05 березня 2026 р.Справа № 160/5137/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему “Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 , в якому позивач просить:
- визнати недійсним особисте розпорядження військовослужбовця ОСОБА_3 від 01.05.2025, як таке, що містить істотні помилки в персональних даних та не підтверджує його справжнього волевиявлення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; Адреса: АДРЕСА_1 ) утриматися від застосування та використання зазначеного документу при визначенні отримувачів одноразової грошової допомоги;
- визнати за позивачем ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_3 ) - матір'ю загиблого - право на частку одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до п. 3-4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 і 4 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №640/13808/21.
Таким чином, публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов'язковим наявність зв'язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов'язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі №6-782цс17, від 23.08.2017 у справі №6-1093цс17.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 по справі № 807/45/17.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною другою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України вказано, що Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:
1) наказного провадження;
2) позовного провадження (загального або спрощеного);
3) окремого провадження.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин.
За змістом позовних вимог позивач оскаржує особисте розпорядження військовослужбовця ОСОБА_3 від 01.05.2025, як таке, що містить істотні помилки в персональних даних та не підтверджує його справжнього волевиявлення.
Питання, пов'язані з підставами виникнення цивільних прав та обов'язків врегульовані главою 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Частиною першою статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною другою статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зі змісту наведених норм вбачається, що питання визнання недійсним особистого розпорядження військовослужбовця ОСОБА_3 від 01.05.2025, як таке, що містить істотні помилки в персональних даних та не підтверджує його справжнього волевиявлення, регулюються цивільним законодавством і не належать до сфери публічно-правових відносин.
Визнання недійсним особистого розпорядження військового - це цивільно-правовий спір щодо скасування правочину, яким визначалися отримувачі одноразової грошової допомоги (ОГД) у разі смерті.
Суд наголошує, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені діями/бездіяльністю/рішенням суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконними вказаних дій/бездіяльності/рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №283/1721/15-а, від 23.10.2019 у справі № 352/536/17, від 06.11.2019 у справі №756/4477/18 та від 19.02.2020 у справі №640/109/19.
При цьому, суд зазначає, що визначення позивачем як відповідача у справі Військової частини НОМЕР_1 , яка є суб'єктом владних повноважень, само по собі не є підставою для віднесення спору, який виник між сторонами, до публічно-правового, оскільки, як уже зазначено судом, таким є спір, що випливає із здійснення таким суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника.
Як уже зазначалось вище, визнання недійсним особистого розпорядження військовослужбовця ОСОБА_3 від 01.05.2025, як таке, що містить істотні помилки в персональних даних та не підтверджує його справжнього волевиявлення, регулюється цивільним законодавством і не належать до сфери публічно-правових відносин.
Враховуючи викладене, позовна вимога стосовно зобов'язання військової частини НОМЕР_1 утриматися від застосування та використання зазначеного документу при визначенні отримувачів одноразової грошової допомоги є похідною від вищезазначеної позовної вимоги, оскільки тільки після визнання цивільним судом недійсним особистого розпорядження військовослужбовця ОСОБА_3 від 01.05.2025, можливий розгляд похідної позовної вимоги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України»), суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відтак, оскільки спірні правовідносини фактично пов'язані із захистом порушеного права шляхом визнання недійсним особистого розпорядження військовослужбовця ОСОБА_3 від 01.05.2025, як таке, що містить істотні помилки в персональних даних та не підтверджує його справжнього волевиявлення, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися з урахуванням суб'єктного складу учасників справи за правилами цивільного судочинства.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.04.2020 у справі № 420/3347/19.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та зобов'язання вчинити певні дії не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Керуючись ст.ст. 170, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Царікова