Справа № 755/2722/26
Провадження №: 3/755/1409/26
"05" березня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Старовойтова С.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ОСОБА_1 04 лютого 2026 року о 22 годині 45 хвилин по просп. Тичини у м. Києві керувала транспортним засобом «Toyota», державний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку ОСОБА_1 відмовилася. Своїми діями ОСОБА_1 порушила п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
У судове засідання ОСОБА_1 двічі не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини не явки суд не повідомила. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Заборона зловживання правом знайшла своє закріплення у статті 17 Конвенції, згідно якої жодне з положень Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Статтею 130 КпАП України передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно абз. 2 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, якщо водій ухиляється від огляду, це є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
У матеріалах справи містяться докази, що підтверджують вину ОСОБА_1 , а саме з відеозапису з місця вчинення правопорушення, що був наданий суду, вбачається, що ОСОБА_1 , яка керувала указаним транспортним засобом, на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп'яніння, відмовилась пройти відповідний огляд.
Водночас, будь-яких обґрунтованих доказів, які б спростували обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, суду надано не було.
Разом із тим, під час дослідження матеріалів справи про адміністративне правопорушення, судом не було встановлено істотних порушень, які б перешкоджали суду розглянути справу та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи викладене, суд, дослідивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення, картку обліку, направлення, копію постанови, витяг, дослідивши відео з диску, приходить до висновку, що у діях водія ОСОБА_1 убачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
За таких обставин, відповідно до ст. 33 КУпАП, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, суд вважає, що на неї слід накласти адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Крім того, згідно ст. 40? КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягненню з особи, на яку його накладено у розмірі визначеному ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року (зі змінами і доповненнями).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 40?, 130 ч. 1, 252, 283-285, 289, 291, 294 КУпАП, суд, -
Визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 0,2 прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, що на день винесення постанови становить 665 гривень 60 копійок.
Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її винесення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці з дня набрання постановою законної сили.
Суддя: