про залишення позову без розгляду
06 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1342/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) в якому заявлені наступні вимоги:
1) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
2) Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 , здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Одночасно із позовною заявою представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду. Заява обгрунтована тим, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період 29.01.2020 по 20.05.20236. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню. Також представник позивача посилаючись на низку постанов Верховного Суду зазначила, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (в частині вимог за період з 19.07.2022 по 30.03.2023) слід обраховувати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі , відбулося шляхом вручення грошового атестату.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою зауважено, що оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду буде надано судом під час розгляду справи. Витребувано у відповідача - Військової частини НОМЕР_1 у строк для подання відзиву на позов належним чином засвідчені копії усіх документів, які стали підставою для вчинення дій, з приводу яких подано позов, в тому числі: докази вручення ОСОБА_1 наказу про звільнення з військової служби та грошового атестату.
02.03.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
Одночасно з поданням відзиву на позовну заяву відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду. Дана заява обґрунтоване тим, що позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків в/ч НОМЕР_1 02.09.2024, що підтверджується витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №253 від 02.09.2024 року. Позивач була ознайомлена із грошовим атестатом 03.09.2024, про що свідчить її підпис на документі. Цей факт свідчить про обізнаність ОСОБА_1 з нарахованими їй сумами ще у вересні 2024 року.. А тому звертаючись до суду 02.02.2026 (вх.№5721/26), пропустила тримісячний строк звернення до суду.
Аналізуючи доводи, викладені у заяві про поновлення строку та у заяві про залишення позову без розгляду, суд приходить до таких висновків.
У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України (постанова від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. З 19 липня 2022 року КЗпП України строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)» (підпункти 65.1-65.2 пункту 65 постанови). Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Отже, у цій справі до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 норму частини другої статті 233 КЗпП України необхідно застосовувати у редакції норми частини першої статті 233 КЗпП України після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд наголошує, що перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначених норм законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Під можливістю дізнатися про порушення права слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та рішення, які впливають на права особи.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За змістом пунктів 11.1, 11.2 глави 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року №280, у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104; далі - Правила) про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, вибуває до нового місця служби (навчання), дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті у відповідній графі: « 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ... (підпис військовослужбовця)». Форма грошового атестата, встановлена додатком 16 Правил, передбачає відображення всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини (посадового окладу, окладу за військовим званням, індексації та ін., непогашених нарахувань).
Наведене вказує на те, що військовослужбовець має можливість з'ясувати для себе розмір усіх складових грошового забезпечення з грошового атестату, який в обов'язковому порядку видається як при звільненні, так і при переміщенні на нове місце служби.
Судом встановлено, що згідно витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 №253 (по строковій частині) слідує, що позивач ОСОБА_1 звільнена з військової служби 02.09.2024.
Як слідує з матеріалів справи позивач ознайомлена із грошовим атестатом та отримала його 03.09.2024, що підтверджується її підписом на даному документі. Відтак даний факт свідчить про обізнаність ОСОБА_1 з нарахованими їй сумами ще у вересні 2024 року. Отже, з дня отримання зазначеного грошового атестата у позивача розпочався відлік тримісячного строку звернення до суду з даним позовом.
Проте адміністративний позов направлено до суду лише 29.01.2026 (відбиток штемпеля поштового зв'язку на конверті у якому позовну заяву скеровано до суду) - із пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.
Суд звертає увагу, що у постанові від 10.09.2025 у справі №160/28405/24 Верховний Суд вказав, що не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період, однак вважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Позивач почала вчиняти дії після спливу трьох місяців з дня звільнення і жодних доказів наявності будь-яких обставин, за яких вона не могла вчинити відповідні дії в межах визначеного законом строку, до суду не подано.
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19 вказувала, що норми КАС України не містять вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску строку, які можна визнати поважними чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.01.2023 у справі №140/1770/19 поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача просила поновити цей строк, водночас стверджувала, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З даного приводу суд зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виникли в період з 29.01.2020 по 20.05.2023, тобто у період дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, а тому застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду.
Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позивач/представник позивача не навели суду поважних причин пропуску строку звернення до суду, а наведені у заяві про поновлення строку доводи про дотримання строку звернення до суду судом відхилені, тому позовну заяву слід залишити без розгляду.
Керуючись частиною третьою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтею 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду - задовольнити.
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський