Справа № 420/3451/26
05 березня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 11.11.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 №565 “Про результати службового розслідування» в частині, що стосується водія господарського відділення взводу матеріального забезпечення батальйону безпілотних систем в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 про притягнення його до матеріальної відповідальності;
визнати протиправним та скасувати пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 №565 “Про результати службового розслідування» в частині утримання коштів з грошового забезпечення водія господарського відділення взводу матеріального забезпечення батальйону безпілотних систем в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 з січня 2025 року до повного стягнення суми;
визнати протиправним та скасувати пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 №565 “Про результати службового розслідування» в частині невиплати в повному обсязі водію господарського відділення взводу матеріального забезпечення батальйону безпілотних систем в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 щомісячної премії за січень 2025 року в повному обсязі.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.
Від представника позивача надійшла заява про поновлення строку для звернення до суду, у якій представник позивача вказує, що сам по собі факт консультації або укладення договору, скерування адвокатських запитів, як законний інструмент для збору та перевірки інформації, яка в майбутньому може бути використана під час звернення до суду, лише доводить, що позивач не мав всіх необхідних даних для формування позовних вимог, визначення предмета спору, правильного способу захисту. Тож скерування запиту доводить протилежне: позивач не мав документів і змушений був їх витребувати, бо без тексту наказу, додатків та матеріалів розслідування неможливо сформулювати предмет/підстави позову належним чином (ст.160- 161 КАС). У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який досі триває. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, який у зв'язку із військовою агресією рф мобілізований до лав Збройних Сил України, та продовжує виконувати свій обов'язок, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Отже постійне перебування у режимі служби та виконання бойових завдань об'єктивно унеможливлює дотримуватися встановлених строків на звернення до суду. Вказані обставини свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.
За визначенням, що міститься у п.17 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Ураховуючи, що військова служба є різновидом публічної служби, а спірні правовідносини виникли щодо прийняття позивача на публічну службу, а тому з огляду на ч.5 ст.122 КАС України застосуванню у цій справі підлягає місячний строк для звернення до суду.
За обставинами цієї справи, позивачем у ній є військовослужбовець.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилається на те, що позивача не ознайомлено зі змістом оскаржуваного наказу.
Даючи оцінку вказаним твердженням, суд враховує, що ч.2 ст.122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме - з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Беручи до уваги наведене та зважаючи на суть спірних правовідносин, днем, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав є принаймні 15 травня 2025 року - дата адвокатського запиту в якому, крім іншого, представник позивача просив надати оскаржуваний наказ.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з дати направлення адвокатського запиту пройшло більше ніж півроку до дня звернення до суду.
Стосовно посилань на те, що представником позивача подавалися адвокатські запити до відповідача з метою отримання оскаржуваного наказу, то вказані обставини самі по собі не змінюють момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, та не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Щодо посилання представника позивача на неотримання позивачем оскаржуваного наказу є обставиною, яка унеможливила формулювання та подання позову в установлений законом строк, суддя не приймає до уваги, оскільки вказана обставина не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, адже не позбавляли фізично та фактично подати позов до суду у межах встановлених законом строків, а навпаки свідчить про можливість позивачем реалізовувати свої права на захист порушених, на його думку, прав.
Щодо доводів представника позивача про перебування позивача на військовій службі, суддя зауважує, що саме по собі проходження військової служби не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, оскільки доказів того, що протягом усього періоду служби позивач перебував в зоні проведення бойових дій, у зв'язку з чим не міг реалізувати своє право на звернення до суду, матеріали позову не містять.
Крім того, як убачається з ордера на надання правової допомоги від 13.01.2026 року № 1052574, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги 07.05.2025 року.
Вказане, на думку суду, свідчить про те, що обставини перебування позивача на військовій службі, за наявності у нього представника, з яким укладено договір про надання правової допомоги, не позбавляли позивача (його представника) можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
До того ж, саме по собі перебування позивача на військовій службі не позбавило його (через представника) можливості подати цей позов до суду у лютому 2026 року.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку повинна була дізнатися слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Суд вважає, що представником позивачем не наведено переконливих та доказово підтверджених причин, які б стали на заваді своєчасного звернення позивча до суду з даним позовом, а тому підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя,-
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 293-295 КАС України.
Суддя Д.К. Василяка