Справа № 420/30099/25
05 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у затримці виплати позивачеві суми грошового забезпечення, а саме грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 01 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року;
зобов'язати відповідача здійснити позивачеві виплату у сумі 20648,88 гривень за затримку виплати компенсації за неотримане речове майно за період з 01 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 червня 2025 року №160, був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом “а» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» - досягнення граничного віку перебування на військовій службі. З 1 червня 2025 року позивач виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Проте, як зазначає позивач, у день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 йому не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Таку виплату відповідач провів 29 серпня 2025 року, коли на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти у сумі 21 792 гривні в якості компенсації за неотримане речове майно.
Разом із тим, позивач вказує, що при виплаті компенсації за неотримане речове майно відповідач одночасно не виплатив йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, чим порушені його права за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.09.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
30.10.2025 року військовою частиною НОМЕР_2 за допомогою системи “Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує.
Відповідач зазначив, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.06.2025 року № 160 установлено “виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України… грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» від 16.03.2016 року № 178». У подальшому вказаний наказ та платіжні відомості були передані до ІНФОРМАЦІЯ_1 для здійснення всіх належних виплат, оскільки військова частина НОМЕР_2 не є розпорядником бюджетних коштів і перебуває на фінансовому та матеріально технічному забезпеченні (грошовому, продовольчому, речовому та іншому) ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з викладеним у прохальній частині відзиву представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 07.11.2025 року залучено до участі у справі № 420/30099/25 у якості другого відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ). Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи № 420/30099/25.
Також цією ухвалою суд витребував від Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) довідку за останні два місяця до звільнення зі служби ОСОБА_1 (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення); інші наявні докази, що стосуються предмета спору.
22.11.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 за допомогою системи “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує.
У відзиві зазначено, що наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 01.06.2025 року № 160 позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «а» пункту 2 частини 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» - з досягненням граничного віку перебування на військовій службі. Того ж дня, 01.06.2025 року позивач виключений зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_5 01.06.2025 р. № 160 позивачеві належить виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до постанови КМУ від 16.03.2016 р. № 178. 29.08.2025 року на картковий рахунок позивача було нараховано та виплачено грошові кошти в сумі 21 792,00 грн. як компенсація за неотримане речове майно. Відповідач вказує, що позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 про неправильність нарахування та виплати йому грошового забезпечення (компенсації виплат за неотримане речове майно) за час проходження ним військової служби і до моменту звільнення 01.06.2025 року. Отже, протиправна складова в діях відповідача щодо розрахунків з позивачем, на переконання відповідача, відсутня.
Ухвалою суду від 18.02.2026 року витребувано від військової частини НОМЕР_2 Довідку/Архівну відомість про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2025 року №160. Повторно витребувано від військової частини НОМЕР_2 Довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяця до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення).
25.02.2026 року від військової частини НОМЕР_2 надійшла заява, до якої на виконання ухвали суду додані: Довідка про доходи та відрахування ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2025 року по 31 травня 2025 року № 25/290 від 23.02.2026 року; Довідка нарахованого грошового забезпечення та інших виплат, виплачених при звільненні капітану ОСОБА_3 № 25/291 від 23.02.2026 року.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з 05.09.2022 року був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації; військову присягу прийняв 28.09.2022 року; має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_6 від 30.05.2023 року).
Позивач проходив військову службу, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2025 року №160, військовослужбовця військової служби за контрактом капітана ОСОБА_4 , командира роти резерву рядового складу, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 20 травня 2025 року № 386 з військової служби у відставку за підпунктом "а" (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 01 червня 2025 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.
За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2025 року №160, при звільненні позивачу призначено до виплати грошове забезпечення, що підлягає виплаті при звільненні, зокрема:
грошове забезпечення за 01 червня 2025 року;
грошову компенсацію за 08 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;
грошову компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік;
грошову компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік;
грошову компенсацію за 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік;
грошову компенсацію за 42 календарних дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023, 2024 та за 2025 роки;
грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно;
щомісячну премію за особистий внесок в загальні результати служби в розмірі 405% посадового окладу визначеного у штаті, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за 01 червня 2025 року.
29.08.2025 року на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 21 792,00 грн., як компенсація за неотримане речове майно (а.с. 9).
Звернення позивача до суду обумовлено тим, що у день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 йому не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Таку виплату відповідач провів 29 серпня 2025 року, однак одночасно не виплатив компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час звільнення позивача зі служби), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2025 року №160 позивачу призначено до виплати при звільненні компенсацію вартості за неотримане речове майно.
29.08.2025 року на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 21 792,00 грн., як компенсація за неотримане речове майно (а.с. 9)
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем, а саме з урахуванням компенсації вартості за неотримане речове майно, було проведено 29.08.2025 року.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року.
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.06.2025 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 28.08.2025 року (переддень проведення остаточного розрахунку).
Щодо визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
Як вище вже зазначено, 19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року підхід до правозастосування указаної норми змінився.
У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, згідно усталеної практики щодо застосування статті 117 КЗпП України (до змін введених Законом №2352-ІХ), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевикладене, період стягнення середнього заробітку слід ділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові 6-ти місячним строком.
Вирішуючи спір суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначав, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.11.2025 року у справі № 420/10380/23.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі як до періоду до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), так і до періоду з 19.07.2022 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно наявної у матеріалах справи Довідки №25/290 від 23.02.2026 року, за останні два місяця до звільнення зі служби (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100), грошове забезпечення позивача становить:
- квітень 2025 року - 29 056,02 грн.;
- травень 2025 року - 29 251,82 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці служби:
- квітень 2025 року - 30;
- травень 2025 року - 31.
Усього - 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 955,87 грн. (29 056,02+29 251,82) / 61).
Період затримки розрахунку при звільненні з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року становить 88 днів.
Відтак, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 84 116, 56 грн. (955,87 грн. х 88 днів).
Проте, враховуючи вищенаведені підходи Верховного Суду щодо здійснення розрахунку суми відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Отже, для вирішенні спору у цій справі необхідно встановити як розмір недоплаченої суми, так і розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Згідно обставин справи, розмір недоплаченої позивачу при звільненні суми становить 21 792,00 грн.
Щодо розміру виплаченого позивачеві грошового забезпечення при його звільненні.
Згідно Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.06.2025 року №160, цим наказом позивачу нараховано до виплати грошове забезпечення, що підлягає виплаті при звільненні, зокрема:
компенсацію за 08 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;
компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік;
компенсацію за 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік;
компенсацію за 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік;
компенсацію за 42 календарних дні порічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023, 2024 та 2025 роки;
компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Згідно наданої відповідачем Довідки №25/291 від 23.02.2026 року, позивачу виплачено при звільненні 73 190, 63 грн.
Враховуючи виплачену відповідачем із затримкою компенсацію вартості за неотримане речове майно (21 792,00 грн.), загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна була становити 94 982,63 грн. (73 190, 63 грн. + 21 792,00 грн.).
Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 21 792, 00 грн. у процентному виразі дорівнює 22,94 % від 94 982,63 грн. (21 792, 00 грн. / 94 982,63 грн.) х 100).
Тобто у даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, суд вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 88 днів затримки розрахунку (з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року) склав 84 116, 56 грн. (88 днів х середньоденний заробіток позивача - 955,87 грн.), та враховуючи принцип пропорційності та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року підлягають кошти у сумі 19 296,34 грн. (22,94 % від 84 116, 56 грн.).
При цьому, належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також змінами у законодавстві.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню таким чином:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (оскільки військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року у сумі 19 296,34 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2025 року по 28.08.2025 року у сумі 19 296,34 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук