Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 березня 2026 року № 520/33907/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599 (п.і. 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13) щодо включення до складу місячного розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), застосованого для визначення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, сум індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599 (п.і. 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13) перерахувати та доплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) матеріальну допомогу для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 і 2024 роки, визначивши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області.
Під час проходження служби за період з 2020 по 2025 рік позивачу виплачувалась матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, але до складу грошового забезпечення, з якого обчислені ці допомоги, не включено суми індексації.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідач через свого представника надав до суду відзив, в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позову. Також зазначив, що згідно з частиною 3 статті 2 Закону №1282-XII соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також матеріальна допомога для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою то індексації не підлягають.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 01.09.2025 року проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області.
Зі служби позивач звільнений наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 22.08.2025 року № 43о/с дск «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію», за власним бажанням.
Проходячи службу позивач користувався всіма правами і гарантії передбаченими законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейських, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), а також право на отримання один раз на рік матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу за рапортом у жовтні 2020 року, листопаді 2021 р., березні 2022 р., жовтні 2024 р. та у жовтні 2025 р. нараховано та виплачено матеріальну допомогу для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення позивача за займаною посадою.
Крім того, за рапортом у листопаді 2022 року та грудні 2024 року нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у розмірі місячного грошового забезпечення позивача за займаною посадою.
Зазначене підтверджується наявними в матеріалами належними та допустимим доказами, зокрема Довідками про доходи № 1296, 1297, 1298, 1299, 1300, 1301 від 17.09.2025 року та листом ГУНП в Харківській області від 20.11.2025 року № 320353-2025 (662259).
Під час визначення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, Відповідач застосував місячний розмір грошового забезпечення без урахування сум індексації грошового забезпечення поліцейського, а як наслідок останньому не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення.
Позивач, не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача щодо включення сум індексації грошового забезпечення до складу місячного розміру грошового забезпечення позивача застосованого для визначення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020,2021, 2022, 2024, 2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки.
У зв'язку з чим, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі по тексту Закон №580-VIII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частинами першою, другою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 №988 (далі по тексту Постанова №988) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, складається з посадового окладу. Грошове забезпечення Голови Національної поліції та його заступників визначається цією постановою.
Пунктом 2 Постанови №988 передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
На виконання вимог статті 94 Закону №580-VIII та Постанови №988 Міністерство внутрішніх справ України 06.04.2016 видало наказ №260, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №260 ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 13 Розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.
Для визначення максимального розміру матеріальної допомоги для оздоровлення або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовується місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого поліцейському за місяць, що передує місяцю, у якому приймається рішення про таку виплату, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії.
У спірних правовідносинах, за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення та за 2022 та 2024 роки виплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення.
При цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розміри вказаних вище виплат, відповідач не включив суми індексації.
Як вже зазначалось судом вище, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988) постановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до частини 5 статті 94 Закону №580-VІІІ грошове забезпеченні поліцейських індексується відповідно до закону.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. №2017-ІІІ (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доході населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельне спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).
Згідно статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно зі статтею 4 вказаного Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженою постановою КМУ від 17 липня 2003 р. №1078 (далі - Порядок №1078), передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошовою утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства пре загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін з місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (колі величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошовою забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплат розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Субсидіарне застосування зазначених правових норм вказаних Законів дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19.
Суд керується тим, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 27.12.2019 у справі №643/11749/17, предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
Таким чином, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та доплатити позивачу матеріальну допомогу для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 і 2024 роки, визначивши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації грошового забезпечення.
Щодо заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування заяви зазначено, що позивач пропустив строк для звернення з адміністративним позовом до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності зазначає наступне.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22.
Крім того, Суд наголошує, що 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025.
Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні виснував, що якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняється, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку.
Працівник може опинитися в невигідному юридичному становище, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою заложитиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України.
Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення, тобто з 11 грудня 2025 року, тоді як Позивач звернувся до суду після ухвалення рішення Конституційним Судом України.
У постанові від 10.12.2024 ухваленої у справі № 240/19209/21, Верховний Суд вказав, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Отже, виходячи зі змісту висновків Конституційного Суду України, з моменту ухвалення вищезазначеного рішення, Кодекс законів про працю України не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Відтак посилання відповідача на порушення строку позивачем є безпідставним.
Суд також наголошує, що згідно із правовою позицією викладеної у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 протягом усього періоду дії воєнного стану суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також приймає до уваги дату звільнення зі служби (01.09.2025 року) та дату звернення до суду із даним позовом (30.12.2025), тобто пропущений строк не є суттєвим.
З огляду на викладене, позивачем не пропущено строк передбачений ст.233 КЗпП України на звернення до адміністративного суду з даним позовом. Враховуючи викладене, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені клопотання Головного управління Національної поліції в Харківській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) щодо щодо включення до складу місячного розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , застосованого для визначення розміру матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, сум індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) перерахувати та доплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2022 і 2024 роки, визначивши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації грошового забезпечення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Заічко О.В.