Провадження № 22-ц/803/1604/26 Справа № 185/4086/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
04 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року в цивільній справі номер 185/4086/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку при виконанні трудових обов'язків,
У квітні 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». За час роботи на підприємстві з позивачем стався нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом.
22 жовтня 2009 року позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 40% через трудове каліцтво та встановлено третю групу інвалідності по трудовому каліцтву.
Позивач змушений систематично лікуватися в лікарнях, санаторіях. Постійний прийом ліків, нестача коштів на лікування, необхідність переносити щоденний фізичний біль завдають йому моральні переживання. Позивач не може вести повноцінний спосіб життя, не в змозі займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль, відчуває фізичні та душевні страждання від свого безсилля та неможливості позбавитись болі або полегшити її.
Позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком, пов'язаним з виробництвом, 245000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 80000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.09.2025 року по справі №185/4086/25 зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, внаслідок ушкодження здоров'я, до 10000,00 грн.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та виникнення в нього психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даним правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено.
Надані позивачем докази вказують на те, що ушкодження здоров'я відбулось при виконанні ним трудових обов'язків, але за відсутності вини роботодавця. Відповідач вважає, що саме невиконання ОСОБА_1 вимог законодавства при здійсненні своїх трудових обов'язків призвело до нещасного випадку. У п. 7, 10 Акту Н-1 зазначено причини настання нещасного випадку, а саме: невиконання вимог інструкції з охорони праці та недосконалість техногічного процесу, невиконання посадових обов'язків, та осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорон та гігієни праці або орган, який проводить розслідування: ОСОБА_1 , а саме: п. 1.11, 3.2 Інструкції №1 з охорони праці для ГОЗ, п. 9.19.1, 10.8, 11.21.1 СУОП, ст. 19, 41 Гірничого Закону України, ст. 14 Закону України «Про охорону праці». Зазначений акт позивачем не оспорювався, тому інформація викладена в цьому акті є недостовірною, а ОСОБА_1 з нею згоден.
Таким чином, позивач є винною особою, так як він порушив трудову і виробничу дисципліни в частині невиконання вимог нормативно-правових актів з охорони праці, внаслідок чого стався нещасний випадок на виробництві, що призвело до його травмування.
Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача.
Враховуючи відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв'язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати обставину, що нещасний випадок з позивачем настав внаслідок порушення ним трудової і виробничої дисципліни.
Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому позивач просив залишити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року у справі №185/4086/25 без змін, та апеляційну скаргу - без задоволення.
Навіть при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку, законодавець не відносить таку вину до обов'язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем. Доводи відповідача щодо відсутності вини підприємства та наявності вини працівника у нещасному випадку не беруться до уваги, оскільки нещасний випадок з працівником стався під час виконання ним трудових обов'язків.
Внаслідок нестворення роботодавцем безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві позивач отримав виробничу травму, яка призвела до зменшення обсягу трудової діяльності, звільнення із займаної посади за станом здоров'я, проходження тривалого лікування.
Заперечення факту наявності моральних страждань відповідачем через відсутність у позивача діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатру суперечить чинному законодавству.
Наявність вини у тому числі працівника у настанні нещасного випадку на виробництві не може зменшувати глибини його душевних страждань, оскільки вони виникли у зв'язку з травмою та втратою працездатності, що були набуті під час виконання трудових обов'язків і поширились на все повсякденне життя працівника.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача адвокат Повалій О.В. наддала апеляційному суду заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача ОСОБА_2 (а.с. 60, 64, 65, 66, 67).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 тривалий час працював в шкідливих підземних умовах праці на різних посадах у різних структурних підрозділах в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (додаток 3 до позовної заяви).
10.03.2009 року затверджено Акт №8 про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом та Акт розслідування нещасного випадку, що стався 06.03.2009 року о 05 годині 15 хвилин на ВАТ «Павлоградвугілля» з ОСОБА_1 (додаток 4 до позовної заяви).
З виписки з акта огляду МСЕК серії МСЕ-ДНА-01 №699521 та серії ДНА-02 №033187 від 22.10.2009 року позивачу первинно встановлено втрату працездатності 40% через трудове каліцтво бестроково та встановлено третю групу інвалідності по трудовому каліцтву (додаток 5 до позовної заяви).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в розмірі 80000,00 грн.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
05 березня 2009 року о 05 годині 15 хвилин з ОСОБА_3 при виконанні трудових обов'язків стався нещасний випадок, про що складено Акт про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом за Формою Н-1 від 10 березня 2009 року.
Відповідно до п. 10 Акта винними в нещасному випадку визнано осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, зокрема, ОСОБА_1 , ГОЗ видобувної дільниці №3, порушив п. 1.11, 3.2 Інструкції №1 з охорони праці для ГОЗ, п. 9.19.1, 10.8, 11.21.1 СУОП, ст. 19, 41 Гірничого Закону України, ст. 14 Закону України «Про охорону праці»; ОСОБА_4 , гірничий майстер дільниці №3 порушив п. 1.7 «Технології виконання основних операцій у лаві, обладнаній комплексом КД-90, комбайном КА-80, конвеєром СП-251», п. 2.1, 2.5 посадової інструкції гірничого майстра видобувної дільниці п. 9.19.1, 10.8, 11.19.1, 11.19.5 СУОП, ст. 19, 41 Гірничого Закону України, ст. 14 Закону України «Про охорону праці».
Однак, з п. 6 акту вбачається, що під час вивчення «Технології виконання основних операцій в лаві», комісією було з'ясовано, що в текстовій частині технології по виконанню цієї операції немає чіткого опису процесу закладення брусу в лаву та конкретних заходів безпеки.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки втрата працездатності позивача сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, саме на відповідача покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, в сумі 80000,00 грн і вважає довід апеляційної скарги з цього питання безпідставним.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: