06 березня 2026 рокуСправа №160/34142/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна Броварня "Бондар" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.12.2025 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна Броварня "Бондар" до Державної податкової служби України, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 1668-р/лєр від 30.10.2025р. за підписом заступника голови ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ А. Троцко «про відмову у наданні ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР"» (код ЄДРПОУ: 40775638);
- зобов'язати ДЕРЖАВНУ ПОДАТКОВУ СЛУЖБУ УКРАЇНИ видати Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР" (код ЄДРПОУ: 40775638) ліцензію на право виробництва алкогольних напоїв згідно поданої підприємством заяви від 16 жовтня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що восени 2025 року ТОВ "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР" у встановленому законом порядку звернулася до відповідача із заявою щодо ліцензій на право виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини. В поданій заяві підприємство просило відповідача як контролюючий орган надати ліцензію на право виробництва алкогольних напоїв. До заяви були додані усі передбачені законодавством додатки, включно також декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства та 25.09.2025 року був внесений платіж у встановленому законом розмірі. Втім, 14.10.2025 року відповідачем було прийнято рішення 1588-р/лер про відмову у наданні ліцензії яке було обґрунтовано порушенням ч. 6 ст. 43 ЗУ № 3817, зокрема тим, що згідно поданої декларації адреса потужностей не відповідала адресі місця виробництва зазначеній заявником у заяві. На повторне звернення позивача Державною податковою службою України також надано відмову з аналогічних підстав. В той же час, як вже зазначалося, відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 3817 передбачено, що у рішенні про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності обов'язково зазначаються такі відомості як підстава/підстави та конкретний опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності із зазначенням пункту частини першої цієї статті. За вказаних обставин, рішення рішення № 1668-р/лєр від 30.10.2025р. за підписом заступника голови ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ А. Троцко «про відмову у наданні ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР"» підлягає скасуванню як протиправне.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/34142/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
18.12.2025 від Державної податкової служби України за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшов письмовий відзив проти позову, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі з огляду на наступне. Згідно обставин справи ТОВ «Приватна броварня «БОНДАР» 17.10.2025 року подано до ДПС України заяву щодо ліцензії на виробництво алкогольних напоїв. Відповідно до вимог частини 1 статті 42 Закону № 3817 ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається, за умови реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах та повідомлення таким суб'єктом господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України. За результатами розгляду заяви Товариства на отримання ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв встановлено, що в інформаційнокомунікаційних базах ДПС відсутня інформація щодо реєстрації офісу Товариства. Оскільки ТОВ «Приватна броварня «БОНДАР» не здійснено офіційне декларування об'єкта «Офіс», він де-юре підтвердив відсутність у нього адміністративного приміщення за даною адресою. Для відповідача як органу ліцензування це означає, що за вказаною у заяві адресою офіс, де здійснюється управлінням ліцензійної діяльності Товариства, відсутній. При цьому, ДПС України позбавлена права самостійно змінити тип об'єкта оподаткування, який сам платник визначив у формі 20-ОПП. Поміж тим, платник несе повну відповідальність за те, щоб дані в його формі 20-ОПП збігались з даними, які він зазначає в заяві на видачу ліцензії. Таким чином, враховуючи те, що в інформаційних системах ДПС за вказаною у заяві адресою відсутній об'єкт за типом «Офіс», відповідач на підставі пункту 2 частини 1 статті 45 Закону № 3817 правомірно відмовив у видачі ліцензії через невідповідність даних у заяві фактичному обліку об'єктів оподаткування, що власне є наслідком неналежного виконання платником своїх обов'язків щодо ведення податкового обліку. Тож, ДПС України при прийнятті рішення від 30.10.2025 за № 1668-р/лєр діяв виключно на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чим виключає правові підстави для визнання такого рішення протиправним, як наслідок скасування.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
ТОВ "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР" є зареєстрованим у встановленому законом порядку суб'єктом господарювання яке займається наступними видами економічної діяльності: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах 46.34 Оптова торгівля напоями 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у. 11.07 Виробництво безалкогольних напоїв; виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки 11.06 Виробництво солоду 11.05 Виробництво пива 11.04 Виробництво інших недистильованих напоїв із зброджуваних продуктів 11.03 Виробництво сидру та інших плодово-ягідних вин 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.
ТОВ "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР" звернулася до Державної податкової служби України із заявою щодо ліцензій на право виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини.
В поданій заяві підприємство просило відповідача як контролюючий орган надати ліцензію на право виробництва алкогольних напоїв.
До заяви були додані також декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства та 25.09.2025 року був внесений платіж у встановленому законом розмірі.
14.10.2025 року Державною податковою службою України було прийнято рішення 1588-р/лер про відмову у наданні ліцензії яке було обґрунтовано порушенням ч. 6 ст. 43 ЗУ № 3817, зокрема тим, що згідно поданої декларації адреса потужностей не відповідала адресі місця виробництва зазначеній заявником у заяві.
Вищевказані невідповідності були виправлені позивачем та підприємство звернулося до відповідача із повторною аналогічною заявою від 16.10.2025р.
Рішенням ДПС України № 1668-р/лєр від 30.10.2025 на підставі пункту 2 частини 1 статті 45 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 3817) (відсутність обов'язкової реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах, або відсутність повідомлення суб'єкта господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України) Товариству відмовлено у наданні ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв.
Не погоджуючись з винесеним рішенням про відмову у наданні ліцензії та вважаючи його протиправними ТОВ «Приватна броварня «Бондар» звернулось з цим позовом до суду.
Так, правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України та Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва передбачено Контитуцією України, ч.2 ст.5 ГК України. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (ч.1 ст.14 ГК України). Відповідно до ч. 2 ст.45 Господарського кодексу України порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.
Порядок видачі ліцензії на виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним врегульовано нормами Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон України №481/95-BP).
Між тим, з 27 липня 2024 року набрав чинності Закон № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Відповідно до частини 1 Розділу XII Прикінцевих положень Закону № 3817-ІХ, встановлено, що Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім встановлених нормою виключень. Частиною 2 Розділу XII Прикінцеві положення встановлено, що Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 46, ст. 345 із наступними змінами) і Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 46, ст. 346) втрачають чинність з 1 січня 2025 року, крім статті 8 Закону, яка діє до дня набрання чинності та введення в дію статті 33 цього Закону.
За приписами частин 1 статті 3 Закону № 3817-ІХ виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу здійснюється суб'єктами господарювання, які мають відповідну ліцензію: на право виробництва спирту етилового, на право виробництва спиртових дистилятів, на право виробництва біоетанолу.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону № 3817-ІХ органами ліцензування є: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; 2) територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Частиною 1 статті 42 Закону №3817 передбаченко право на отримання ліцензії, зокрема Ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається, за умови реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах та повідомлення таким суб'єктом господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, та проходження електронної ідентифікації онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" і здійснення листування з контролюючим органом через електронний кабінет відповідно до прийнятої контролюючим органом заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет.
Ліцензії на право виробництва спирту етилового, біоетанолу, пального надаються суб'єктам господарювання - юридичним особам, інші види ліцензій, визначені цим Законом, - усім суб'єктам господарювання.
Ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв надаються суб'єкту господарювання, який на дату подання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є власником або на інших підставах, не заборонених законодавством, володіє та/або користується об'єктами нерухомого майна/приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, за умови використання таких об'єктів нерухомого майна/приміщення та обладнання лише одним суб'єктом господарювання.
На право виробництва алкогольних напоїв надається єдина ліцензія із зазначенням кодів згідно з УКТЗЕД залежно від виду товарів (продукції), що вироблятиметься.
Суб'єкт господарювання, подаючи заяву про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, на право ферментації тютюнової сировини, підтверджує наявність у нього на дату подання такої заяви відповідної матеріально-технічної бази, що забезпечує повний цикл виробництва зазначених у заяві товарів (продукції).
Відповідно до частини 1 статті 43 Закону № 3817-ІХ, ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Частиною 2 статті 43 Закону № 3817-ІХ визначено, що для отримання ліцензії суб'єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 43 Закону № 3817-ІХ, до заяви про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини додаються:
1) копія документа, що засвідчує право власності або право користування об'єктами/об'єктом нерухомого майна (його частиною)/приміщеннями/приміщенням (його частиною), що використовуються для виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, для ферментації тютюнової сировини;
2) перелік технологічного обладнання, що перебуває у власності суб'єкта господарювання, або копії документів, що підтверджують право користування суб'єкта господарювання технологічним обладнанням, що забезпечує повний технологічний цикл виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, ферментації тютюнової сировини;
3) копія договору з лабораторією (у разі відсутності власної лабораторії) - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах;
4) копія документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою, на якій вирощується тютюн/здійснюється ферментація тютюнової сировини, із зазначенням кадастрового номера такої земельної ділянки - для ліцензій на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини;
5) атестат виробництва - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, на право ферментації тютюнової сировини.
Згідно з частиною 7 статті 43 Закону № 3817-ІХ встановлено, що орган ліцензування зобов'язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у такі строки:
1) не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального;
2) не пізніше 10 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв (для малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), на право оптової або роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.
Частиною 8 цією ж статті визначено, що Орган ліцензування не пізніше наступного робочого дня за днем прийняття рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності:
1) вносить відомості про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та направляє заявнику витяг з відповідного реєстру в електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України;
2) направляє заявнику рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності в електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України, із зазначенням підстави відмови.
У разі ненадання органом ліцензування протягом строку, передбаченого цією частиною, заявнику витягу, передбаченого пунктом 1 цієї частини, або рішення, передбаченого пунктом 2 цієї частини, наступного робочого дня після спливу зазначеного строку в органу ліцензування виникає безумовний обов'язок внести відомості про надану ліцензію до відповідного реєстру, без прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Заявник набуває право на провадження виду господарської діяльності з дня внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, або з дня, наступного за днем виникнення безумовного обов'язку внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до зазначених реєстрів.
За порушення строку, передбаченого цією частиною для прийняття рішення про надання або про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, посадові особи органів ліцензування несуть відповідальність, встановлену законом за порушення вимог законодавства у сфері надання адміністративних послуг.
Рішення, дії чи бездіяльність органів ліцензування, їх посадових (службових) осіб можуть бути оскаржені в адміністративному порядку, передбаченому Податковим кодексом України, або в судовому порядку.
Шкода, заподіяна фізичним особам, фізичним особам - підприємцям або юридичним особам рішеннями, діями або бездіяльністю органів ліцензування, їх посадовими (службовими) особами, відшкодовується у встановленому законом порядку.
Статтею 45 Закону № 3817-ІХ встановлено вимоги до рішень про відмову у наданні відповідної ліцензії, зокрема підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є:
1) відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про заявника (крім іноземних суб'єктів господарської діяльності, які діють через свої зареєстровані постійні представництва, та осіб, які ведуть облік результатів діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення;
2) відсутність обов'язкової реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах, або відсутність повідомлення суб'єкта господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України;
3) відсутність відомостей про державну реєстрацію (легалізацію, акредитацію чи засвідчення факту створення в інший спосіб) постійного представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності та/або про взяття його на облік у контролюючому органі;
4) подання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності не за встановленою формою або з порушенням порядку її подання;
5) неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом;
6) підписання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності особою, яка не має на це повноважень;
7) виявлення розбіжностей у відомостях, наведених у заяві про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі підакцизними товарами (продукцією), та відомостях інформаційних баз даних органу ліцензування щодо фіскальних номерів реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок, наявних у місці роздрібної торгівлі;
8) наявність інформації про здійснення контролю над заявником у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держави, що здійснює збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України";
9) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду, що набрало законної сили, яким заявнику встановлена заборона на провадження окремого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України про застосування до суб'єкта господарювання санкції, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції";
10) подання заяви про отримання ліцензії з порушенням строків, визначених частиною дев'ятою статті 46 цього Закону;
11) невідповідність відомостей, зазначених у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, щодо коду класифікації доходів бюджету, суми внесеного платежу, номера і дати платіжної інструкції, що підтверджує внесення річної плати або щоквартальної частини річної плати за відповідну ліцензію, фактичним даним органу ліцензування;
12) невстановлення цілодобової системи відеоспостереження у випадках, передбачених цим Законом;
13) наявність інформації, що заявник на дату подання заяви на отримання ліцензії не пройшов електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" або не здійснює листування з контролюючим органом через електронний кабінет або контролюючим органом прийнято заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет.
2. У рішенні про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності обов'язково зазначаються такі відомості:
1) реквізити (номер і дата) рішення (дата у форматі РРММДД);
2) найменування та код органу ліцензування, що прийняв рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності;
3) реквізити (номер і дата) заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (дата у форматі РРММДД);
4) про заявника:
для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ;
для фізичних осіб - підприємців - прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), місцезнаходження (адреса зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування), за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та/або номер паспорта (для фізичних осіб, які мають право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності);
для осіб, уповноважених на ведення обліку діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи, та осіб, які є відповідальними за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договорів, - найменування та код уповноваженої особи згідно з ЄДРПОУ і податковий номер, наданий такій особі під час взяття на облік договору згідно з пунктом 63.6 статті 63 та пунктом 64.6 статті 64 Податкового кодексу України;
для іноземних суб'єктів господарської діяльності - найменування та податковий номер постійного представництва;
5) вид ліцензії, у наданні якої відмовлено;
6) підстава/підстави та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності із зазначенням пункту частини першої цієї статті;
7) строк набрання рішенням про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності чинності;
8) строки і порядок оскарження прийнятого рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (у тому числі найменування та місцезнаходження податкового органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов);
9) кваліфікована електронна печатка податкового органу.
Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що ТОВ "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР" звернулася до Державної податкової служби України із заявою щодо ліцензій на право виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини.
В поданій заяві підприємство просило відповідача як контролюючий орган надати ліцензію на право виробництва алкогольних напоїв.
До заяви були додані також декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства та 25.09.2025 року був внесений платіж у встановленому законом розмірі.
14.10.2025 року Державною податковою службою України було прийнято рішення 1588-р/лер про відмову у наданні ліцензії яке було обґрунтовано порушенням ч. 6 ст. 43 ЗУ № 3817, зокрема тим, що згідно поданої декларації адреса потужностей не відповідала адресі місця виробництва зазначеній заявником у заяві.
Вищевказані невідповідності були виправлені позивачем та підприємство звернулося до відповідача із повторною аналогічною заявою від 16.10.2025р.
Рішенням ДПС України № 1668-р/лєр від 30.10.2025 на підставі пункту 2 частини 1 статті 45 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 3817) (відсутність обов'язкової реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах, або відсутність повідомлення суб'єкта господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України) Товариству відмовлено у наданні ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв.
Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення відповідач у відзиві проти позову вказує, що Закон № 3817 розділяє поняття «місце виробництва» та «адресу управління»:
Виробничий процес потребує дотримання технічних регламентів, встановлення лічильників та постів, що відповідає «виробничій ділянці».
Управління діяльністю (офіс) - це місце, де фіксується юридична присутність суб'єкта (місцезнаходження) та з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Таким чином, поняття виробнича ділянка (об'єкт технологічного призначення) та офіс (об'єкт адміністративного призначення) мають різну правову природу та функціональне навантаження.
Згідно п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України покладає на платника податку обов'язок повідомляти про всі об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані із оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку шляхом подання повідомлення за формою № 20-ОПП.
При цьому, податкове законодавство вимагає чіткої ідентифікації об'єкта оподаткування за його функціональним призначенням, що згідно Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300 (зі змінами) вимагає ведення обліку об'єктів на підставі їх класифікації.
У Довіднику, який є частиною програмного забезпечення для обробки форми 20-ОПП, ці об'єкти роз'єднані:
Код 130 (Виробнича ділянка): за своєю суттю це територія або виробнича одиниця, де здійснюється безпосередній технологічний цикл (виготовлення продукції)
Код 378 (Офіс): це спеціальне обладнане нежитлове приміщення для роботи адміністративного персоналу, зберігання печаток, ліцензійної та бухгалтерської документації.
Оскільки ТОВ «Приватна броварня «БОНДАР» не здійснено офіційне декларування об'єкта «Офіс», він де-юре підтвердив відсутність у нього адміністративного приміщення за даною адресою.
Для Відповідача як органу ліцензування це означає, що за вказаною у заяві адресою офіс, де здійснюється управлінням ліцензійної діяльності Товариства, відсутній. При цьому, ДПС України позбавлена права самостійно змінити тип об'єкта оподаткування, який сам платник визначив у формі 20-ОПП. Поміж тим, платник несе повну відповідальність за те, щоб дані в його формі 20-ОПП збігались з даними, які він зазначає в заяві на видачу ліцензії.
Так, обов'язок подання форми №20-ОПП встановлений п. 63.3 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), згідно з яким платники податків повинні повідомляти податковий орган про всі об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням (далі - об'єкти оподаткування).
Правила подання форми №20-ОПП конкретизовані в розділі VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 №1588 (далі - Порядок №1588).
Для повідомлення про об'єкти оподаткування використовується форма №20-ОПП «Заява про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність», далі - форма №20-ОПП. Форма №20-ОПП наведена у додатку 10 до Порядку №1588, у цьому ж додатку також є Пам'ятка, за допомогою якої слід заповнювати форму №20-ОПП.
Також, на підтвердження наведеного факту відповідачем надано витяг з інформаційних систем ДПС, згідно якого за вказаною у заяві адресою відсутній об1єкт за типом «Офіс».
Отже, матеріалами адміністративної справи підтверджено обставини, що стали підставою для винесення оскаржуваного рішення № 1668-р/лєр від 30.10.2025р. за підписом заступника голови ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ А. Троцко «про відмову у наданні ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР"» (код ЄДРПОУ: 40775638).
Окрім того, вирішуючи позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, суд також виходить із того, що оспорюване рішення є актом індивідуальної дії, яке породжує у позивача обов'язкові до виконання вимоги суб'єкта владних повноважень.
Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.
Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозахисний характер.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме: індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Судом встановлено зі змісту оскаржуваного рішення Державної податкової служби України, що останнє відповідає критеріям чіткості, обґрунтованості та зрозумілості акта індивідуальної дії, та не породжує його неоднозначне трактування, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку платником податку виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
З огляду на зазначене, суд вважає, що рішення № 1668-р/лєр від 30.10.2025р. за підписом заступника голови ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ А. Троцко «про відмову у наданні ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТНА БРОВАРНЯ "БОНДАР"» (код ЄДРПОУ: 40775638) відповідає вимогам п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесено відповідачем правомірно та у спосіб, передбачений законодавством, тому не підлягає скасуванню як протиправне.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна Броварня "Бондар" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук