Справа № 158/1557/22 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л.
Провадження № 22-ц/802/193/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.
23 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
прокурора Іванісік Т.С.,
представника ГУ Держгеокадастру Хитрик Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Сільськогосподарське товариство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Красневич Олександр Анатолійович, виконавчий комітет Луцької міської ради Волинської області про визнання недійсними наказів, визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та проведеної на його підставі державної реєстрації прав, зобов'язання повернути земельну ділянку за апеляційною скаргою Волинської обласної прокуратури на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року,
Луцька окружна прокуратура Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Ківерцівський національний природний парк «Цуманська Пуща» про визнання недійсним наказів, визнання недійсним договорів дарування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та проведеної на його підставі державної реєстрації прав, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Вказує, що земельна ділянка кадастровий номер 0721885000:04:000:0833 загальною площею 4 га, що на праві приватної власності належить гр. ОСОБА_1 , відноситься до земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави.
Оскільки невжиття Волинською облдержадміністрацією, як власником спірної земельної ділянки, протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність таких порушень, заходів до їх поновлення суперечить інтересам суспільства, вважає за доцільне, з врахуванням положень ст.56 ЦПК України, звернутись до суду із відповідним позовом.
В обґрунтування вимог зазначає, що відповідно до Указу Президента України від 22.02.2010 року №203/2010, з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів Волинського Полісся, на території Ківерцівського району Волинської області було створено Ківерцівський національний природний парк «Цуманська Пуща», загальною площею 33475,34 га до складу якого увійшли, в тому числі, й 312 га земель (земельні ділянки з кадастровими номерами 0721885000:04:000:0816, площею 277,7529га та 0721885000:04:000:1923, площею 34,2471 га ), що згідно державного акту №ІІ-ВЛ00058 від 07.04.2000 року перебувають у постійному користуванні СГП ТзОВ «Деметра», директором якого є гр. ОСОБА_2 ..
Зважаючи на те, що Парк є територією природо-заповідного фонду загальнодержавного значення охороняється як національне надбання, до нього встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Водночас, 23.06.2020, 24.06.2020 та 02.07.2020 року СГП ТзОВ «Деметра» надало згоду на вилучення із користування частини земельної ділянки 0721885000:04:000:1923, яка в подальшому була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 0721885000:04:000:0818, 0721885000:04:000:0819, 0721885000:04:000:0820, 0721885000:04:000:0822 для відведення таких у власність.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-417/15-21-СГ від 04.02.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», затверджено технічну документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0818 загальною площею 2 (два) га, яка, в подальшому, на підставі договору дарування здійснила її дарування ОСОБА_2 .
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-416/15-21-СГ від 04.02.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», затверджено технічну документацію із землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0820 загальною площею 2 (два) га, який, в подальшому, на підставі договору дарування здійснив її дарування ОСОБА_1 ..
Згодом, вказані земельні ділянки 0721885000:04:000:0818 та 0721885000:04:000:0820 об'єднано в земельну ділянку з присвоєнням нового кадастрового номера 0721885000:04:000:0833 загальною площею 4 га.
Посилаючись на положення Земельного Кодексу України (ст. 84, 44, 45, 46-1, 150) та Закону України «Про природно-заповідний фонд» та Закон України «Про охорону навколишнього середовища», вважають, що спірна земельна ділянка 0721885000:04:000:0833 утворена з частини земельної ділянки 1923, яка є частиною об'єкта природо-заповідного фонду загальнодержавного значення Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», а відтак її землі відносяться до особливо цінних земель, не могла бути передана у приватну власність.
Стверджує, що накази Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, якими спірні земельні ділянки передано у приватну власність є незаконними, оскільки розпорядження землями природно-заповідного фонду здійснено поза волею розпорядника - Кабінету Міністрів України. Зазначає, що такі накази суперечать ст.116,122,123,141,149 ЗК України та порушують інтереси держави, що згідно ст.ст.16, 21 ЦК України, ст.ст.21,152,155 ЗК України є підставою для визнання їх недійсними.
Зважаючи, що спірна земельна ділянка на праві власності належить державі, то укладати договір дарування землі може лише законний власник майна, тобто держава в особі відповідних органів. На думку представника позивача, усі договори дарування у даній справі, з огляду на викладене, варто визнати недійсними, оскільки дія таких спрямована на перешкоджання законному власнику - Волинській обласній державній адміністрації, у користуванні землями.
Задля забезпечення Волинській обласній державній адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, необхідно усунути перешкоди у користуванні нею шляхом скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2021 року №62351623, здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0833 з одночасним припиненням права власності на неї.
Просить визнати недійсними: наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-417/15-21-СГ від 04.02.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 0721885000:04:000:0818 у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 , наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №3-416/15-21-СГ від 04.02.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 0721885000:04:000:0820 у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_3 , договір дарування земельної ділянки площею 2(два) га з кадастровим номером 0721885000:04:000:0818 від 30.08.2021 року №2305, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , договір дарування земельної ділянки площею 2 (два) га з кадастровим номером 0721885000:04:000:0818 від 31.08.2021 року №2318, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , договір дарування земельної ділянки площею 2 (два) га з кадастровим номером 0721885000:04:000:0820 від 30.08.2021 року №2301, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Усунути перешкоди у здійсненні Волинською державною адміністрацією права власності на земельну ділянку площею 4 (чотири) га з кадастровим номером 0721885000:04:000:0833 шляхом скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.12.2021 року, індексний номер 62351623, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з одночасним припиненням права власності на неї. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 4 га з кадастровим номером 0721885000:04:000:0833 у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Волинська обласна прокуратура, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
У відзивах на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Сільськогосподарське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра» (кожен зокрема), посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши прокурора, представника ГУ Держгеокадастру, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку,що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки не були вилучені з цивільного обороту та не обмежені в обороті, що не перешкоджало їх переходу у приватну власність. Судом вказано про недоведеність вимог позивача про віднесення земель СГП ТзОВ «Деметра» до земель ПЗФ. Суд зазначив, що територія Парку в натурі не встановлена. Межі Парку у відповідності до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не внесені до Державного земельного кадастру України відповідно до Проекту створення Парку, в якому б зазначались землі СГП ТзОВ «Деметра». Створення Парку проектувалось з порушенням вимог, передбачених ст. 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». У проекті організації території Парку, який затверджено Наказом Міністерства охорони довкілля та навколишнього природного середовища України від 18.08.2022 року №300, земельні ділянки, належні СГП ТзОВ «Деметра» у жодній функціональній зоні не зазначені. На публічній кадастровій карті в розрізі шарів ПЗФ на території СГП ТзОВ «Деметра» - відсутній. Наведені обставини на думку суду першої інстанції вказують на те, що жодних обмежень та обтяжень щодо використання земель СГП ТзОВ «Деметра» не зареєстровано, а тому реалізація прав, передбачених ст. 316-318 ЦК України відповідачами, на переконання суду, є виправданою.
Такі висновки суду, на думку колегії суддів, є помилковими та зроблені при неповному з'ясуванні дійсних обставин справи, що є підставою для скасування судового рішення та постановлення нового рішення. .
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ №000058, виданого 07 квітня 2000 року за підписом голови Ківерцівської районної ради народних депутатів А.П. Грицюка, СГП ТОВ «Деметра» з локацією у с. Озерце, рішенням Ківерцівської районної ради народних депутатів від 16.09.1999 року №7/19 надано у постійне користування 312 гектарів землі сільськогосподарського використання (т.1, а.с.21).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, такі землі включають в себе дві земельні ділянки: площею 277,7529 з кадастровим номером 0721885000:04:000:0816 та площею 34,2471, кадастровий номер 0721885000:04:000:1923.
Відповідно до Указу Президента від 22 лютого 2010 року №203/2010 «Про створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» постановлено створити на території Ківерцівського району Волинської області Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща».
За змістом даного Указу до території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» погоджено в установленому порядку включення 33475,34 гектара земель, а саме: 3471,54 гектара земель, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування, і 30003,80 гектара земель, що включаються до його складу без вилучення, згідно з додатками 1 і 2» (т.1, а.с.20).
Управлінням екології та природних ресурсів Волинської ОДА 13.06.2016 на підставі ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та Указу Президента України від 22.02.2010 № 203/2010 СГП ТзОВ «Деметра» видано охоронне зобов'язання на земельну ділянку площею 312 га (земельні ділянки з кадастровими номерами 0721885000:04:000:0816 та 0721885000:04:000:1923).
Відповідно до Положення про Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 110 від 31.08.2020, Парк є територією природнозаповідного фонду загальнодержавного значення (п.1.1.). Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науководослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п.1.2.). Загальна площа парку становить 33475,34 га земель у тому числі 3471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку та 30003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.6.). Парк створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об'єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення (п.2.1.).
Передбачені розділом 4 вказаного Положенням вимоги щодо структури та режиму територій Парку, в тому числі заборонених видів діяльності на його території є тотожними до визначених у ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд», відповідно до якої на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.
Наказами Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 04.02.2021 №№ 3-417/15-21-СГ, 3-418/15-21-СГ, 3-416/15-21-СГ, 3-415/15-21-СГ передано у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 0721885000:04:000:0818, 0721885000:04:000:0819, 0721885000:04:000:0820, 0721885000:04:000:0822 відповідно, площею по 2,00 га кожна, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель СГП ТзОВ «Деметра», що входять до території Парку.
Встановлено, що згідно державного акту № ІІ-ВЛ000058 від 07.04.2000 в постійному користування СГП ТзОВ «Деметра» перебувають земельні ділянки з кадастровими номерами 0721885000:04:000:0816, площею 277,7529 га та 0721885000:04:000:1923, площею 34,2471 га, всього 312 га.
Згідно нотаріально-посвідченої заяви представника СГП ТзОВ «Деметра» Вовдюка О.І. від 23.06.2020 року, останнім надано згоду на вилучення з користування частини земельної ділянки /кадастровий номер 0721885000:04:000:1923/, земельної ділянки площею 2 (два) га для відведення такої у власність ОСОБА_1 (т.1, а.с.42-зворот).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-416/15-21- СГ від 04.02.2021 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено технічну документацію із землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0721885000:04:000:0820. ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки від 30.08.2021 № 2301 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_1 ..
26 серпня 2020 року ліцензованим інженером-землевпорядником ОСОБА_6 розроблено проект землеустрою відведення земельної ділянки (т.1, а.с.42-43).
Висновком Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.09.2020 року №19457/82-20, погоджено поданий ОСОБА_1 проект. Державним експертом не встановлено жодних обмежень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі, й можливе віднесення останніх до земель ПЗФ. Статус земель - сільськогосподарського призначення. Зазначено, що проект землеустрою для відведення земельної ділянки відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам (т.1, а.с.44).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-417/15-21-СГ від 04.02.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», на підставі письмової заяви ОСОБА_1 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 (два) га, кадастровий номер 0721885000:04:000:0818 у власність та надано таке право (т.1, а.с.36-37).
Відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0818 зареєстроване за ОСОБА_1 .
Відповідно до нотаріально-посвідченої заяви від 02.07.2020 року ОСОБА_2 надано згоду на вилучення з користування частини земельної ділянки /кадастровий номер 0721885000:04:000:1923/, земельної ділянки площею 2(два) га для відведення такої у власність ОСОБА_3 (т.1, а.с.48-зворот).
26 серпня 2020 року ліцензованим інженером-землевпорядником ОСОБА_6 розроблено проект землеустрою відведення земельної ділянки (т.1, а.с.48-49).
Висновком Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 18.09.2020 року №13306/82-20 погоджено поданий ОСОБА_3 проект. Зазначено, що державним експертом не встановлено жодних обмежень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі, й можливе віднесення останніх до земель ПЗФ. Статус земель - сільськогосподарського призначення.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-416/15-21-СГ від 04.02.2021 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», на підставі письмової заяви ОСОБА_3 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 (два) га, кадастровий номер 0721885000:04:000:0820 у власність та надано таке право (т.1, а.с.38-39).
Відповідно до даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0820 зареєстроване за ОСОБА_3 (т.1, а.с.56-зворот, 76-78).
30.08.2021 року за договором дарування земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0818 ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 (т.1,а.с.64-65).
В подальшому, вказана земельна ділянка, згідно нотаріально-посвідченого договору дарування від 31.08.2021 року, подарована ОСОБА_2 ОСОБА_1 (т.1, а.с.66-67).
Згідно нотаріально-посвідченого договору дарування від 30.08.2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 0721885000:04:000:0820, ОСОБА_3 подарована ОСОБА_1 (т.1, а.с.68-69).
На підставі заяви ОСОБА_1 від 27.09.2021 року, адресованої на ім'я директора ТзОВ «Олді» Маїло Л.Ф., розроблено технічну документацію із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 0721885000:04:000:0818 та 0721885000:04:000:0820, площею 2 га кожна (т.1, а.с.83-109).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до змісту статті 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон № 2456-XII) передбачено, що на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Статтею 20 Закону № 2456-XII визначено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку (стаття 21 Закону № 2456-XII).
Статтею 53 Закону № 2456-XII передбачено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.
Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до пунктів «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Змістом пункту «г» частини першої статті 150 ЗК України віднесено до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
Частиною другою статті 150 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.
Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад (частина третя статті 150 ЗК України).
Пунктом «ґ» статті 6 ЗК України передбачено, що погодження питань, пов'язаних із зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, припиненням права постійного користування ними відповідно до цього Кодексу віднесено до повноважень Верховної Ради України.
Отже, враховуючи, що держава не погоджувала вилучення земельних ділянок на території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща», компетентні органи не приймали рішення про вилучення і передачу фізичним особам спірної земельної ділянки, яка згодом була поділена на частини земельних ділянок, ця земельна ділянка вибула з володіння держави протиправно, за відсутності її волі.
Частини земельної ділянки, які було надано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а згодом ними відчужено за договорами дарування ОСОБА_2 в подальшому до ОСОБА_1 , яка їх об'єднала в одну земельну ділянку площею 4 га, є територією природно-заповідного фонду, належить до особливо цінних земель, які не могли надаватись у приватну власність і земельна ділянка підлягає поверненню.
Посилання відповідача ГУ Держгеокадастру у Волинській області на необізнаність про те, що земельна ділянка, з якої СГП ТОВ «Деметра» не заперечувало вилучати її частини з користування підприємства, є територією природно-заповідного фонду та належить до особливо цінних земель - є безпідставними з врахуванням того, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області в силу своїх структурних обов'язків зобов'язаний був знати цю обставину ще з 22.02.2010 - дати прийняття Указу Президента України № 203/2010 Про створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» із додатком 2 до Указу, у якому включено у перелік земель Парку без вилучення погоджено земельну ділянку площею 312,00 га користувача СГП ТОВ «Деметра».
Крім того, задовго до прийняття оспорюваних наказів від 04.02.2021, Парку було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 17.05.2019 № 3-473/15-19-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зі зміною цільового призначення земельних ділянок» на 912,33 га сільськогосподарського призначення державної форми власності зі зміною цільового призначення в землі природно-заповідного фонду.
Безпідставними є доводи відповідача про те, що не було визначено меж Парку, а відтак не можна констатувати , що усі належні СГП ТОВ «Деметра» землі увішли до його складу. Судом встановлено, що у постійному користуванні СГП ТОВ «Деметра» згідно державного акта перебувало лише 312, га землі і саме таку ж площу включено до території Парку, тобто всю земельну ділянку, що була передана у користування СГП ТОВ «Деметра».
Таким чином сам факт включення певної території до меж об'єкта (території) природно-заповідного фонду тягне віднесення відповідних земельних ділянок до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, що саме по собі має певні правові наслідки, оскільки закон пов'язує певні особливості правового режиму земельних ділянок з самим фактом віднесення земель до цієї категорії.
Пункт «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України встановлює обмеження на передачу таких ділянок у приватну власність.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до вимог ст. ст. 51-53 Закону, тобто у порядку, встановленому для створення (оголошення) територій і об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно із ч. 3 ст. 53 Закону, рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.( п. 31 ст. 106 Конституції України).
Зважаючи на загальнообов'язковість та пряму дію Указу Президента України як нормативно-правового акту, настання передбачених ним правових наслідків не залежить від проведення певних землевпорядних дій, у тому числі від внесення змін до Державного земельного кадастру тощо. Такі дії вчиняються на виконання вже чинного акта і не породжують режиму об'єкта природно-заповідного фонду, а лише відображають його.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16 (провадження № 14-76цс22) виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18 зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об'єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об'єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 743/1087/23 (провадження № 61-11115св24) зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.
Отже, відсутність Проекту організації території Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» не виключає поширення правового режиму території природного заповідного фонду на земельні ділянки загальною площею 312 га, що перебувають у користуванні СГП ТОВ «Деметра» та включені до території Парку Указом Президента.
Погодження у 2008 році СГП ТОВ «Деметра» створення Парку за рахунок 312 га земель, що перебувають у користуванні, та затвердження таких земель Указом Президента від 22.02.2010 як таких, що включені до складу Парку, свідчить про те, що земельні ділянки 0721885000:04:000:0816 площею 277,7529 га та 0721885000:04:000:1923 площею 34,2471 га, право постійного користування якими зареєстроване на підставі державного акту серії ІІ-ВЛ № 000058 від 07.04.2000, є територіями, включеними до об'єкту природно-заповідного фонду з набранням чинності Указом Президента України № 203/2010 від 22.02.2010.
Таким чином, обмеження у використанні земельної ділянки, яка є складовою об'єкта природно заповідного фонду та не вилучена у землекористувача, могло бути зареєстроване лише у ДЗК і на підставі відповідного проекту землеустрою.
Сама по собі відсутність запису про обмеження у використанні, не виключає поширення на спірну земельну правового режиму території, віднесеної до складу об'єкта природно-заповідного фонду на підставі загальнообов'язкового акта прямої дії - Указу Президента про створення такого об'єкта..
Видача СГП ТОВ «Деметра» у 2016 році природоохоронного зобов'язання із порушенням закону, що встановлено Держекоінспекцією, не виключає того факту, що у 2009 році таке товариство в особі директора Вовдюка О. І. погодило створення Парку за рахунок 312 га земель, що перебували у державній власності та постійному користуванні товариства, без їх вилучення. Таке погодження мало наслідком включення спірних земель до Додатку 2 до Указу Президента України від 22.02.2010 № 203/2010, яким затверджено перелік земель, що входять до складу Парку.
Належність спірних земель до об'єкта природно-заповідного фонду виключало поширення повноважень ГУ Держгеокадастру у Волинській області на розпорядження такими землями. Хоч такі землі і є власністю держави, однак поширення на них спеціального правового режиму зумовлює виключні повноваження Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласної державної адміністрації щодо державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду (ст. 11 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції на час винесення оспорюваних наказів Держгеокадастру).
Крім того, згода землекористувача -СГП ТОВ «Деметра» на передачу земель у приватну власність у випадку віднесення таких земельних ділянок до об'єкта природно-заповідного фонду не є достатньою для здійснення процедури приватизації.
З врахуванням викладеного необхідно вважати, що винесені ГУ Держгеокадастру у Волинській області 04.02.2021 накази № 3-417/15-21-СГ та № 3-416/15-21-СГ суперечать Указу Президента України № 203/2010 від 22.02.2010 (який є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом прямої дії), ст. ст. 84, 44, 45, 46-1, 150 ЗК України, ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та винесені поза межами повноважень такого органу.
Вказані накази є актами, а не правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому вони не можуть бути визнанні недійсними у порядку, встановленому ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Зазначені накази є незаконними.
У справі титульним правоволодільцем (державою) задля захисту його порушених прав одночасно із вимогами про визнання договорів дарування, наказів ГУ Держгеокадастру у Волинській області про надання земельних ділянок у власність недійсними заявлено позовну вимогу негаторного змісту - про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.
За чинного на час укладення спірних договорів правового регулювання, у відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право приватної власності на спірні земельні ділянки за жодних умов не могло виникнути, а державна реєстрація переходу права власності на земельні ділянки, у тому числі кінцеву з кадастровим номером 0721885000:04:000:0833 загальною площею 4 га за відповідачем ОСОБА_1 , не є доказом переходу до неї права володіння цим майном.
Незважаючи на укладені договори дарування та державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, право володіння таким об'єктом держава не втратила і не могла втратити з огляду на специфіку такого нерухомого об'єкта майна.
У справі відсутній спір про правомірне набуття права власності (спір про належність правового титулу), оскільки неправомірність набуття права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 випливає із закону (суперечить Указу Президента України №203/2010 від 22.02.2010 (який є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом прямої дії), ст. ст. 84, 44, 45, 46-1, 150 ЗК України, ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд»). Невідчужуваність певної категорії земель тягне за собою невідчужуваність правового титулу, а тому право володіння так само належить власнику майна - державі (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Таким чином для врегулювання спору у вказаних правовідносинах необхідним та достатнім буде усунення перешкод у здійсненні титульним власником права власності шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0721885000:04:000:0833.
Такі висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.09.2023 в справі № 910/8413/21.
Договори дарування від 30.08.2021, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від 31.08.2021, укладений між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , від 30.08.2021, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суперечать Указу Президента України № 203/2010 від 22.02.2010, який є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом прямої дії та ст. 84, 44, 45, 46-1, 150 ЗК України, ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», а також суперечать інтересам держави і суспільства оскільки є такими, що порушують публічний порядок і спрямовані на незаконне заволодіння землями, віднесеними до особливо-цінних земель та природно-заповідного фонду. Як наслідок вказані договори не відповідають положенню ч. 1 ст. 203 ЦК України, і могли б бути визнані недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України. Однак, зважаючи на відсутність у цій справі спору про належність правового титулу (ч. 2 ст. 328 ЦК України) та різну правову природу таких способів захисту як визнання договорів недійсними (ст. ст. 215, 216 ЦК України) та негаторного позову (ст. 391 ЦК України), підстави для визнання договорів дарування у цій справі недійсними відсутні, оскільки вони в силу закону не породили і не могли породити у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та у відповідача ОСОБА_1 права власності на спірне майно.
Такі особи лише неправомірно фактично володіли майном у період існування спірних правовідносин і їм не належало право володіння.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 в справі № 359/3373/16-ц зазначила:«..заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у наведених вище постановах помилково ототожнив заволодіння громадянами та юридичними особами землями та перехід до них права володіння цими землями. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може».
Таким чином, право володіння, яке може бути лише правомірним (в той час як фактичне володіння може бути і правомірним, і не правомірним), як основна складова права власності завжди належала державі, а тому визнання недійсними договорів дарування, наказів ГУ Держгеокадастру у Волинській області про надання земельних ділянок у власність, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності не призведуть до відновлення порушеного права держави. Таке відновлення підлягає лише шляхом повернення земельної ділянки титульному власнику.
Такий висновок суду у вищевказаній частині узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 в справі № 554/10517/16-ц.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що право власності держави на спірну земельну ділянку природно-заповідного фонду підлягає захисту шляхом повернення цієї земельної ділянки відповідно до вимог статті 391 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) сформульовано висновок про те, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Таким чином, за наявності судового рішення для повернення спірної земельної ділянки, оспорювання наступних правочинів щодо спірного майна і проведених на підставі них реєстраційних дій, що посвідчують відповідне право відповідача, не є ефективним способом захисту права власника, а тому вимоги прокурора про визнання недійсними наказів, договорів дарування спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності задоволенню не підлягають.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 752/15928/22 (провадження № 61-772св25).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Перед зверненням до суду заступник керівника Луцької окружної прокуратури, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», 14 червня 2022 року надіслав Волинській обласній державній адміністрації повідомлення про представництво інтересів держави в особі Волинської обласної державної адміністрації шляхом подання позову до відповідачів про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення, що було погоджено цією адміністрацією листом від 17 червня 2022 року із покликанням на неможливість самостійно вжити заходів щодо подання позову у зв'язку із обмеженням фінансування.
Водночас у процесі розгляду справи Волинська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, а в поясненнях, поданих до суду, у тому числі і апеляційної інстанції, підтримала апеляційну скаргу (відповідно і заявлений позов) та просила її задовольнити.
Критеріями сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує воно легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є застосований захід пропорційним легітимній меті втручання. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється відповідно до закону і з легітимною метою, становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у разі недотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо на особу покладається індивідуальний і надмірний тягар, зокрема у випадку, коли добросовісному набувачу не надається обґрунтована компенсація чи інший належний вид відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
Критерій законності передбачає, що втручання держави у право власності особи має здійснюватися на підставі закону, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування і правових наслідків. Сам по собі факт існування декількох можливих тлумачень правової норми не свідчить про її непередбачуваність; сумніви щодо тлумачення норм права усуваються судами у процесі здійснення правосуддя.
У цій справі встановлено наявність законних підстав для втручання держави у право відповідачки ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповідного фонду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах щодо земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, діє з метою захисту загальних інтересів, пов'язаних із забезпеченням екологічної безпеки та збереженням довкілля. Такі інтереси ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 13, 41, 50 Конституції України та статті 1 ЗК України і реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, які можуть набуватися та використовуватися виключно відповідно до закону.
Контроль за використанням земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду відповідно до її цільового призначення є важливим як для держави, так і для суспільства в цілому.
Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща» набув статусу об'єкта природно-заповідного фонду 22.02.2010, тобто задовго до виникнення спірних правовідносин, а встановлений для нього режим та передбачені обмеження унеможливлюють набуття відповідачами почергово спірної земельної ділянки у приватну власність.
Спірна земельна ділянка розташована в межах, тобто є територією Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» 11 років до виникнення спірних правовідносин і належить до земель природно-заповідного фонду.
Повернення спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету - здійснення контролю за використанням відповідного майна відповідно до загальних інтересів з метою забезпечення його використання за цільовим призначенням. Важливість таких інтересів зумовлена особливим правовим статусом цієї земельної ділянки та необхідністю дотримання встановлених законом обмежень щодо обігу і використання земель природно-заповідного фонду для запобігання заподіянню шкоди навколишньому природному середовищу та об'єктам, що перебувають під особливою державною охороною.
За таких обставин втручання держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою на території об'єкта природно-заповідного фонду є пропорційним, переслідує легітимну мету контролю за використанням цієї ділянки відповідно до її цільового призначення та відповідає загальним інтересам. Така мета переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні контролю над спірною земельною ділянкою.
Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.
Усі відповідачі не були позбавлені доступу до законодавства і, проявивши розумну обачність, могли та повинні були усвідомлювати, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного призначення. За таких умов зайняття земельної ділянки державної власності природно-заповідного фонду відбулося з порушенням вимог земельного законодавства України, що обґрунтовано ставить під сумнів добросовісність відповідачів під час видання наказів, укладення договорів дарування та подальшої державної реєстрації речових прав.
За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 у державну власність в особі Волинської ОДА не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності відповідачки.
Доводи відповідачів про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню віндикаційний позов, є помилковими, оскільки віндикаційний спосіб захисту застосовується у разі втрати власником володіння майном. Натомість у цій справі держава, як власник земель природно-заповідного фонду, володіння спірною земельною ділянкою не втрачала, а отже, правильно обрала негаторний позов як спосіб захисту, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований також, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову у позові зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.
Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд у цій справі судове рішення скасовує, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 10961,40 гривень.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Усунути перешкоди у здійсненні Волинською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку площею 4 га, кадастровий номер 0721885000:04:000:0833.
ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 4 га /кадастровий номер 0721885000:04:000:0833/ у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.
У решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури 10961,40 гривень судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: