05 березня 2026 року м. Київ
Справа № 357/2266/25
Провадження № 22-ц/824/2100/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Ольшевського П.М.
сторони: позивач Акціонерне товариство
«Перший український міжнародний банк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року, ухваленого у складі судді Бондаренко О.В., -
У лютому 2025 року АТ «ПУМБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори: 1) 29.10.2018 кредитний договір №2001156405801, за яким позичальнику видано кредит у сумі 20000 грн; 2) 29.10.2019 кредитний договір №1001438780101, за яким позичальнику кредит у сумі 46552,96 грн. Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 01.12.2024 складає: 1) по кредитному договору від 29.10.2018 № 2001156405801 - 37254,51 грн, з яких: 17324,97 грн. заборгованість за кредитом та 19929,54 грн - заборгованість процентами; 2) по кредитному договору від 29.10.2019 № 1001438780101 - 78248,72 грн, з яких: 43066,39 грн заборгованість за кредитом; 15740,7 грн - заборгованість процентами; 19441,63 грн - заборгованість за комісією.
Тобто, загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам становить 115503,23 грн. Позивач направив письмові вимоги (повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була. З огляду на те, що позичальником не виконано грошове зобов'язання по поверненню грошових коштів, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 115 503,23 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 20 травня 2025 року судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 10 квітня 2025 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 12 травня 2025 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 25 червня 2025 року судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року позовну заяву задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №2001156405801 від 29.10.2018 у розмірі 17324,97 грн та за кредитним договором № 1001438780101 від 28.10.2019 у розмірі 42437,93 грн, всього 59 762,90 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят дві гривні 90 копійок).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1253,40 грн (одна тисяча двісті п'ятдесят три гривні 40 копійок).
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Не погоджуючись з рішенням суду представник АТ «ПУМБ» адвокат Шумілова Н.І. подалаапеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до Київського апеляційного суду не надходив.
В судове засідання учасники справи не з'явилися.
Позивач АТ «ПУМБ» та його представник адвокат Шумілова Н.І. про день та час розгляду справи відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, повідомлялися належним чином.
Судова повістка, що надсилалася відповідачу ОСОБА_1 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що відповідно до п.1.1 Статуту АТ «ПУМБ» (а.с. 87-94), АТ «ПУМБ» є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «ПУМБ», найменування якого у відповідності до рішення Загальних зборів акціонерів ПАТ АТ «ПУМБ» (протокол №79 від 26.04.2018) було змінено на АТ «ПУМБ».
Встановлено, що 28.10.2019 відповідач - ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПУМБ» і підписав заяву №1001438780101 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (т.1 а.с. 12, 16-18, 44-55), відповідно до умов якої, підписанням цієї заяви Клієнт беззастережно підтверджує та приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги.
На підставі заяви №1001438780101 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 28.10.2019 ОСОБА_1 просив надати йому споживчий кредит на наступних умовах: кредит у сумі 46552,96 грн на рефінансування (погашення заборгованості 42201,61 грн та 4051,35 грн оплата договору страхування, разова комісія 300,00 грн), на строк 48 місяців (до 29.10.2023), зі сплатою комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1,35% (628,46 грн) та зі сплатою відсотків 9% річних.
Як убачається із графіку платежів, схема повернення кредиту ануїтетна (рівними платежами) дата платежу до 29 числа кожного місяця, платіжні періоди з 29.10.2019 по 29.10.2023, сума платежу щомісяця 1786,93 грн, останній платіж 1786,83 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 628,46 грн щомісяця.
28.10.2019 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту (т.1 а.с. 13), яким встановлено основні умови кредитування: тип кредиту - кредит 46552,96 гривень, строк кредитування 48 місяців, мета отримання кредиту - погашення заборгованості, оплата договору страхування та разової комісії, спосіб надання кредиту - безготівковий перерахунок, процентна ставка - 9% річних, тип процентної ставки фіксована, щомісячна комісія - 1,35% та порядок повернення кредиту щомісячно ануїтетними платежами згідно графіку платежів.
Позивач на підтвердження укладення кредитного договору №1001438780101від 28.10.2019 з відповідачем, а саме видачі банком коштів по договору, надав платіжну інструкцію від 28.10.2019 (т.1 а.с. 57), згідно якої АТ «ПУМБ» надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 46552,96 грн.
Факт отримання та користування кредитними коштами підтверджується також випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 , відкритому на його ім'я за період з 28.10.2019 по 01.12.2024, де вбачається рух коштів по рахунку відповідача (т.1 а.с. 67-69).
Встановлено, що 29.10.2018 відповідач - ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПУМБ» і підписав заяву №2001156405801 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (т.1 а.с. 14, 15, 16-18), відповідно до умов якої, підписанням цієї заяви клієнт беззастережно підтверджує та приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у Банку).
На підставі заяви №2001156405801 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «ПУМБ» від 29.10.2018 ОСОБА_1 просив відкрити поточний рахунок у гривнях № НОМЕР_1 , видати кредитну картку НОМЕР_2 , встановити на його поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією Заявою, кредитний ліміт у сумі 15000,00 грн, платіжна дата 30 число місяця. Строк дії кредитного ліміту, розмір мінімального платежу та інші умови встановлюються Умовами Публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Підписанням заяви, підтверджує, що ним отримана у непошкодженому стані платіжна картка та ПІН.Також сторони погодили, що реальна річна процентна ставка складає47,88 % річних.
29.10.2018 між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту (т.1 а.с. 15), який містить відомості про основні умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної реальної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту: тип кредиту - кредитна лінія, сума ліміту - 15000 гривень, строк кредитування 12 місяців, зі спливом вказаного строку, дія кредитного ліміту продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін, мета отримання кредиту - загальні споживчі цілі, розмір процентної ставки 47,88 % річних, тип процентної ставки фіксована, порядок повернення кредиту - щомісячно не пізніше настання платіжної дати, протягом встановленого строку кредитування, за наявності заборгованості за кредитом на кінець звітного розрахункового періоду.
Встановлено, що кредитні договори №1001438780101 від 28.10.2019 та №2001156405801 від 29.10.2018, підписані сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, а тому, саме з 29.10.2018 та 28.10.2019 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, що не спростовано відповідачем.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання були розроблені АТ «ПУМБ», то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, пред'являючи вимоги про стягнення кредиту, банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума заборгованості за кредитом), яку фактично отримав в борг позичальник, стягнути заборгованість за процентами.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач ознайомився з публічною пропозицією АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та погодився з нею.
Роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки вони не підписані позичальником, ці докази повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Тарифи банку й в Умови та Правила споживчого кредитування.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача можуть будь-коли змінюватися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком витяги не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносин.
Із аналізу прийнятої Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) постанови від 03 липня 2019 року, висновки якої щодо застосування відповідних норм права в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню, вбачається, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених раніше у рішеннях Верховного Суду України, та орієнтувала судову практику у справах, де банк звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на те, що на підставі норм матеріального права, які застосовуються до стандартної (типової) форми кредитного договору, не підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами та застосуванню відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення відсотків за користування кредит ними коштами, оскільки між сторонами не було погоджено істотних умов щодо порядку та строку сплати відсотків за користування кредитними коштами, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню фактично отримані та використані позичальником кошти, які останньою у добровільному порядку повернуті не були.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1-2 статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1-2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Подібний за змістом висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якій зазначено, що згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зроблено висновок про те, що якщо у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (і до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»), положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається, в кредитному договорі від 03 липня 2018 року, тобто укладеному після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», зазначено, що відповідачу видається споживчий кредит на споживчі цілі.
При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «ПУМБ» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.
За вказаних обставин та наведених положень закону колегія суддів приходить до висновку, що судь першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредитної заборгованості) є нікчемними відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» -залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна