24 лютого 2026 року місто Київ
справа № 760/9353/22
апеляційне провадження № 22-ц/824/5772/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання:Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Плахотнюк К.Г. від 24 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення коштів.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений аванс за договором у розмірі 2 660 000 грн, пеню за не виконання зобов'язання за договором у розмірі 898 250 грн та штраф у розмірі 266 000 грн, втрати від інфляції у розмірі 330 372 грн, що разом складає суму стягнення у розмірі 4 154 652 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 992 грн 40 коп., за позовну вимогу майнового характеру у розмірі 12 405 грн, що разом становить суму у розмірі 13 397 грн 40 коп.
22 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі сплаченої передоплати 43 980 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, заявник, посилаючись на те, що здійснена позивачем передоплата витрат на правничу допомогу у розмірі 43 980 грн є неспівмірною з обсягом наданих адвокатських послуг протягом трьох річного розгляду справи, просив стягнути з відповідача гонорар успіху адвоката у розмірі 5% від задоволених позовних вимог, що становить 207 732 грн 60 коп.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 43 980 грн. В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що, виходячи з ціни позову, принципів співмірності та розумності судових витрат, характеру і обсягу наданих адвокатом послуг, а також з урахуванням конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу у вигляді сплаченої фіксованої передоплати у розмірі 43 980 грн. Водночас суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу у формі "гонорару успіху" у розмірі 5 % від задоволених позовних вимог, що становить 207 732 грн 60 коп., є завищеними та за своєю суттю не належать до витрат на правничу допомогу, у зв'язку з чим не підлягають стягненню з відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 207 732 грн 60 коп. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що гонорар успіху адвоката не відноситься до категорії витрат на професійну правничу допомогу суперечить нормам чинного законодавства України, зокрема статті 141 ЦПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також усталеній практиці Верховного Суду щодо тлумачення та застосування положень закону про відшкодування витрат на правничу допомогу у формі гонорару успіху.
Також судом не взято до уваги, що згідно домовленостей між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням "Міллер", гонорар успіху у розмірі 5% від задоволених вимог передбачений у пункті 12 Додаткової угоди № 1 від 21 червня 2022 року.
Вказує, що здійснена судом оцінка є необґрунтованою, оскільки суд не у повній мірі урахував характер виконаної роботи, ціну позову, складність справи та проігнорував докази повного обсягу наданих послуг.
Крім цього, вважає, що суд першої інстанції обмежився формальним цитуванням судової практики та зробив власний висновок про неспівмірність витрат у розмірі
207 732 грн 60 коп., не зазначивши при цьому жодних конкретних доводів чи доказів чому саме дана сума є надмірною, з урахуванням ціни позову та задоволених позовних вимог, фактичної складності справи, яка розглядалася понад три роки, обсягу наданої правничої допомоги, часу, витраченого адвокатом, значення справи для позивача.
Суд безпідставно з власної ініціативи зменшив розмір витрат на правничу допомогу за відсутності обґрунтованого клопотання відповідача.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Зміст апеляційної скарги свідчить, що дане судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 207 732 грн 60 коп. В іншій частині додаткове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ФОП ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не подав.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.
ФОП ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, позиція суду апеляційної інстанції та застосовані норми права
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 15 ЦПК України).
Згідно з положеннями частин 1-4 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника
адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи убачається, що на підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 21 червня 2022 року № 848/3/21-06-2022, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням "Міллер"; додаткової угоди № 1 від 21 червня 2022 року до договору про надання правничої допомоги від 21 червня 202 року; додаткової угоди № 3 від 12 травня 2025 року; акту надання послуг № 284 від 21 червня 2022 року; акту прийняття-передачі наданих послуг № 315 від 27 липня 2022 року; акту надання послуг № 143 від 18 липня 2025 року; рахунку на оплату № 287 від 21 червня 2022 року; рахунку на оплату № 353 від 19 липня 2022 року; платіжної інструкції № 2PL457618 від 21 червня 2022 року; платіжної інструкції № 2PL191114 від 27 липня 2022 року; платіжної інструкції № 2PL686136 від 26 липня 2022 року; рахунку на оплату № 197 від 25 серпня 2025 року; рахунку на оплату № 212 від 19 вересня 2025 року; акту надання послуг № 173 від 25 серпня 2025 року; акту
надання послуг № 192 від 22 вересня 2025 року; платіжної інструкції № 8007765403.1 від 26 серпня 2025 року, платіжної інструкції № 815402256.1 від 24 вересня 2025 року.
Дослідивши заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та докази на підтвердження цих витрат суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення такої заяви.
Так, надані докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування відповідачем витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 43 980 грн. Акти приймання-передачі наданих послуг містять інформацію про види правничої допомоги та фактично витрачений час.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи убачається, що 21 червня 2022 року між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатським об'єднанням "Міллер" укладено договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання адвокатським об'єднанням правничої допомоги клієнту.
У пункті 3.1. договору про надання правничої допомоги сторони погодили загальний порядок (не єдиний) здійснення розрахунків, а саме, що клієнт зобов'язується сплатити гонорар на користь адвокатського об'єднання протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту направлення адвокатським об'єднанням рахунку клієнту на його електронну адресу (або шляхом використання іншого засобу зв'язку з клієнтом, що закріплений даним договором) зазначену в реквізитах до договору, якщо інше не зазначено у додатковій угоді до даного договору.
Додатковою угодою № 3 від 12 травня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги від 21 червня 2022 року сторони погодили, що клієнт зобов'язується сплатити на користь адвокатського об'єднання винагороду у розмірі 5% від суми задоволених судом вимог на користь клієнта за позовом у справі № 760/9353/22. Також погоджено, що даний гонорар підлягає сплаті клієнтом шляхом перерахування коштів на поточний рахунок адвокатського об'єднання протягом тридцяти календарних днів з дати набрання законної сили рішенням, яким задоволено вимоги клієнта повністю або частково.
Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначав, що передоплата витрат на правничу допомогу у розмірі 43 980 грн є неспівмірною з обсягом наданих адвокатських послуг, тоді як гонорар успіху у розмірі 5% від задоволених судом вимог є обґрунтованим та пропорційним, оскільки відображає складність справи, обсяг виконаної роботи та досягнутий результат.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, виснувала про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З наведеного слідує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача відшкодування "гонорару успіху", який сплачує позивач на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору про надання правничої допомоги та додатків до нього.
Ключовим критерієм під час вирішення питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у цій справі є розумність заявлених витрат, їх обґрунтованість та співмірність із фактично виконаною адвокатом роботою під час представництва інтересів у суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження надання правничої допомоги заявником подано акт надання послуг № 143 від 18 липня 2025 року (том ІІІ, а.с. 76). Разом з тим частина зазначених у ньому послуг не підтверджується матеріалами справи або не відповідає фактичним обставинам її розгляду. Зокрема, відсутні докази надання послуг щодо моніторингу передачі справи за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва, підготовки та направлення адвокатського запиту з цього приводу, пред'явлення виконавчого документа до виконання щодо накладення арешту на квартиру відповідача, а також підготовки заяви до органів ДВС про накладення арешту на корпоративну частку опонента.
Не підтверджуються матеріалами справи і зазначені в акті послуги щодо участі у судовому засіданні 10 лютого 2023 року та поїздки до суду 8 вересня 2023 року, оскільки судове засідання було призначено на 9 лютого 2023 року та не відбулося через неявку сторін, а на 8 вересня 2023 року судові засідання у справі не призначалися. Крім того, тривалість інших судових засідань, які фактично відбувалися у суді першої інстанції, є меншою, ніж зазначено в акті.
Окремі зазначені в акті процесуальні дії також не були необхідними для розгляду справи. Зокрема, подання заяви про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті не було обумовлено процесуальною необхідністю, оскільки відповідно до вимог ЦПК України вирішення цього питання належить до повноважень суду.
Водночас фактично виконані адвокатом дії, пов'язані з участю у судових засіданнях, підготовкою окремих процесуальних документів, ознайомленням із матеріалами справи та поданням клопотань про долучення доказів, були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 43 980 грн, що є співмірним із фактичним обсягом необхідної роботи та витраченим часом.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення заявленої суми "гонорару успіху" до витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з іншої сторони, з огляду на що заявлене до стягнення додаткове відшкодування у розмірі 207 732 грн 60 коп. не відповідає критеріям розумності та співмірності із фактично виконаною адвокатом роботою, а його покладення на відповідача за обставин цієї справи мало б надмірний характер.
Сам по собі факт тривалості розгляду справи понад три роки не може бути самостійною підставою для стягнення "гонорару успіху".
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може перетворюватися на спосіб надмірного збагачення сторони, на користь якої вони присуджуються, та не може фактично виступати додатковим джерелом отримання доходу, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно з власної ініціативи зменшив розмір витрат на правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання відповідача, не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, дослідив надані заявником докази на підтвердження їх понесення, перевірив обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, а також співвідніс заявлений до відшкодування розмір витрат із характером та складністю справи. За результатами такої оцінки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Отже, у цьому випадку суд першої інстанції фактично здійснив перевірку доведеності, необхідності та співмірності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу на підставі поданих доказів, що входить до його повноважень під час вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому сам по собі факт відмови у стягненні заявленої суми в повному обсязі не свідчить про порушення норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги жодним чином наведених висновків суду першої інстанції не спростовують, позаяк зводяться до висловлення незгоди із здійсненною судом оцінкою зібраних у справі доказів та власним тлумаченням скаржником правових висновків Верховного Суду та положень ЦПК України, якими врегульовано питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 8 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Ураховуючи викладене, підстави для скасування додаткового рішення і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: