м. Львів
05 березня 2026 рокусправа № 380/22747/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, яка оформлена листом від 14.08.2025 № 2243;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі її заяви від 12.08.2025 року, про що видати відповідне посвідчення;
- стягнути на користь ОСОБА_1 рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 (десять тисяч) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходила службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області та їй встановлено 3 групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків. Позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, однак отримала відмову. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, у зв'язку з чим звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 21.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
08.12.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначає, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція, як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань.
Щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) повідомляємо, що, вказана сума є надмірною та не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності, визначеним законодавством.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області (про особовий склад) №124о/с від 26.02.2025, позивача відповідно до Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 за станом здоров'я (через хворобу) (а.с. 17).
Відповідно до свідоцтва про хворобу №85, виданого Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», ОСОБА_1 отримала травму, Так, пов'язана з виконанням службових обов'язків; Захворювання, Так, пов'язане з проходженням служби в поліції (а.с. 22).
Згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 113/25/1317/Р від 08.07.2025, позивачу встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності (а.с. 20-21).
Відповідно до п. 17.1.10 Причина інвалідності (зазначається одна причина; у разі наявності інвалідності з дитинства може бути додатково зазначено іншу причину):
- поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров?я, пов?язані з виконанням обов?язків військової служби або службових обов?язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК:
- Національна поліція України: Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Позивач звернуся до Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації із заявою, просив видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Листом від 14.08.2025 відповідач повідомив:
«Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (зі змінами), до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, від рядового міліції (внутрішньої служби) до генерал - лейтенанта міліції (внутрішньої служби).
Водночас, законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, а Національна поліція, як центральний орган виконавчої влади не належить до військових формувань.
Так статтею 17 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції, а згідно із частиною шостою статті 59 цього Закону поліцейські на час служби в поліції перебувають у кадрах поліції. При цьому, Національна поліція України не належить до військових формувань.
Оскільки в зазначеному переліку осіб, які можуть належати до осіб з інвалідністю внаслідок війни, відсутня категорія «поліцейські» неможливе встановлення поліцейським статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Подані Вами документи не можуть бути підставою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки не відповідає його вимогам.».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
З аналізу наведеної норми випливає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Тобто, для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII необхідно з'ясувати наявність двох умов:
1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України,
2) встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач був звільнений зі служби в поліції, що копією наказу №124о/с від 26.02.2025.
У свідоцтві про хворобу №85 вказано, що травма, Так, пов'язана з виконанням службових обов'язків; Захворювання, Так, пов'язане з проходженням служби в поліції.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною другою цієї ж норми передбачено, що діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
З наведеної норми вбачається, що працівники Національної поліції України відносяться до працівників органів Міністерства внутрішніх справ України.
Тобто, з наведеного слідує, що захворювання, що мало наслідком в подальшому встановлення інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків в органах внутрішніх справ.
Щодо другої умови, яка повинна бути дотримана для набуття позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII- встановлення інвалідності внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 № 1338 затверджено «Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Порядок).
Пунктом 23 Порядку визначено, що на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності:
1) загальне захворювання;
2) інвалідність з дитинства;
3) нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);
4) професійне захворювання;
5) травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, зокрема:
- одержані під час виконання службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, Служби судової охорони.
З наявних в матеріалах справи витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 113/25/1317/Р від 08.07.2025, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку із пораненням (контузії, травми, каліцтва), поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров?я, пов?язані з виконанням обов?язків військової служби або службових обов?язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
Оскільки позивач був звільнений з органів поліції, де під час служби отримав травму, яка зумовила встановлення ІІІ групи інвалідності, що підтверджується належними та допустимими доказами, то суд дійшов висновку, що позивачу інвалідність встановлена внаслідок травми, одержаної під час виконання ним службових обов'язків в органах внутрішніх справ.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також факту встановлення позивачу інвалідності, внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни не відповідають визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України критерію законності, тому такі необхідно визнати протиправними.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Друга позовна вимога є похідною від першої та підлягає до задоволення шляхом зобов'язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд керується таким.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заву зазначає, що вказана сума є надмірною та не відповідає критеріям розумності, необхідності та співмірності, визначеним законодавством.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, потрібно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги від 07.11.2025 (далі - Договір).
Ордер сформований в системі «Електронний суд» на підставі ордеру № ВС № 1416579 від 17.11.2025 р., виданого на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №б/н від 07.11.2025 р. у судах.
Згідно з п. 5.1 Договору за надання правової допомоги, передбаченої п.п. 1.1. цього Договору, Клієнт сплачує Представнику винагороду (гонорар) у розмірі, що узгоджений сторонами та становить 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень).
Сплата винагороди підтверджується товарним чеком від 07.11.2025 на суму 10000,00 грн.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У цьому випадку суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями ст.ст. 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки ця справа незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані послуги.
Також судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову.
Отже, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, врахувавши при цьому невеликий обсяг досліджуваних доказів, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
6. У задоволенні інших вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації (80700, вул. Пачовського, 7, м. Золочів, Золочівський район, Львівська область; ЄДРПОУ 03194306).
Повне рішення суду складено 05.03.2026.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна