Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 березня 2026 року Справа № 520/4683/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Садова М.І., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові заяву товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОФАСТЕРА ЛТД» про забезпечення позову у справі № 520/4683/26,
позивачем подано заяву до суду про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 24 лютого 2026 року № 012 про накладення на ТОВ «АВТОФАСТЕРА ЛТД» штрафу в розмірі 102000,00 грн, до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
В обґрунтування заяви покликається на те, що предметом позову є визнання протиправною та скасування зазначеної постанови. Позивач стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача, оскільки оскаржувана постанова підлягає примусовому виконанню. Позивач посилається на причинно-наслідковий зв'язок із іншою справою № 520/686/26, в якій оскаржуються рішення про застосування обмежувальних (корегувальних) заходів від 09.12.2025 № 011/2-ф та № 011/1-ф. Також наголошується на попередньому прецеденті: постановою від 22.12.2025 № 002 було накладено штраф 34000,00 грн, який було сплачено добровільно 05.01.2026, проте відповідач ініціював виконавче провадження № 80252305, що призвело до арешту рахунків (у тому числі зарплатного), обмеження господарської діяльності та негативного впливу на ділову репутацію. Позивач вказує, що ТОВ «АВТОФАСТЕРА ЛТД» є критично важливим суб'єктом господарювання, який працює в умовах воєнного стану на території міста Харкова (регіон постійних ракетних та артилерійських обстрілів), забезпечує економічно значущі функції, сплату податків, заробітної плати та виконання зобов'язань перед контрагентами. Невжиття заходів забезпечення, на думку заявника, призведе до неможливості реєстрації податкових накладних, відмови контрагентів від співпраці, порушення виробничих і логістичних процесів та непропорційного втручання у господарську діяльність.
Розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження у відповідності до ч. 1 ст. 154 КАС України та фіксування розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється згідно з ч. 1 ст. 229 КАС України.
Дослідивши доводи заяви про забезпечення позову та перевіривши їх доказами, приходжу наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 640/6840/20 та від 16.01.2023 у справі № 640/1995/22.
Щодо ризиків відкриття виконавчого провадження та застосування заходів примусового виконання.
Законом України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідну до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження» державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій виключно в разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Матеріали заяви не містять доказів того, що відповідач уже звернувся до органу державної виконавчої служби або що виконавче провадження відкрито. Сам факт можливості примусового виконання не є безумовною підставою для зупинення дії акта, оскільки у разі задоволення позову сплачена сума штрафу підлягає поверненню.
Щодо посилання на прецедент у справі щодо постанови № 002 від 22.12.2025, суд відмічає, що навіть якщо у минулому мало місце ініціювання виконавчого провадження після добровільної сплати, це не свідчить про неминуче повторення такої ситуації у даній справі та не доводить системного недобросовісного характеру дій відповідача. Такі обставини можуть бути усунені в межах окремого виконавчого провадження або шляхом оскарження дій виконавця.
Щодо наявністі відкритого провадження у справі № 520/686/26 щодо рішень про коригувальні заходи не створює обов'язку зупинення дії постанови про штраф. Правомірність саме оскаржуваної постанови № 012 є предметом окремого розгляду у цій справі.
Щодо твердження про «критично важливий» статус підприємства, здійснення діяльності в умовах воєнного стану та розташування в м. Харкові не підтверджені належними доказами. Позивачем не надано копій відповідних рішень (наказів) центральних органів виконавчої влади чи військової адміністрації про визнання підприємства критично важливим для функціонування економіки в умовах воєнного стану. Самі по собі посилання на воєнний стан та обстріли не звільняють суб'єкта господарювання від дотримання вимог законодавства у сфері безпеки на транспорті та не є підставою для автоматичного зупинення дії штрафних санкцій.
Щодо ймовірної фінансової шкоди (арешт рахунків, перешкоди у реєстрації податкових накладних, відмова контрагентів), суд відмічає, що у разі задоволення позову позивач матиме право на повне відновлення порушених прав. Така шкода не є незворотною чи такою, що унеможливить виконання судового рішення.
Щодо очевидних ознак протиправності оспорюваної постанови на даній стадії судового розгляду не встановлено, оскільки суд не досліджував докази по суті спору. Зупинення дії акта суб'єкта владних повноважень без встановлення очевидної протиправності суперечило б принципу презумпції правомірності рішень органів державної влади.
Суд відмічає, що позивачем наведено обставини необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які на думку суду, не є достатньо обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.
Суд вважає, що заявник послався лише на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, проте не врахував, що лише наявність судового спору не може бути однозначною підставою для забезпечення позову на підставі вказаних заявником обставин, а у разі вирішення спору на користь заявника по суті спору, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Суд відмічає про відсутність посилання заявника щодо реальних та актуальних наслідків на день прийняття ухвали судом обставин та доказів, що їх підтверджують для застосування підстав, визначених ст. 150 КАС України.
У такому б випадку, всі заяви про забезпечення позову, в яких наводиться ризик негативних наслідків, підлягали б задоволенню, що не узгоджується із самим інститутом забезпечення позову.
Отже, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі,
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статей 151-154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОФАСТЕРА ЛТД» про забезпечення позову у адміністративній справі № 520/4683/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОФАСТЕРА ЛТД" до Управління державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 05.03.2026.
Суддя М. І. Садова