05 березня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 712/13271/25
Провадження № 22-ц/821/551/26
Категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Сіренка Ю.В., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк»
представник позивача: адвокат Омельченко Євген Володимирович
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадженняапеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Пономаря В.О. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Короткий зміст позовних вимог
29 вересня 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.09.2021 відповідач приєднався до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (надалі умови та правила) з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.
22.09.2021 відповідачу відкрито банківський рахунок та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 17.09.2025 становить 56 714 грн 24 коп., із яких 38 952 грн 42 коп. - заборгованість за кредитом, 17 761 грн 82 коп. - заборгованість за відсотками.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд постановити рішення, яким стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22.09.2021 станом на 17.09.2025 року в загальній сумі 56 714 грн 24 коп. та судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року позов - задоволено частково.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено виникнення у позичальника обов'язку достроково сплатити заборгованість за кредитним договором відповідно до його умов. Матеріали справи не містять доказів вручення такої вимоги позичальнику та того, що відповідач протягом 30 днів з дня отримання досудової вимоги не виконав її, а тому для позичальника достроково настав обов'язок з повернення усієї суми кредиту.
Отже, відсутня можливість стверджувати, що строк виконання основного зобов'язання у спірних правовідносинах настав достроково та з позичальника підлягає стягнення вся сума кредиту.
Суд вважав, що у даному випадку позивач має право лише на стягнення з відповідача поточної заборгованості, яка виникла на час звернення до суду з даним позовом, яка відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 22.09.2021 станом на 15.09.2025 становить 8 946 грн 42 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 987 грн 10 коп. та заборгованості за відсотками - 1 959 грн 32 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 12 січня 2026 року через систему «Електронний суд», представник АТ «Акцент-Банк» - адвокат Омельченко Є.В., вважаючи оскаржуване рішення прийнятим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року в частині відмовлених вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд посилався на відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах, проте, відповідач в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладених на сайті Банку.
Вважає посилання суду на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обгрунтованими, оскільки в справі №342/180/17 розглядався випадок , коли Тарифи банку не було підписано боржником.
В даному випадку, до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту банку, а Паспорт споживчого кредитування за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка та інше, який підписано позичальником.
Вважає, що в даній справі потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, а іншу, зокрема постанову Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №284/157/20.
Щодо сумнівів відносно розрахунку заборгованості, то вони є необгрунтованими, на підтвердження правильності розрахунку банк надав банківську виписку.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.09.2021 ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку шляхом підписання власноручним підписом анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в «А-Банк».
На підставі такої заяви відповідачу відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт в сумі 1 000 грн, який в подальшому було збільшено до 39 000 грн зі строком дії 240 місяців з правом автоматичного продовження. Процентна ставка становить 0,000001 % в пільговий період - 62 днів, який діє з моменту виникнення заборгованості до кінця календарного місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, при умові її погашення в повному обсязі. Базова процентна ставка становить 3,4 % на місяць (40,8 % річних), яка нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період за кожен день з моменту виникнення заборгованості.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що строк вказаного договору станом на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом ще не сплив, а відповідач досудову вимогу про дострокове повернення кредиту не отримував, відповідно задоволенню підлягають вимоги позивача лише в частині заявлених позовних вимог, а саме стягнення простроченої суми заборгованості станом на 15 вересня 2025 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договорам застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами нарахованими за користування кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою ст.1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, Банк звернувся до суду з даним позовом після не сплати відповідачем певної кількості платежів по кредитному договору згідно встановленого графіку погашення, в результаті чогостаном на 17.09.2025 заборгованість відповідача становить 56 714 грн 24 коп., із яких 38 952 грн 42 коп. - заборгованість за кредитом, 17 761 грн 82 коп. - заборгованість за відсотками.
На підтвердження вказаних обставин банком надано розрахунок кредитної заборгованості за договором №б/н від 22 вересня 2021 року та виписку по особовому рахунку за період з 22 вересня 2021 року по 17 вересня 2025 року.
Із умов кредитного договору б/н від 22.09.2021 вбачається, строк дії кредитної лінії становить 240 місяців з правом автоматичного продовження.
У даній справі, звертаючись до суду з позовом, товариство обґрунтовувало свої вимоги наявністю заборгованості за кредитним договором та правом вимагати дострокового повернення суми кредиту та відсотків у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 26 липня 2023 року у справі №757/2278/14-ц (провадження №61-1085св23), у разі пред'явлення кредитором позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, саме на позивача покладається обов'язок з доведення того, що строк виконання такого зобов'язання настав.
Частиною 4 статті 16 ЗУ «Про споживче кредитування» (який є спеціальним законом, і яким слід керуватись при вирішенні даної справи) передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Спеціальний закон пов'язує право кредитодавця вимагати дострокового погашення кредиту за певних умов, зокрема, якщо це передбачено кредитним договором.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Верховний Суд наголошує на тому, що у справах про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме позивач повинен довести у судах першої та апеляційної інстанцій, що відповідно до умов укладеного кредитного договору строк виконання такого зобов'язання є таким, що настав, а тому позичальник продовжує користуватися цими грошовими коштами неправомірно. У разі дострокового стягнення суми кредиту саме позивач має довести, що такий обов'язок виник, оскільки виключно з ініціативи кредитора та у порядку, визначеному умовами кредитного договору, в односторонньому порядку відбулася зміна умов такого договору, зокрема щодо строку виконання цивільного зобов'язання.
В оцінці цього визначальними є умови кредитного договору. Такий договір є джерелом правового регулювання цивільних відносин між сторонами, який визначає обов'язкові для обох сторін правила поведінки, відмінні від їх законодавчого регулювання.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами свого права на звернення до суду з позовом про дострокове погашення всієї суми кредиту за договором, укладеним з відповідачем. Матеріали справи таких доказів не містять.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а саме стягнення поточної заборгованості, яка на 15.09.2025 становить 8 946 грн 42 коп.
Інші доводи, наведені представником АТ «Акцент-Банк» - адвокатом Омельченком Є.В. в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції і з цього приводу надано обгрунтовані висновки з урахуванням практики Верховного Суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, так як її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.
Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд , -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Ю.В. Сіренко