Провадження № 22-ц/803/1296/26 Справа № 185/1178/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
04 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» нарішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року в цивільній справі номер 185/1178/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за час роботи у якому отримав професійне захворювання.
04.11.2020 року позивачу первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування, постійно відсуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що постійно і негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному станах. Самопочуття не поліпшується, негативні зміни у житті позивача є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань.
Позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням 245000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.09.2025 року по справі №185/1178/25, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, внаслідок ушкодження здоров'я, до 60000,00 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, судового збору на користь держави до 600,00 грн.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Обґрунтування позивача щодо фізичних та моральних страждань зводяться до двох абзаців, доводи в яких не підкріплені належними та допустимими доказами. У позовній заяві позивач зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зв'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте не конкретизує, в чому це виражено.
З наданих позивачем доказів відповідач робить висновок, що обмеження ОСОБА_1 полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці, в іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Позивачем не надано даних, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого. Однак саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даним правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений про важкі шкідливі небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Рішення працювати було прийняте добровільно. ОСОБА_1 щорічно проходив періодичний медичний огляд і був усвідомлений про стан свого здоров'я, мав можливість припинити трудовий договір у разі погіршення стану здоров'я, однак добровільно продовжував працювати в шкідливих тап небезпечних умовах. Окрім того, протягом всього строку трудової діяльності від позивача не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці.
Приховування фактичного стану здоров'я позивача унеможливлювало проведення відновлювального лікування на початкових етапах, і як наслідок призводить до значної втрати працівником працездатності, саме з вини позивача та медичного закладу.
З боку відповідача вчинено дії для недопущення порушення у сфері охорони праці, трудового законодавства, що свідчить про відсутність такого елементу правопорушення як вина.
Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача - не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров'я працівника при виконанні ним трудових обов'язків.
На переконання відповідача, в середньому суди стягують 1000,00 грн за 1% втрати працездатності.
Суд першої інстанції не дослідив всі обставини справи, залишив без уваги аргументи та доводи відповідача, необґрунтовано завищив розмір моральної шкоди, та, як наслідок, ухвалив незаконне рішення.
Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому позивач просив залишити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року у справі №185/1178/25 без змін, та апеляційну скаргу - без задоволення.
У виникненні в позивача хронічних професійних захворювань наявна вина відповідача, так як згідно з п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24.09.2020 року встановлено причини виникнення професійного захворювання.
Навіть при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку, законодавець не відносить таку вину до обов'язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем.
Позивач не погоджується з твердженням, що відповідач забезпечив безпечні та нешкідливі умови праці, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, вважає дії відповідача неправомірними та такими, що призвели до незабезпечення виконання заходів по попередженню професійних захворювань, чим спричинили моральну шкоду позивачу.
Внаслідок нестворення роботодавцем безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві, позивач набув хронічного професійного захворювання, що призвело до зменшення обсягу трудової діяльності, проходження тривалого лікування, звільнення з займаної посади за станом здоров'я.
Заперечення факту наявності моральних страждань відповідачем через відсутність у позивача діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатра суперечить чинному законодавству.
Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров'я і отримання ним професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов'язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело до фізичних та моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Щодо стягнення суми моральної шкоди з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню через доповнення до статті 164 ПК України, внесені законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, тому, сума моральної шкоди, стягнута на підставі рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає оподаткуванню.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали заяви про розгляд справи без їх участі (а.с. 75, 80, 81, 82, 83, 84, 85).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 тривалий час працював в шкідливих підземних умовах праці на різних посадах у різних структурних підрозділах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с. 9-11).
04 вересня 2020 року затверджено Акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 (а.с. 12-13зв).
З довідки МСЕК серія 12 ААА, №062188 від 04.11.2020 року вбачається, що позивачу первинно встановлено втрату працездатності у 60% та третю групу інвалідності (а.с. 14-14зв).
З довідок МСЕК серія 12 ААА, №120756 та серія 12 ААВ, №564208 від 15.02.2022 року вбачається, що позивачу повторно встановлено втрату працездатності у 60% та третю групу інвалідності безстроково (а.с. 15-15зв).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в розмірі 120000,00 грн.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час працював в шкідливих підземних умовах праці на різних посадах у різних структурних підрозділах в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
04 вересня 2020 року затверджено Акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 .
З довідки МСЕК серія 12 ААА №062188 від 04.11.2020 року вбачається, що позивачу первинно встановлено втрату працездатності у 60% та третю групу інвалідності.
З довідок МСЕК серія 12 ААА №120756 та серія 12 ААВ №564208 від 15.02.2022 року вбачається, що позивачу повторно встановлено втрату працездатності у 60% та третю групу інвалідності безстроково.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, з яким погоджується апеляційний суд.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, в сумі 120000,00 грн і вважає довід апеляційної скарги з цього питання безпідставним.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про необхідність утримання з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, апеляційний суд виходить з наступного.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року №235/3143/24.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку з цього питання, а наведені вище доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є такими, що не заслуговують на увагу.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні
функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» алишити без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: