06 березня 2026 рокум. Рівне№460/394/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач-2) у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача-1 та відповідача-2 щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 21.07.1988 року по 14.11.1988 року, з 18.02.1991 року по 29.04.1991 року, з 19.08.1991 року по 01.01.1998 року згідно записів 3-10 трудової книжки серія НОМЕР_1 та призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення , починаючи з 16 грудня 2025 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 №172050008000 від 22.12.2025 року про відмову у призначенні пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача-2 зарахувати до страхового стажу роботи позивачу періоди з 21.07.1988 року по 14.11.1988 року, з 18.02.1991 року по 29.04.1991 року, з 19.08.1991 року по 01.01.1998 року згідно записів 3-10 трудової книжки серія НОМЕР_1 ;
- зобов'язати відповідача-2 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення , починаючи з 16 грудня 2025 року.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що звернувся 16.12.2025 до пенсійного фонду за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), однак отримав відмову у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в забрудненій зоні. Відповідач-2 не врахував до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 01.09.1987 по 01.01.1993, однак рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області було встановлено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення у спірному періоді. Окрім того, наявність у позивача статусу особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії 3, є належним підтвердженням його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Також позивач зазначає, що відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , оскільки в трудовій книжці наявне не завірене належним чином виправлення в даті народження, однак обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається на роботодавця, а позивач не несе відповідальності за дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Рішення відповідача-2 позивач вважає протиправним і просить позовні вимоги задовольнити повністю.
06.02.2026 від відповідача-2 до суду надійшов відзив, де у своїх запереченнях щодо позовної заяви відповідач зазначає про те, що станом на 01.01.1993 період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 4 місяці 20 днів. Рішення Володимирецького районного суду у Рівненській області від 11.11.2025 у справі №556/2556/25 не взято до уваги, оскільки за зазначений період необхідно надати довідку видану органами місцевого самоврядування. Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як потерпілій від аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону №796-ХІІ, у зв'язку із непідтвердженням проживання (роботи) станом на 01.01.1993 не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення. Звертає увагу, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації, неточності в трудовій книжці ставлять під сумнів достовірність відомостей про зазначені в ній періоди роботи. Відповідач-2 вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, не подав до суду свій відзив на позов у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, про причини неподання відзиву в установлений строк для суду не повідомив, що дає суду підстави для висновків про те, що у відповідача відсутні поважні причини неподання відзиву в установлений судом строк, а тому наявні передбачені частиною 2 статті 175 КАС України умови і підстави для вирішення судом цього спору за наявними матеріалами справи та без відзиву відповідача-1.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 09.01.2026 у паперовій формі шляхом надсилання позовної заяви з додатками на адресу суду поштовими засобами, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 12.01.2026.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 19.01.2026 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач-2 скористався правом на подання відзивів на позовну заяву та подав 06.02.2026 до суду відзив, у якому відповідач-2 виклав свої заперечення проти позову.
Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області та досягнув віку 55 років, є громадянином України і має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується даними з копій паспорта позивача та посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (категорії 3) серії НОМЕР_3 , виданим позивачу 10.05.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією безстроково.
Відповідно до довідки відділу ЦНАП виконавчого комітету Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 25.03.2024 №397 у період з 30.06.1970 по вересень 1987 позивач був зареєстрований та постійно проживав за адресою у АДРЕСА_1 , Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, а територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2556/25, яке набрало законної сили 12.12.2025, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 без реєстрації в селі Висоцьк, Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.09.1987 року по 01.01.1993 року.
Позивач 16.12.2025 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку. З урахуванням принципу екстериторіальності вказану заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто відповідачем-2 та 22.12.2025 прийнято рішення №172050008000 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 1 рік 4 місяці 20 днів. Рішення Володимирецького районного суду у Рівненській області від 11.11.2025 у справі №556/2556/25 не взято до уваги, оскільки за зазначений період з 01.09.1987 по 01.01.1993 необхідно надати довідку видану органами місцевого самоврядування. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 21.07.1988 НОМЕР_1 , оскільки на першій сторінці наявне виправлення в даті народження не завірене належним чином відповідно до Інструкції. Водночас періоди з 01.01.1998 по 30.11.2025 зараховано до загального страхового стажу за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. У вказаному рішенні відповідачем також зазначено про те, що страховий стаж заявника становить 30 років 7 місяців 17 днів.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з цим позовом, а тому у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є визнання протиправними дії відповідача-1 та відповідача-2 щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 21.07.1988 року по 14.11.1988 року, з 18.02.1991 року по 29.04.1991 року, з 19.08.1991 року по 01.01.1998 року згідно записів 3-10 трудової книжки серія НОМЕР_1 , визнання протиправним та скасувати рішення відповідача-2 №172050008000 від 22.12.2025 року про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу роботи позивачу періоди з 21.07.1988 року по 14.11.1988 року, з 18.02.1991 року по 29.04.1991 року, з 19.08.1991 року по 01.01.1998 року згідно записів 3-10 трудової книжки серія НОМЕР_1 та призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення , починаючи з 16 грудня 2025 року.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 4 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з 6 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу первинного посвідчення) (далі Порядок - №51) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. .
Відповідно до п. 2 Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Зазначене кореспондується зі змістом частини 3 статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Судом встановлено, що таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненською обласною державною адміністрацією), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів. Наявність у позивача посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення). Вказана позиція суду узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом держави посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993р. у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду надано не було. Отже, ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ), частина 1 якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, с. Висоцьк Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
В ході розгляду справи суд встановив, що відповідно до довідки відділу ЦНАП виконавчого комітету Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області у період з 30.06.1970 по вересень 1987 позивач був зареєстрований та постійно проживав за адресою у АДРЕСА_1 , Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, а територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Суд зауважує, що відповідно до частини 3 та частини 4 статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що в силу вимог п.7 Порядку №22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 №796-XII документами, що підтверджують факт проживання особи на територіях радіоактивного забруднення є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування. Вказана позиція узгоджується з висновками викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 та від 16.10.2024 у справі №14380/24.
Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказаний період. Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Водночас, суд вважає, що дані щодо місця роботи або навчання в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та відповідним посвідченням позивача як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), оскільки факт навчання або працевлаштування особи у роботодавця, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення, враховуючи можливість щоденного або періодичного доїзду особи з місця свого постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до місця роботи поза населеним пунктом проживання, а також у зв'язку з відсутністю будь-яких доказів того.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2556/25, яке набрало законної сили 12.12.2025, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 без реєстрації в селі Висоцьк, Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.09.1987 по 01.01.1993.
Суд критично оцінює неврахування пенсійним органом вище вказаного періоду проживання позивача в с. Висоцьк Сарненського району Рівненської області, територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення, який зазначений в рішенні Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі 556/2556/25, оскільки в силу закону, вказаним рішенням встановлено факт, що має юридичне значення, відтак воно є обов'язковим для відповідача при прийнятті ним рішення про призначення пенсії позивача.
Приписами частини 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно приписів статті 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Суд зауважує, що відповідно до довідки відділу ЦНАП виконавчого комітету Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області позивач у період з 30.06.1970 по вересень 1987 був зареєстрований та постійно проживав за адресою у АДРЕСА_1 , Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області, а територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, а відповідно до рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2556/25, яке набрало законної сили 12.12.2025, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 без реєстрації в селі Висоцьк, Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.09.1987 по 01.01.1993.
Отже, враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідки відділу ЦНАП виконавчого комітету Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області №397 від 25.03.2024, а також рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2556/25, що підтверджують факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.06.1986 по даний час, що складає понад 6 років, проживання позивача в забрудненій зоні з 26.06.1986 по 31.07.1986, що дає позивачу право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки, а також те, що станом на 01.01.1993 період проживання позивача становить не менше 3 років, суд погоджується з доводами позивача про наявність у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на 6 років.
Водночас, другою обов'язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).
Суд встановив, що позивач досягнув віку 54 роки у 2024 році, а тому в силу приписів статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, і з урахуванням зменшення на 6 років страховий стаж повинен становити не менше 25 років.
Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-6 = 54 років, 2) наявності страхового стажу 31-6 = 25 років.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він досягнув 54 річного віку та має страховий стаж понад 30 років.
З урахування наведеного та враховуючи що судом спростовано доводи відповідача покладені в основу оскаржуваного рішення №172050008000 від 22.12.2025, зокрема щодо відсутності в позивача необхідного періоду проживання в забрудненій зоні, отже на переконання суду така відмова відповідача є протиправною та задля відновлення порушеного права позивача відповідачу належить зарахувати спірні періоди до проживання в забрудненій зоні, враховуючи висновки суду наведені вище в цьому рішенні. Суд також враховує ту обставину, що інших підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ніж ті, які зазначені в оскаржуваному рішенні та спростовані судом, відповідач не наводить та спірне рішення не містить.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення від 22.12.2025 №172050008000 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 16.12.2025, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За таких обставин, враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком 16.12.2025, дату народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає, що така пенсія повинна бути призначена позивачу з 16.12.2025.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Полтавській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Тому дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Полтавській області.
При цьому, суд також враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, згідно з якими дії зобов'язального характеру щодо зарахування стажу, призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавськіц області.
За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи, яким у даному випадку є ГУ ПФУ в Рівненській області.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом зобов'язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років у відповідності до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 16.12.2025, а відповідача-1 виплачувати позивачу пенсію у відповідності до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 16.12.2025.
Водночас, суд вважає, що таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення. Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України.
Щодо позовної вимоги про незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів його роботи відповідно до трудової книжки у зв'язку з наявним в ній виправленням в даті народження, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж особи є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Спірним у цій справі є незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів його роботи з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991 та з 19.08.1991 по 01.01.1998 згідно записів №3-4, №7-10 трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на першій сторінці трудової книжки наявне не завірене належним чином виправлення в даті народження.
Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки 21.07.1988, а саме заповнення інформації про дату народження позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається. Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної Постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, на позивача не може покладатись тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на пенсію за неправильне ведення його трудової книжки.
Суд враховує, що записи в трудовій книжці про роботу позивача та звільнення (записи №3-4, №7-10) в період з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991 та з 19.08.1991 по 01.01.1998 містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, назву організації та посаду, на якій працював позивач. Записи про зазначений період роботи не містять жодних підтирань, закреслень, виправлень.
Той факт, що відповідальним працівником помилково внесено дату народження позивача та не завірено належним чином виправлення такої дати народження, не може бути підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки трудовим законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Окрім того, суд зауважує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаних спірних періодів роботи позивача не надано як і проведення відповідачем-2 перевірки для підтвердження таких періодів роботи позивача, у разі наявності у відповідача-2 сумнівів щодо їх достовірності. Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до положень пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, як орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Вказані положення свідчать, що відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, однак в матеріалах справи відсутні такі відомості.
У даному випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій, а тому спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу як такі, що підтверджуються належними доказами.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки. Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
Також Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду. Таким чином, враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду, суд висновує, що відповідач при розгляді документів позивача протиправно не врахував до його страхового стажу період роботи з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991 та з 19.08.1991 по 01.01.1998, оскільки факт роботи позивача у вказаний період підтверджується записами в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
За наведених обставин періоди роботи позивача з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991 та з 19.08.1991 по 01.01.1998 підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом:
- визнання протиправними дій відповідача-2 щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991, з 19.08.1991 по 01.01.1998 згідно записів 3-10 трудової книжки серія НОМЕР_1 та призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 16 грудня 2025 року;
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №172050008000 від 22.12.2025 року про відмову у призначенні пенсії позивачу;
- зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу роботи позивачу періоди з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991, з 19.08.1991 по 01.01.1998 згідно записів 3-10 трудової книжки серія НОМЕР_1 ;
- зобов'язання відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 16 грудня 2025 року;
- зобов'язання відповідача-1 виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
5. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправним рішення відповідача-2 та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 відповідно до правил частини 1 статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови для ОСОБА_1 у зарахувані до страхового стажу періодів роботи з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991, з 19.08.1991 по 01.01.1998 та призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №172050008000 від 22.12.2025 року про відмову у призначенні пенсії для ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити для ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16.12.2025 та зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди з 21.07.1988 по 14.11.1988, з 18.02.1991 по 29.04.1991, з 19.08.1991 по 01.01.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати для ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16.12.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська обл., 36014, код ЄДРПОУ: 13967927).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК