Житомирський апеляційний суд
Справа №276/791/25 Головуючий у 1-й інст. Бобер Д.О.
Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.
05 березня 2026 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 276/791/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кириєнко Оксани Олександрівни на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бобра Д.О. у селищі Хорошів,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом та після його уточнення (а.с.12-14) остаточно просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення донькою ОСОБА_5 повноліття, після чого в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення донькою ОСОБА_6 повноліття, починаючи з дати подання позовної заяви до суду.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 , з яким вона у шлюбі не перебуває, є батьком двох їх спільних дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач коштів на утримання дітей не надає, згоди щодо розміру аліментів, які він має сплачувати не досягнуто.
Зазначала, що дітям повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий рівень вона одна не може їм надати.
Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2025 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник відповідача - адвокат Кириєнко О.О. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, або встановити тверду грошову суму в розмірі 1281,50 грн на одну дитину щомісяця, починаючи з 09 травня 2025 року (або іншу обґрунтовану суму з урахуванням доказів), з урахуванням добровільних платежів, що підлягають зарахуванню виконавцем.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник зазначає, що суд не дослідив реальні доходи відповідача, оскільки він фактично безробітний, існує воєнний стан і відсутність стабільної зайнятості, наявність інших осіб на його утриманні, а саме - неповнолітнього сина ОСОБА_7 , 2011 року народження, щодо якого стягуються аліменти за рішенням № 369/14556/21, хронічні захворювання, які вимагають постійного медикаментозного лікування, добровільні платежі, які повинні бути зараховані в сумі 5025,13 грн.
Вважає, що відсутність майна у відповідача це обставина, яка посилює необхідність встановлення твердої грошової суми, щоб гарантувати реальне і стабільне виконання аліментних зобов'язань.
Звертає увагу, що позивачка у суді не надала конкретних документальних підтверджень витрат на утримання дітей (квитанції, чеки, довідки про оплату дитячого садка, ліки, харчування, одяг, навчання тощо). Суд не з'ясував, які саме витрати покриваються аліментами і яка їх реальна сума.
Також, суд не встановив реальної потреби дитини та не врахував, що спосіб стягнення у частці є неефективним через, нерегулярність та непередбачуваність доходів платника, що унеможливлює реальне виконання рішення, періодичні коливання доходів та нестабільність роботи, що призводить до суттєвих різниць у розмірі аліментів, можливість виплат частини доходу неофіційно, що робить частковий спосіб стягнення формальним і не гарантує дитині фактичного забезпечення, ризик накопичення заборгованості, оскільки виконавчий орган не завжди може своєчасно отримати дані про фактичні доходи.
Таким чином, визначений судом спосіб виконання є фактично неможливим та несправедливим, а отже потребує зміни на більш ефективний та передбачуваний.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів.
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з принципу забезпечення інтересів дитини, які, крім іншого, полягають в гарантованому отриманні достатнього та необхідного матеріального утримання, що покладається в обов'язок батьків, суд при визначенні розміру аліментів виходив з суспільно визнаного обсягу необхідних щомісячних витрат на утримання дитини, беручи до уваги, що сторони мають двох спільних дітей, відповідач є особою працездатного віку, тому він має можливість забезпечувати потреби дітей.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Під час розгляду справи, судом установлено, що сторони у справі є батьками неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 17 листопада 2020 року та серії НОМЕР_2 від 11 травня 2022 року (а.с.7, 8 відповідно).
Неповнолітні діти сторін проживають разом з матір'ю, що підтверджується копіями витягів з реєстру територіальної громади (а.с.9-10).
Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року у справі № 369/14556/21 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 стягуються аліменти на утримання дитини - ОСОБА_9 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1309,00 грн щомісячно, з урахуванням щомісячної індексації, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду - 19 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.55-56).
Також установлено, що відповідно до наданих відповідачем копій платіжних квитанцій ним у період з лютого по липень 2025 року перераховувалися кошти на адресу позивача на утримання дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у розмірі 5025,13 грн.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку.
У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Згідно частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині 3 статті 181 СК України зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За приписами частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований або рекомендований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідно, 50% (гарантований) і 100% (рекомендований).
При цьому, максимальна сума аліментів не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів на одну дитину відповідного віку.
Отже, 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, це є мінімальний (гарантований) розмір, який підлягає до стягнення, тобто розмір аліментів визначений судом не може бути нижче ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
А рекомендований 100% може бути присуджений лише у разі доведення позивачем, що витрати платника аліментів перевищують його доходи.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Із матеріалів справи убачається, що діти сторін проживають разом з матір'ю та знаходяться на її утриманні. Відповідач є їх батьком та відповідно зобов'язаний утримувати та матеріально забезпечувати своїх дітей, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов'язку не досягнуто.
У апеляційній скарзі відповідач, як підставу для скасування судового рішення зазначає, що він наданий час ніде не працює і не має стабільного джерела доходу.
Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи, оскільки закріплений законом обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття є елементом захисту прав дитини та має безумовний характер. Особисті обставини життя, матеріальне становище та інші обставини, що мають місце у житті дитини, платника та стягувача аліментів можуть враховуватись судом відповідно до статт182 СК України лише при визначенні розміру аліментів й не можуть бути підставою для невиконання батьками обов'язку по утриманню неповнолітньої дитини.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно консультаційного висновку спеціаліста, виданого 04 липня 2024 року, відповідачу встановлено наступний діагноз: Основний 111.9 - гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба серця без (застійної) серцевої недостатності (Гіпертонічна хвороба II ст., 1_2 ступ, гіпертензивне серце, група ризику 2 СНІст ФКІ зі збереженою ФВ ЛШл 64%); супутній 134.1 - Пролапс мітрального клапана (Пролапс МКІст). Згідно вказаного висновку лікарем надано рекомендації: модифікація способу життя, відмова від паління, контроль за вагою тіла, фізичні вправи середньої інтенсивності, хода в середньому/швидкому темпі, дієта зі зниженим вмістом холестерину, престілол 5/5 мг 1 таб ранок до їжі постійно.
Суд враховує, що наданий відповідачем консультаційний висновок спеціаліста від 04 липня 2024 року не свідчить про неможливість чи обмеження у його працевлаштуванні, а також про постійне та дороговартісне лікування, більшість наданих лікарем рекомендацій не потребують фінансових ресурсів. Інших доказів щодо проходження систематичного лікування чи реабілітації стороною відповідача суду не надано.
Крім того, наявність на утриманні відповідача ще однієї неповнолітньої дитини - ОСОБА_9 , на утримання якого з нього стягуються аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1309,00 грн щомісячно, з урахуванням щомісячної індексації, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не свідчить про неможливість сплати відповідачем на двох інших дітей аліментів, що відповідає положеннями частини 5 статті 183 СК України та не свідчить про перевищення встановленого законом максимального розміру відрахування із заробітку в розмірі 50%.
Суд першої інстанції правильно врахував, що згідно статті 192 СК України позивач та відповідач не позбавлені права у подальшому звернутися до суду із заявою про зменшення або збільшення розміру аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, підтверджених належними доказами.
Щодо доводів апеляційної скарги про врахування судом добровільно сплачених сум аліментів і зарахування їх у рахунок погашення зобов'язань, починаючи з 09 травня 2025 року, суд звертає увагу, що відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються від дня пред'явлення позову, а у суду відсутні повноваження щодо розрахунку заборгованості з аліментів, оскільки такі повноваження згідно частин 3, 4 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» належать державному виконавцю та саме він на підставі наданих доказів має здійснити зарахування сплачених відповідачем за відповідні періоди аліментів у загальний розмір нарахованих аліментів, тому суд не може перебирати на себе повноваження виконавчого органу та втручатись в його дискреційні повноваження.
Крім того, у разі не проведення державним виконавцем зарахування сплачених аліментів або виникнення спору щодо розміру заборгованості по їх сплаті, платник аліментів не позбавлений права оскаржити дії виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, проте, наразі це не є предметом даної цивільної справи про стягнення аліментів.
Таким чином, ОСОБА_2 не надав суду інших доказів, і такі не встановлені апеляційним судом, що у зв'язку із матеріальним станом він не має можливості сплачувати аліменти у визначеній позивачем частці від його доходу.
Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кириєнко Оксани Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді