Справа № 758/5937/20
Провадження № 2/758/1298/26
Категорія 65
10 лютого 2026 року місто Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Оболонської Ю.С.,
за участю: представника відповідача-3 - адвоката Чопик М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Центру надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов'язання вчинити дії, -
У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, до ОСОБА_2 (відповідач-1), ОСОБА_3 (відповідач-2), Центру надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач-3), в якому уточнивши свої позовні вимоги просить: 1) позбавити ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ), 1977 року народження, та ОСОБА_3 , 2002 року народження, права користування житловим приміщенням - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності; 2) зобов'язати Центр надання адміністративних послуг Подільської РДА в м.Києві зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.1996 р. Української біржі ДЕСЯТИННА укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та, у подальшому, договору купівлі-продажу частки квартири від 26.02.2005 р. укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , позивач є єдиним власником квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира має загальну площу 26,5 квадратних метрів, складається з однієї кімнати, житловою площею 13 квадратних метрів, та інших приміщень. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05.10.2016 року у справі №758/10759/16-ц розірвано шлюб, що був зареєстрований у Відділі РАЦС Подільського районного управління юстиції у м. Києві 09.07.2010, за актовим записом 424, між ОСОБА_1 (надалі - позивач) та ОСОБА_8 (надалі - відповідач). Від шлюбу колишнє подружжя дітей не мають. Тобто рішення від 05.10.2016 р. (ст. 28 ЦПК України), є офіційним доказом припинення з 05.10.2016 р. проживання спільним життям колишнього подружжя. Позивач продовжує проживати у своїй квартирі, на відміну від відповідачів, які, по-перше, ніколи не були і не є власниками квартири позивача, по-друге, вже більше 3,5 років не проживають у квартирі, і по-третє, не сплачують комунальні платежі й навіть не підтримують жодного контакту з позивачем. Зазначає, що з моменту припинення фактичного проживання відповідача ОСОБА_2 в порушення ст.ст. 66,67, ч. 3 ст. 156, ст. 162 ЖК України, не приймає ніякої участі в оплаті комунальних рахунків, не сплачувала за весь час (більше 3,5 років) жодних платежів (орендної плати) за користуванням житлом. Загальна кількість зареєстрованих в квартирі осіб несе додаткове навантаження на безпідставні додаткові нарахування комунальних послуг за осіб, які фактично не проживають, у той час коли позивач самостійно вимушений сплачувати підвищені нарахування платежів виходячи з кількості осіб щодо яких комунальні установи виставляють рахунки. Фактично для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 реєстрація є формальною, проте для позивача викликає додаткові незручності та складності щодо утримання свого майна.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10.08.2020 р. вказаний позов залишений без руху, та надано строк для усунення недоліків.
Провадження у справі відкрито ухвалою від 16.10.2020 р. з призначенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 16.11.2021 р. задоволено клопотання представника позивача - адвоката Бистрик О.С. про витребування доказів, витребувано у відділу Центру надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації інформацію, щодо усіх осіб із зазначенням дат народження, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Представником Подільської районної в місті Києві державної адміністрації подано пояснення, в яких зазначив, що вичерпний «Перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг» (далі - Перелік) затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 р. №523-р. (із змінами). Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 13 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністратор відділу (Центру) надання адміністративних послуг приймає від суб'єкта звернення документи, необхідні для надання адміністративної послуги, їх реєструє та подає документи (їх копії) відповідним суб'єктам надання адміністративних послуг не пізніше наступного робочого дня після їх отримання в даному випадку до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса для листування: Контрактова площа, 2, м. Київ, 04070. Управління (Центр) надання адміністративних послуг не впливає на прийняття рішень відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування особи, щодо зняття з реєстрації. Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування особи Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відділ) діє відповідно до Розпорядження № 779 від 31.10.2025 р. Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, яким було затверджено положення про відділ. Основними завданнями відділу зокрема є: здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування) та зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб на території Подільського району міста Києва. Відповідно до частини 1 абзацу 2 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що підставою зняття з реєстрації місця проживання є: «судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою». На підставі зазначеного важливо розглядати управління, як орган де надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з замовником адміністративної послуги та з суб'єктами надання адміністративних послуг, тобто управління є посередником між заявником на отримання адміністративної послуги і відповідним державним органом який безпосередньо виконує адміністративну послугу, в подальшому державний орган, що виконав адміністративну послугу передає результати виконаної роботи до управління, після чого адміністратор повідомляє заявника та видає заявнику результат адміністративної послуги. Просили врахувати вище викладене в проваджені по цивільній справі №758/5937/20, та вирішити справу у відповідності до чинного законодавства України.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій позов підтримує в повному обсязі.
Відповідач-1, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання повторно не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, не подала відзив на позовну заяву.
Відповідач-2, будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав відзив на позовну заяву.
Представник відповідача-3 в судовому засіданні просив прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що підставі договору купівлі-продажу від 21.10.1996 р. Української біржі ДЕСЯТИННА укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі № 7393-а/3424, та договору купівлі-продажу частки квартири від 26.02.2005 р. укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі № 1466 посвідчений приватним нотаріусом КМНО Біляєвим В.О., єдиним власником квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .
Як вбачається договору купівлі-продажу від 21.10.1996 р. квартира має загальну площу 26,5 квадратних метрів, складається з однієї кімнати, житловою площею 13 квадратних метрів, та інших приміщень.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05.10.2016 року у справі №758/10759/16-ц розірвано шлюб, що був зареєстрований у Відділі РАЦС Подільського районного управління юстиції у м. Києві 09.07.2010, за актовим записом 424, між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , від шлюбу дітей не має.
Відповідно листа № 106-1274 від 18.02.2022 р. Подільської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що згідно даних інформаційної системи «Реєстр територіальної громади міста Києва» за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).
Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: законність вручання (згідно із законом), легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом), дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18.
Вказане відповідає роз'ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням(стаття 71 ЖК Української РСР) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі не мешкають у спірній квартирі тривалий час та, зокрема, останні шість місяців перед його зверненням до суду з цим позовом, без поважних причин.
Крім того, позивачем не наданий акт про встановлення факту не проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно листа № 106-1274 від 18.02.2022 р. Подільської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що згідно даних інформаційної системи «Реєстр територіальної громади міста Києва» за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, саме по собі не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, причини не проживання відповідачів у квартирі встановити неможливо. Інших доказів того, що відповідачі не мешкають у спірній квартирі більше шести місяців, суду не надано.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»,§ 43).
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Визнання відповідачів такими, що втратив право на користування квартирою, не є пропорційним способом захисту прав позивача.
З огляду на вказані положення та встановлені обставини, а також з урахуванням надання достатніх належних та допустимих доказів, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягає стягненню сплачений позивачами при подачі позову судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Центру надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов'язання вчинити дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін у справі:
позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач-1 - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач-2 - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач-3 - Центр надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 9/6, код ЄДРПОУ 38701548).
Суддя Н. М. Ларіонова