про відмову у забезпеченні позову
06 березня 2026 р.Справа №160/5099/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши у письмовому провадженні заяву представника заявника Горбенко Інни Василівни про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Горбенко Інни Василівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 04.03.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Горбенко Інни Василівни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник заявника просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиконанні рішення 20 регіональної військово-лікарської комісії від 16.01.2026 року щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 , 1999 року народження, на повторний медичний огляд;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 виконати рішення 20 регіональної військово-лікарської комісії та організувати направлення військовослужбовця ОСОБА_1 , 1999 року народження, повторний медичний огляд до ВЛК військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що незважаючи на імперативний характер припису 20 Регіональної ВЛК про направлення на ВЛК, по теперішній час позивач не направлений на повторний ВЛК, будь-які організаційні або розпорядчі дії командиром в/ч НОМЕР_1 не вчинені. Таким чином, має місце триваюча протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою представником заявника ОСОБА_2 до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій представник заявника просить суд:
- заборонити командиру військової частини НОМЕР_1 та іншим уповноваженим службовим особам на період розгляду справи та до набрання рішення законної сили: залучати ОСОБА_1 , 1999 р.н., до бойових та/або службово-бойових завдань; направляти його до районів виконання бойових завдань.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що позивач відповідно до наказу про мобілізацію від 06.12.2025 року №1394 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний на військову службу від час мобілізації на особливий період до військової частини НОМЕР_1 . Раніше, позивач був списаний зі строкової служби за станом здоров'я відповідно до свідоцтва про хворобу №65 від 03.03.2020 року. Має вроджену ваду серця: двостулковий аортальний клапан із регургітацією першого ступеню. Недостатність аортального клапану із серцевою недостатністю, що на той час відповідало ст.75Б - значні наслідки. Військова-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулася з грубим порушенням наказу №402 МОУ, без дослідження кардіолога, аналізів, без лабораторних досліджень, не бачивши самого позивача, без документів, без оцінки динаміки хронічного захворювання, висновків інших лікарів щодо реального стану здоров'я позивача, про що скерована заява в ДБР про підробку службового документу - довідки ВЛК службовими особами. За довідкою ВЛК від 06.01.2025 року позивач протиправно визнаний придатним до військової служби. Це означає виконання військовослужбовцем військового обов'язку на загальних підставах. На підставі скарг позивача щодо результатів формального незаконного ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 представником позивача, як захисником, було направлено скаргу на 20 регіональну ВЛК відповідно до наказу № 402 МОУ. Також, 05.01.2026 року представником позивача направлено адвокатський запит №1252 командиру військової частини НОМЕР_1 про обставини незаконної мобілізації з проханням направити позивача невідкладно для проходження судової медичної експертизи для встановлення ступеню нанесення йому тілесних пошкоджень, а також невідкладно направити на проходження військово-лікарської комісії та надання результатів дослідження. 16.01.2026 року 20 регіональна військово-лікарська комісія за результатами розгляду адвокатської скарги прийняла обов'язкове рішення, яким: зобов'язала командира в/ч НОМЕР_1 направити позивача до ВЛК в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ); зобов'язала в/ч НОМЕР_2 провести повторний медичний огляд ВЛК з визначенням ступеня придатності до військової служби. Для забезпечення прав позивача військовослужбовця представником позивача, як захисником, повторно скеровано командиру військової частини № НОМЕР_3 адвокатський запит № 1276 від 16.01.2026 року, яким повідомила про рішення 20 Регіональної ВЛК та знов просила надати висновок судової медичної експертизи, та інформацію про направлення на 04.03.2026 року з ВЛК. Відповіді не отримано. Натомість, з пояснень позивача ігнорується будь-яка інформація щодо необхідності проходження ВЛК з врахуванням того, що на сьогоднішній день стан придатності позивача невизначений, а йому особисто відповідач повідомив, що позивач направляється до виконання бойових завдань як придатний до військової служби. Незважаючи на імперативний характер припису 20 Регіональної ВЛК про направлення на ВЛК, по теперішній час позивач не направлений на повторний ВЛК, будь-які організаційні або розпорядчі дії командиром в/ч НОМЕР_1 не вчинені. Таким чином, має місце триваюча протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Рішення 20 регіональної ВЛК було окрім представника позивача, направлено також і в указані військові частини через електронну систему СЕДО, але жодна з них не вчинила будь-яких дій для забезпечення прав позивача. Також, через ІНФОРМАЦІЯ_3 було направлено по системі СЕДО рапорт ОСОБА_1 , яким він просить направити на ВЛК, залишити його в розпорядженні командира поки не буде визначено стан придатності. Окремо, 13.02.2026 року представником позивача направлено скаргу щодо обставин не направлення на ВЛК і інших обставин в Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону рекомендованим листом АТ Укрпошта. Відповіді не надійшло, а також відсутня будь-яка інформація, дії щодо виконання припису 20 регіональної ВЛК. А також, 18.02.2026 року представник позивача телефонувала на номер телефону НОМЕР_4 подала усну скаргу (26 хвилин розмови) на гарячу лінію Міністерства оборони України щодо порушення права військовослужбовця ОСОБА_1 проходження ВЛК та встановлення стану придатності до військової служби. Відповіді не має. Відповідно до останніх пояснень позивача, його залучають до фізичних навантажень, він не приймає ліки, і проходить базову військову підготовку на загальних підставах, одягнений в засобах захисту, бронежилеті і касці, що спричиняє перенавантаження на серцево-судинну систему. Поточні скарги по стану здоров'я від позивача також не приймаються військовою частиною НОМЕР_1 , медична допомога не надається. Представник позивача зауважує, що позивач має вроджену ваду серця. Така хвороба у разі його смерті не буде пов'язана із захистом Батьківщині, і ніхто не понесе відповідальності за спричинену шкоду здоров'ю позивача через перенавантаження чи ненадання медичної допомоги. За таких обставин існує реальний та безпосередній ризик погіршення стану здоров'я або настання незворотних наслідків, у тому числі загрози життю. У разі настання таких наслідків рішення суду по суті втратить будь-який практичний сенс, оскільки шкода життю та здоров'ю не може бути усунута постфактум. Судочинство не досягне тієї мети, з якою звертається позивач. Представник позивача також звертає увагу суду, що всі її звернення, які можливо здійснити в рамках закону для поновлення порушеного права на ВЛК позивача до командування, контролюючих органів протягом січня та лютого 2026 року не дали жодних результатів. Позивач наразі проходить базову військову підготовку, доступу до нього не має, місце перебування військовою частиною не повідомляється для безпеки військовослужбовців у місцях загального скупчення під час БЗВП. Відповідно до частини першої статті 150 КАС України, суд вживає заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може: істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду; призвести до заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам позивача. У цій справі наявні обидві підстави, оскільки: 1. Ризик залучення до бойових завдань створює загрозу життю, яка є незворотною. 2. Без забезпечення позову судовий захист стане формальним, що суперечить завданню адміністративного судочинства. Щодо співмірності обраного заходу забезпечення, представник позивача зазначила, що запитуваний захід забезпечення: не вирішує спір по суті; не тотожний до позовних вимог, має тимчасовий характер до вирішення справи і не підміняє повноваження ВЛК; спрямований виключно на збереження життя і здоров'я позивача до моменту судового вирішення спору та визначення ступеня придатності до військової служби. Щодо засобу забезпечення позову представник позивача зазначила, що заборона залучення до бойових і службово-бойових завдань не порушує баланс публічних і приватних інтересів, оскільки держава не має легітимної мети наражати особу з невизначеним станом придатності на смертельний ризик.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 року, зазначена вище заява про забезпечення позову була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд встановив таке.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до п.5 ч.3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Суд також наголошує, що відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку звернення з вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
В постанові від 22 лютого 2024 року по справі № 420/24340/23 Верховний Суд вказав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Верховний Суд в постанові від 09 лютого 2024 року по справі №420/5101/23 зазначив, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 КАС України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
В постанові від 19.09.2024 року по справі №440/3038/24 Верховний Суд зазначив, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що предметом даного спору є визнання протиправною бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиконанні рішення 20 регіональної військово-лікарської комісії від 16.01.2026 року щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 , 1999 року народження, на повторний медичний огляд та зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 виконати рішення 20 регіональної військово-лікарської комісії та організувати направлення військовослужбовця ОСОБА_1 , 1999 року народження, повторний медичний огляд до ВЛК військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
При цьому, протиправність дій відповідача не є очевидною та підлягає доведенню в ході розгляду даної адміністративної справи, а задоволення заяви про забезпечення позову у заявлений спосіб у даному випадку буде виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст. 151 КАС України.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій/бездіяльності, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Також як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову представник заявника посилається на те, що існує ризик залучення до бойових завдань створює загрозу життю, яка є незворотною; без забезпечення позову судовий захист стане формальним, що суперечить завданню адміністративного судочинства. Щодо співмірності обраного заходу забезпечення, представник позивача зазначила, що запитуваний захід забезпечення: не вирішує спір по суті; не тотожний до позовних вимог, має тимчасовий характер до вирішення справи і не підміняє повноваження ВЛК; спрямований виключно на збереження життя і здоров'я позивача до моменту судового вирішення спору та визначення ступеня придатності до військової служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, та який станом на теперішній час триває.
Статтею 30 Закону № 548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
В свою чергу, відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, представник позивача фактично просить заборонити командиру військової частини НОМЕР_1 віддавати бойові накази військовослужбовцю в умовах воєнного стану.
Отже, з урахуванням наведених обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної заяви.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 156, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник