Справа № 161/5902/25 Провадження №11-кп/802/179/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030580000522 від 07.02.2025 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Луцьк Волинської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 23.05.2013 року Ленінським районним судом м. Донецька за ч.2 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбуття покарання із встановленням іспитового строку на 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України;
- 09.10.2015 року Дубенським міським судом Рівненської області за ч.2 ст.289, ст.71 КК України до 5 років 1 місяць позбавлення волі; ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10.04.2018 року змінено покарання у виді позбавлення волі на обмеження волі строком на 2 роки 5 місяців 28 днів;
- 04.10.2021 року Рівненським апеляційним судом за ч.1 ст.187, ст.71 КК України до 5 років 7 місяців позбавлення волі, ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 23.02.2024 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 1 день.
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано не відбуте покарання за вироком Рівненського апеляційного суду від 04.10.2021 року 1 (один) місяць позбавлення волі і за сукупністю вироків визначено остаточне покарання ОСОБА_7 до відбуття у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з 12.03.2025 року, тобто з моменту затримання.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишено попередній - у вигляді тримання під вартою до вступу даного вироку в законну силу.
Вироком суду вирішено долю судових витрат та речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , 06.02.2025 року близько 20:00 години, перебуваючи на велопарковці біля будинку №32 по проспекті Соборності в місті Луцьк Волинської області, діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів та з метою таємного викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, повторно таємно викрав велосипед марки «Comanche», який належить потерпілому ОСОБА_9 , вартість якого згідно з висновком експерта № СЕ-19/103-25/2397-ТВ від 18.02.2025 року станом на 06.02.2025 року складала 3700 гривень, чим завдав потерпілому ОСОБА_9 майнової шкоди на вказану суму.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 , своїми умисними протиправними діями, які виразились у таємному викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений повторно, в умовах воєнного стану, вчинив злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України (а.с.178-179).
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, не оспорюючи кваліфікації його дій та вини у інкримінованому кримінальному правопорушенні, вважає вирок в частині призначеного покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та є явно несправедливими через суворість.
Вважає, що суд першої інстанції вірно вказав на обставини, які пом'якшують покарання, а також те, що останній має постійне місце проживання, завдані збитки відшкодовані шляхом повернення викраденого велосипеда, при цьому потерпілий не наполягає на призначенні суворого покарання ОСОБА_7 .
Разом з тим суд першої інстанції не взяв до уваги інші обставини, які пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, яке виразилося в дачі правдивих показань, жалю про вчинене, готовність понести заслужене покарання, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке виразилось в повному визнанні вини у вчиненні кримінального правопорушення. Також не враховано, що на утриманні у ОСОБА_7 перебуває мати, яка є пенсіонеркою та інвалідом другої групи, рідна сестра, яка є інвалідом першої групи та малолітня донька, яка є інвалідом першої групи. Окрім цього ОСОБА_7 працював за окремими договорами, хоча і не був офіційно працевлаштованим, щиро шкодує про вчинене.
Вважає, що такі обставини дають чіткі підстави вважати, що ОСОБА_7 не є суспільно-небезпечним та його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, а отже наявна можливість його виправлення без відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України.
Просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.10.2025 року змінити в частині призначення покарання. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, відповідно до ст.76 КК України (а.с.182-186).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_9 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_9 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого та його захисника, які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити; прокурора, яка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити за безпідставністю, вирок суду залишити без змін; апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисними протиправною діянні, які виразились у таємному викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений повторно, в умовах воєнного стану, та кваліфікація його дій за ч.4 ст.185 КК України є правильними та ніким з учасників судового провадження не оспорюються.
Водночас щодо доводів захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості та про наявність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 при призначенні покарання положень ст.75 КК України, то вони є безпідставними та не обгрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
В той же час згідно зі ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, всі обставини справи та дані про особу обвинуваченого, а також обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
До обставин, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
До обставин, які відповідно до вимог ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс рецидив.
Крім того місцевим судом при визначенні виду і розміру покарання обвинуваченому враховано дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, завдані збитки відшкодовані шляхом повернення викраденого велосипеда, при цьому потерпілий не наполягає на призначенні суворого покарання ОСОБА_7 . Разом з тим останній свою вину визнав повністю лише після допиту потерпілого, свідка та дослідження усіх доказів в даному кримінальному провадженні, раніше неодноразово судимий, при цьому вчинив новий корисливий тяжкий аналогічний злочин в період умовно-дострокового звільнення.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що думка потерпілої сторони щодо міри призначеного покарання має бути врахована судом разом з іншими матеріалами кримінального провадження та фактичними обставинами справи, проте висновок суду про вид та розмір призначеного обвинуваченому покарання не може грунтуватись лише на позиції потерпілої сторони щодо виду та міри покарання.
Крім того відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 21.02.2019 року у справі № 742/584/18, позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Враховуючи наявність пом'якшуючих обставини та наявність обставини, що обтяжує покарання, а також беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, обираючи міру покарання, передбачену санкцією інкримінованої частини статті КК України, за яким визнав ОСОБА_7 винуватим, вважав за необхідне призначити останньому покарання на підставі ст.71 КК України у виді позбавлення волі, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність, а також з врахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Апеляційний суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства і про відсутність підстав для застосування щодо нього положень ст.75 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, чи положень ст.69 КК України, яка передбачає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Апеляційний суд вважає, що призначене судом першої інстанції покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
На переконання колегії суддів дані про особу обвинуваченого, про які наголошує захисник у своїй апеляційній скарзі, а саме те, що на утриманні у ОСОБА_7 перебуває мати, яка є пенсіонеркою та інвалідом другої групи, рідна сестра, яка є інвалідом першої групи та малолітня донька, яка є інвалідом першої групи, ОСОБА_7 працював за окремими договорами, хоча і не був офіційно працевлаштованим, щиро шкодує про вчинене, в даному випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, та є недостатніми підставами для призначення покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
Окрім цього ОСОБА_7 та його захисник ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, не надано жодних медичних документів, які підтверджували б неможливість відбувати обвинуваченим реальну міру покарання.
Стороною захисту також не наведено в апеляційній скарзі інших переконливих обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства не встановлено, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, апеляційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий
Судді