Провадження № 11-кп/803/883/26 Справа № 199/13842/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді -доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника
ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024000000000050, щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Бихів Любешівського району
Волинської області, зареєстрованого та проживаючого
за адресою:
АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.4 ст.28, ч.3 ст.305 КК України,
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» до 06 лютого 2026 року включно, без визначення розміру застави. Відмовлено захиснику ОСОБА_7 в задоволенні його клопотання про відмову в задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки адвоката ОСОБА_7 , про застосування ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу.
Своє рішення судмотивував тим, що сторона обвинувачення у підготовчому судовому засіданні довела наявність підстав вважати, що існує ризик того, що ОСОБА_8 може переховуватися від суду.Суд врахував, що у відповідності до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 стала наявність обґрунтованої підозри у можливій причетності до скоєння умисного особливо тяжкого та умисного тяжкого злочину, а підставою для продовження дії запобіжного заходу є наявність обвинувального акта, відповідно до якого обвинувачений продовжує обвинувачуватися у вчиненні таких злочинів, за що законом, у разі доведеності його вини, із застосуванням вимоги ч.1 ст.70 КК України йому може загрожувати основне покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією майна.Суд вважає, що обвинувачений у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, перебуваючи під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, скоювати інші злочини.Тобто ризики, передбачені пунктом 3 та 5 частини 1 статті 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні продовжують існувати.Крім того, суд зауважив, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.Суд зазначає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри у можливому скоєнні умисного особливо тяжкого та умисного тяжкого кримінального правопорушення на даний час не виходить за межі розумного строку. Досліджуючи питання щодо можливості зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який суд, враховуючи вік та задовільний стан здоров'я обвинуваченого, відомості про його соціальні зв'язки, вважає, що вказані відомості про особу обвинуваченого в сукупності із обсягом пред'явленого обвинувачення та встановленим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, дають достатні підстави вважати, що альтернативні запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Відповідно до п.п.4 та 5 ч.4 ст.183 КПК України суд, при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_8 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ст.255 та ст.305 КК України, тобто щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу суду від 09.12.2025 року та застосувати відносно нього інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисник посилається на те, що обраний запобіжний захід ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою є виключним і найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки. Однак сторона захисту вважає, що є підстави для обрання більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання або домашнього арешту. Судом при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_8 не проведено аналіз всіх ризиків, визначених частиною 1 статті 177 КПК України, з урахуванням особливостей даного кримінального провадження та особи підозрюваного. Вважає, що жодний ризик, передбачений статтею 177 КПК України, прокурором не доведений. Зауважує, що в матеріалах справи відсутні дані, що ОСОБА_8 міг би ухилитися від суду, також відсутні відомості, документальне підтвердження, що останній вчиняв якісь дії з метою переховування, спроби знищення або спотворення речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тощо. Вказує, що ймовірність його переховування від уповноважених органів зводиться нанівець тим фактом, що така процесуальна поведінка позбавить його можливості належним чином здійснити свій процесуальний захист, реалізувати свої права, надати необхідні відомості суду щодо своєї невинуватості. Зазначає, що обвинувачений розуміє, що при переховуванні він сам собі нашкодить, що може в подальшому призвести до отримання санкції у вигляді позбавлення волі. Також звертає увагу на те, що до клопотання не додано жодного суттєвого доказу, який би підтверджував пред'явлення обґрунтованої підозри ОСОБА_8 , та достатніх підстав для обрання щодо нього тримання під вартою. На думку сторони захисту оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, а тримання ОСОБА_8 під вартою свавільним.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без зміни.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених
ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів справи в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.311, ч.4 ст.28, ч.3 ст.305 КК України.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_8 , мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, які існували на момент застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не зменшились та продовжують існувати.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованих злочинів, а отже обвинувачення не є вочевидь безпідставним.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора відносно обвинуваченого ОСОБА_8 у контексті наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд першої інстанції встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують.
Судом не встановлено будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, необхідних для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з чим також погоджується колегія суддів.
Таким чином, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Так, в розумінні Кримінального кодексу України інкриміновані обвинуваченому злочини є умисними особливо тяжкими та тяжкими злочинами, і у разі доведеності вини ОСОБА_8 , із застосуванням вимоги ч. 1 ст. 70 КК України, йому може загрожувати основне покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією майна, а тому ця обставина спонукає до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. З огляду на викладене обвинувачений, у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, перебуваючи під загрозою можливого застосування тяжкого покарання може переховуватися від суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що ризики, передбачені пунктом 3 та 5 частини 1 статті 177 КПК у цьому кримінальному провадженні продовжують існувати.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, апеляційний суд враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Про наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України свідчить те, що обвинувачений може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, так як тривалість вчинення вищевказаних злочинів вказує на систематичний характер неправомірних дій обвинуваченого, необхідності в отриманні джерела доходів, для забезпеченн яйого життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення аналогічних та інших кримінальних правопорушень, оскільки незаконний збут прекурсорів та психотропних речовин може приносити швидкий стабільний заробіток.
При цьому, зазначені ризики об'єктивно збільшуються з урахуванням введення в Україні військового стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, іншого запобіжного заходу, що може значно ускладнити органам правопорядку вжиття заходів реагування на таку поведінку обвинуваченого та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ризики, з числа передбачених ст.177 КПК України, є виключно вагомими, а вищенаведені обставини поза розумним сумнівом підтверджують продовження існування встановлених ризиків, і те, що запобігти їх реалізації можливо тільки шляхом продовження застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Апеляційним судом враховано доводи захисника стосовно того, що обвинувачений не має намірів переховуватись від суду. Разом з тим, на противагу цим доводам, суд вважає, що на даний час вказані обставини неможливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на переховування від суду, впливу на свідків, експертів, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні або вчинення ним іншого кримінального правопорушення, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_8 , встановлена наявність ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, та в апеляційній скарзі не доведені.
Відомостей щодо протипоказань для перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора не було надано, як під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги, апеляційним переглядом не встановлено.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Також необхідно наголосити, що строк дії ухвали суду суду першої інстанції закінчився 06 лютого 2026 року, тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання щодо скасування чи зміни обвинуваченому запобіжного заходу.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, апеляційний суд вважає необхідним ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
________________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4