100001728.
Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 20 000 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №38-0907 від 09 липня 2025 року, строком на 98 днів з дати його надання.
Відповідно до умов договору:
5. Період користування Кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту (надалі -«черговий період»);
6. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку договору не передбачена.
7. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 4 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
8. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
9. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 1.49% = (29200/20000)/98 х 100%.
10. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
11. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі- «Комісія за надання», «Комісія»; економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 500 грн. Комісія за надання нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів.
12. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - «Комісія за обслуговування», «Комісія») - 500 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. Згідно п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Пунктом 3.2. Пропозиції про укладення кредитного договору (далі - оферта) встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1. Оферти кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5169-36XX-XXXX-3987.
Згідно п. 4.3. Оферти днем надання кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання кредиту, днем/датою надання кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої кредитодавцем платіжної операції з надання кредиту не з вини кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним договором, включаючи обов'язок кредитодавця з надання кредиту. Неможливість видачі кредиту готівкою у зв'язку з нез'явленням позичальника для її отримання у дату надання/видачі кредиту, зазначену в заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов'язків сторін за даним договором, включаючи обов'язок кредитодавця з надання кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний договір є розірваним та припиненим з дати надання/видачі кредиту, зазначеної в заявці. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу.
Відповідно до п. 6.1. Оферти позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Згідно пункту 9.1. Оферти у разі несплати кредиту та/або процентів та/або комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов'язань по погашенню кредиту та/ або процентів та/або комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених договором. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісії до позичальника може бути застосована неустойка згідно п.7.6. кредитного договору.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 59 200,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20 000,00 грн, по процентам в розмірі 25 200,00 грн, комісія 1 000,00 грн, додаткова комісія 3 000,00 грн, неустойка за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання, у розмірі 10 000,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Як вбачається з апеляційної скарги відповідачем не було оспорено факт укладення кредитного договору, а тому апеляційний суд не досліджує факт укладення кредитного договору.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір процентної ставки становить 1 % проте відповідно до договору ставка становила 1,5%, що порушує норми Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно Закону № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати: - протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом №3498-IX - 2,5% (до 22.04.2024 року включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5% (до 20.08.2024 року включно); - починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-IX - 1% (з 21.08.2024 року).
Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно укладення договору споживчого кредиту на інакших умовах кредитування є порушенням вимог Закону №3498-IX починаючи з: - 24.01.2024 року для надавачів фінансових послуг (окрім банків) та надавачів допоміжних послуг (з урахуванням пункту 4 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-IX); - 24.03.2024 року для банків (з урахуванням абзацу третього пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-IX).
При визначенні строку погашення кредиту для розрахунку денної процентної ставки враховується фактичний строк, у який споживач повинен здійснити погашення кредиту.
Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»:
«Денна процентна ставка (далі - ДПС) розраховується у процентах за формулою, що наведена у частині четвертій статті 8 Закону, а саме:
ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
t - строк кредитування у днях».
Отже, для цілей обчислення ДПС, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»:
«Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі».
Загальні витрати за Договором про надання кредиту №14.08.2024-100001728 від 17 серпня 2024 року складають саме 29 200 грн та включають у себе усі витрати споживача, а не суму яку кредитор зазначив у п. 2 кредитного договору.
Дата укладення договору та видачі кредиту - 17 серпня 2024 року. Строк дії договору - до 22 листопада 2024 року (п. 4 договору) - 98 днів.
Кредитний договір було укладено вже після набрання чинності Закону №3498, а тому його положення підлягали застосуванню, а саме в частині неможливості визначення денної процентної ставки з 24.12.2024 більше 2,5 %, з 23.04.2024 більше 1,5 %, а з 21.08.2024 - більше 1 %.
Згідно п.9 кредитного договору дена відсоткова ставка 1.49% = (29200/20000)/98 х 100%, що відповідає вимогам Закону №3498 на дату укладання кредитного договору.
Доводи апелянта про те, що з 21.08.2024 року відсотки повинні були розраховуватись не за 1,5%, а по 1% є безпідставними оскільки не слід ототожнювати поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку в день за користування кредитом, які встановлені в кредитному договорі суд приймає до уваги, зважаючи на наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
П. 3 ч. 1 цієї статті вказує, що загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит.
Також п. 4 ч. 1 цієї статті визначає загальні витрати за споживчим кредитом як витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку ДПС саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.
Отже фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом , які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.
Відтак доречніше зазначати подібні обмеження саме у вигляді конкретної грошової суми яку позичальник має сплачувати кредитодавцю, а не використовуючи проценти.
До 22.04.2024 існувало обмеження ДПС в 2,5%, з 23.04.2024 по 20.08.2024 року - 1.5%, з 21.08.2024 по 11.09.2024 - 1%.
Отже протягом всього строку кредитування кредитодавець не мав права отримати більше 49 200,00 грн (п. 16 кредитного договору).
Враховуючи наявну в договорі комісію за надання кредитних коштів та погоджений в договорі графік її оплати суд мусить врахувати її в розрахунок загальних витрат за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом погодженого строку її сплати, а тому підстав для скасування рішення в цій частині відсутні, оскільки денна відсоткова ставка не перевищує максимально дозволений рівень встановлений на дату укладення договору.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що комісія за кредитним договором була стягнута необґрунтованою, оскільки така умова договору є нікчемна.
10 травня 2007 року Правлінням НБУ прийнято постанову, якою затвердило Правила № 168, що набрали чинності 5 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон №3795-VI. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон №1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11 Закону №1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону №1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону №1734-VIII.
Закон №1734-VIII у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідні висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21).
Наведені вище приписи Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за надання кредитних коштів. Станом на час укладення кредитного договору частина Закону України «Про споживче кредитування» передбачав можливість встановлення комісії за отримання, та за управління кредиту.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісії, у тому числі за надання кредитних коштів.
Верховний Суд у своїй практиці також прирівнює комісію до плати за конкретні додаткові та супутні послуги кредитодавця, у даному випадку комісія за надання кредиту означає надання послуги кредитування в цілому.
Відтак комісія за надання та обслуговування кредиту не суперечить ні вимогам закону, що був чинний на момент укладення договору, ні сучасній судовій практиці Верховного суду, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Разом з тим, щодо додаткової комісії колегія суддів виходить з наступного.
Згідно п. 12 кредитного договору комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідні висновки містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) та від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21).
Колегія суддів дійшла висновку, що встановлення комісії за надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки не зрозуміло, які саме послуги надавались відповідачу, як часто проводились консультаційні та інформаційні послуги з клієнтом, чи проводились вони за вимогою клієнта частіше одного разу на місяць, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21), а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення додаткової комісії у розмірі 3 000,00 грн, а рішення суду зміні.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що стягнення штрафних санкцій на період дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року зупинено.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591 цс 18), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79 гс 19) вказувала про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254 цс 19) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що аналіз змісту норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як убачається з матеріалів справи позивач дійсно не виконує умови договору позики та добровільно не виконує рішення суду про стягнення такої заборгованості, а таким чином позивач має право на стягнення з відповідача санкцій які передбачені ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, Закон №2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України та інших штрафних санкцій з 24 лютого 2022 року.
Як убачається з матеріалів справи, позивач у позові просив стягнути штрафні санкції за період 2024-2025 року, тобто просив стягнути заборгованість під час дії мораторію на стягнення штрафних санкцій передбачених ст. 625 ЦК України.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов до висновку про те, що позов у вказаній частині задоволенню не підлягає, оскільки на час воєнного стану на території України зупинено можливість стягнення штрафних санкцій, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає, а рішення суду підлягає зміні.
Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду згідно з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Крім того, пропорційно розміру задоволених вимог позову і апеляційної скарги підлягає розподіл судового збору сплаченого за подання позову та подання апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» сплатило судовий збір у сумі 2 422,40 грн (а.с. 30).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення шляхом зменшення загального розміру заборгованості у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткової комісії та неустойки, сплачений позивачем судовий збір також підлягає зменшенню з 2 422,40 грн до 1 890,44 грн (78,04% (46 200,00 грн * 100 / 59 200,00 грн).
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 3 633,60 грн (а.с. 103, 113).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги 21,96% (13000,00 грн * 100 / 59 200,00 грн), а саме у сумі 797,94 грн (3 633,60 грн * 21,96%).
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубової Олени Андріївни - задовольнити частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості з 59 200 (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті) грн 00 коп до 46 200 (сорок шість тисяч двісті) грн 00 коп, яка складається з: основного боргу - 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп; процентів - 25 200 (двадцять п'ять тисяч двісті) грн 00 коп; комісії - 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп, а також зменшивши суму сплаченого судового збору за подання позову з 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 грн до 1 890 (одна тисяча вісімсот дев'яносто) грн 44 коп.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року в іншій частині - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 797 (сімсот дев'яносто сім) грн 94 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «24» лютого 2026 року.
Повний текст постанови складено «06» березня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров