04 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/14877/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення з 01 січня 2025 року виплати раніше призначеної та перерахованої пенсії за рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/20277/20 та застосування до виплаченої пенсії з 01 січня 2025 року коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 1);
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату раніше призначеної та перерахованої за рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/20277/20 пенсії, починаючи з 01 січня 2025 року без обмеження її максимальним (граничним) розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, у щомісячному розмірі 40169,22 грн, з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позову позивач зазначає про безпідставне зменшення пенсійної виплати при її перерахунку на виконання рішення суду у справі № 240/20277/20 із застосуванням понижуючих коефіцієнтів за Постановою № 1. Оскільки положеннями Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (надалі - Закон № 1789-ХІІ), за нормами якого позивачу призначено пенсію, не передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, покликаючись на висновки Конституційного Суду України та у низці судових рішень Верховного Суду, позивач стверджує про протиправність обмеження пенсійної виплати максимальним розміром із застосуванням понижуючих коефіцієнтів згідно з Постановою № 1.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що Законом України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (надалі - Закон № 4059-IX) визначено виплату пенсій, у тому числі й призначених за нормами Закону 1789-ХІІ, упродовж 2025 року із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених у Постанові № 1. Стверджує, що Постанова № 1 є тим спеціальним нормативно-правовим актом, тимчасовим (діє на період особливого стану), який має пріоритет застосування до порядку обрахунку пенсійних виплат, які перевищують 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою суду від 04 березня 2026 року залишено без задоволення клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення Міністерства соціальної політики України до участі у цій справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Розглянувши доводи у позовній заяві та відзиві на позов, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити з урахуванням такого.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 06 серпня 2002 року отримує пенсію відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі № 240/20277/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 листопада 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років без обмеження її максимального (граничного) розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.
Це рішення суду набрало законної сили 28 квітня 2021 року.
На виконання цього судового рішення згідно з розрахунком пенсійної виплати по пенсійній справі 918270173658 пенсійним органом перераховано пенсію позивача, й з 01 січня 2025 року підсумок пенсії (з надбавками) склав 40169,22 грн, а з урахуванням обмеження максимального розміру із застосування понижуючих коефіцієнтів за Постановою № 1 - 29518,94 грн.
На заяву адвокатський запит представниці позивача про отримання інформації відповідач листом від 23 квітня 2025 року № 0600-0202-8/38428 повідомив про виплату пенсії з 01 січня 2025 року з урахуванням вимог Постанови № 1.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що спір у цій справі виник внаслідок виплати пенсії позивача з 01 січня 2025 року відповідно до нововведень згідно із Законом № 4059-IX.
На момент призначення пенсії позивача відносини у сфері пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих були врегульовані статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
В подальшому 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ (надалі - Закон № 1697-VІІ). Питання пенсійного забезпечення, зокрема, перерахунку пенсій, почали регулюватись статтею 86 цього Закону.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8- рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених Рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
22 травня 2008 року Конституційний Суд України у Рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5- рп/2005, згідно з яким "...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з викладеного у Рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Разом із тим статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, стаття 46 Закону № 4059-IX наділяє Кабінет Міністрів України правом визначати розміри і порядок застосування до суми перевищення коефіцієнтів.
Відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1.
Пунктом 1 Постанови № 1 постановлено установити, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Саме на цю постанову Уряду посилається відповідач в обґрунтування правомірності застосування обмеження пенсії позивача.
Так, ця Постанова дійсно містить посилання на Закон України "Про прокуратуру" і відповідні пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
За результатом касаційного перегляду справи № 120/1081/25, спір у якій виник у правовідносинах, які є подібними до тих, що й у справі яка розглядається, Верховний Суд сформував висновок, згідно з яким застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Суд у тій справі виходив з того, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Враховуючи викладене, керуючись вищенаведеною позицією, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення прокурорів можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема до Закону № 1697-VІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цього закону.
При цьому слід враховувати неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), а тому суд доходить переконання, що Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Слід наголосити, що зміни до Закону № 1697-VІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.
Суд вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.
За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів. Тож закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Вирішуючи спір у цій справі суд враховує, що Закон № 4059-IX не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій. Водночас, закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1789-ХІІ, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), й такі правові висновки зроблено Верховним Судом за подібних зі спірними правовідносин у постановах від 05 листопада 2025 року у справі № 520/3890/25, від 06 листопада 2025 року у справі № 460/2027/25, від 28 січня 2026 року у справі № 420/14888/25, які суд в силу норми частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) враховує при вирішенні цієї справи.
Суд також виходить й з того, що відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію "якості закону".
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Отже, за встановлених обставин цієї справи та враховуючи правозастосування Верховного Суду за подібних зі спірними правовідносин, дії відповідача щодо зменшення виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення, передбачених пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України.
Застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, відповідач вийшов за межі наданих повноважень, що утворює самостійну та достатню підставу для визнання протиправними його дій щодо перерахунку пенсії позивача.
А тому належним та відповідним порушеному праву способом захисту у цій справі буде зобов'язання пенсійного органу виплатити позивачу пенсію з 01 січня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 Постанови № 1.
Суд переконаний, що обраний спосіб захисту є достатнім та повною мірою гарантуватиме остаточне вирішення спору.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зміст встановлених судом обставин цієї справи утворює переконливі підстави вважати, що оскаржувані дії відповідача не відповідають критеріям обґрунтованості, добросовісності та пропорційності, натомість позовні вимоги у цій справі суд визнає обґрунтованими, які, відповідно до висновків у цьому судовому рішенні, слід задовольнити.
За правилами частини першої статті 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір у сумі 968,60 грн згідно із квитанцією від 30 травня 2025 року підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13559341) задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року з обмеженням максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням проведених виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
04.03.26