Номер провадження 2/754/2277/26
Справа №754/8395/25
Іменем України
05 березня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди та понесених судових витрат, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди та понесених судових витрат.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 09.10.2024 року між ним та відповідачем ФОП ОСОБА_3 було укладено договір виконання робіт № 1019, за умовами якого відповідач зобов'язався виготовити за рахунок коштів замовника меблі - шафу за затвердженим замовником макетом та специфікацією. Строк виготовлення становить 60 календарних днів з дати сплати замовником авансу, вартість 59 500,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем умови договору у визначені договором строки не виконано, а саме: не здійснено вироблення товару - шафи, не здійснено відповідну доставку та монтаж виробу, не надано на погодження основний зразок (макет) відповідного виробу з розрахунками габаритів. Відповідач ФОП ОСОБА_3 не відповідає на телефонні дзвінки, ігнорує спроби вирішити питання у досудовому порядку.
Позивач вказує і на те, що 09.10.2024 року у день підписання договору ним сплачено 100 % коштів за договором в розмірі 59 500,00 грн. за допомогою POS-терміналу АТ КБ «Приват-Банк» та оформлено споживчий кредит на вказану суму. Однак, вказані кошти були зараховані на розрахунковий рахунок відповідача ФОП ОСОБА_4 , хоча договір укладено з відповідачем ФОП ОСОБА_3 , а не на відповідача ФОП ОСОБА_3 , про що він (позивач) в момент оплати не знав, а реквізити для оплати вносив сам відповідач ФОП ОСОБА_3 .
Посилаючись на викладене, а також на те, що неодноразові спроби врегулювати спір в позасудовому порядку не дали результатів, позивач просить стягнути з відповідачів ФОП ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 сплачені кошти в розмірі 59 500,00 грн., пеню в розмірі 401 625,00 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., а також покласти на них судові витрати.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 02.06.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 02.12.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила про їх задоволення.
Відповідачі, будучи достовірно обізнаним про розгляд даної справи в суді, про що свідчать їх клопотання про відкладення розгляду справи, та будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, правом на подання відзиву не скористались.
Згідно вимог ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи обізнаність відповідачів про суть та характер спору, тривалість розгляду даної справи, достатність часу для реалізації відповідачами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідачів в заочному порядку, проти чого не заперечувала представник позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 09.10.2024 року між відповідачем ФОП ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 укладено договір виконання робіт № 10109, згідно п.1.1 якого виконавець бере на себе зобов'язання на умовах, визначених цим договором, виготовити за рахунок коштів замовника вироби (меблі) відповідно до специфікації та зразку (макету), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Виконавець також зобов'язується здійснити доставку, монтаж та встановлення виробу за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.2.1, загальна вартість виробу складає 59 500,00 грн., авансовий платіж складає 59 500,00 грн.
За умовами п.1.5 договору, строк виготовлення орієнтовно становить 60 календарних днів з дати сплати замовником авансу в розмірі 60 % від ціни виробу.
Як стверджує позивач, у день укладення договору ним сплачено повну вартість виробу. Однак, грошові кошти зараховано відповідачу ФОП ОСОБА_4 , з якою вказаний договір не укладався, і про вказану обставину у момент проведення оплати йому не було відомо. З посиланням на наведене, а також невиконання відповідачем ФОП ОСОБА_3 своїх зобов'язань позивач просив стягнути з відповідачів ФОП ОСОБА_3 та відповідача ФОП ОСОБА_4 сплачені кошти в розмірі 59 500,00 грн., пеню в розмірі 401 625,00 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду з огляду на наступне.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно роз'яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12 квітня 1996 року, вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 ст. 627 ЦК України вказано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 628 ЦК України).
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором підряду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 865 ЦК України, за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Частиною 2 ст. 873 ЦК України передбачено, що робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Як зазначено у ч. 2 ст. 852 ЦК України, за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Згідно із п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ФОП ОСОБА_3 було укладено договір підряду на виготовлення меблів, проте у встановлений строк відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості використовувати замовлені меблі для своїх потреб.
В той же час, у матеріалах справи відсутні належні докази сплати позивачем відповідачу ФОП ОСОБА_3 грошових коштів за вказаним договором відповідно до п.2.1 договору в розмірі 59 500,00 грн.
Так, згідно п.2.2. договору, оплата за цим договором здійснюється в наступному порядку: перша частина в розмірі 60 % від суми сплачується замовником у готівковій або безготівковій формі протягом 5 робочих днів з дати підписання цього договору та специфікації. У разі приймання виконавцем від замовника першої частини платежу у готівковій формі виконавець на підтвердження отриманих від замовника коштів зобов'язаний видати замовнику підтверджуючий документ відповідно до законодавства (розрахункову квитанцію тощо).
В той же час, п.2.1. договору, сторони погодили, що авансовий платіж складає 59 500,00 грн., що становить 100 % вартості виробу.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, первинний документ це документ, створений у письмовій або електронній формі, який містить відомості про господарську операцію.
Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність та Порядок ведення типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат, фізичними особами підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність (далі Порядок № 261), затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13 травня 2021 № 261.
Відповідно до п.п. 6 п. 1 Порядку № 261 документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів (робіт, послуг).
Порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995року №265/95-ВР (далі-Закон №265/95-ВР).
Якщо підприємець зобов'язаний застосовувати РРО/ПРРО, то розрахунковим документом буде фіскальний касовий чек РРО/ПРРО, де зазначено найменування послуги та її вартість. Додатково оформляти жодних документів не потрібно.
Пунктом 15 ст. 3 Закону №265/95-ВР визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема, надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону №1023-XII.
Розрахунковий документ це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну (стаття 2 цього Закону).
Відповіднодо п.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ 29 грудня 2017 № 148, суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10000 (десятитисяч) гривень включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50000 (п'ятдесяти тисяч) гривень включно.
Платежі понад установлені граничні суми проводяться через надавачів платіжних послуг шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення коштів до кас надавачів платіжних послуг для подальшого їх переказу на рахунки.
Ретельно вивчивши матеріали справи, суд встановив, у матеріалах справи відсутній належний доказ (квитанція, платіжна інструкція, банківська виписка тощо), який би свідчив про оплату позивачем вказаної суми відповідачу ФОП ОСОБА_3 у порядку та розмірі, визначеному договором.
При цьому судом також відхиляються і посилання позивача в якості доказів на електронне листування, оскільки суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. Дана позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року по № 12-8гс23, справа № 916/3027/21, щодо використання електронних доказів.
З урахуванням відсутності інших належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог до ФОП ОСОБА_3 надане позивачем електронне листування також не може дати підстав для задоволення позову.
Відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_3 на користь позивача вказаної суми.
Крім того, оскільки відсутні докази виконання позивачем п.2.1 договору щодо оплати замовлених послуг, то відсутні і підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 пені за невиконання умов договору на підставі положень ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в розмірі 401 625,00 грн.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення суми 59 500,00 грн., а також пені в розмірі 401 625,00 грн. з відповідача ФОП ОСОБА_4 , то суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог, оскільки між позивачем та відповідачем ФОП ОСОБА_4 відсутні будь-які договірні відносини, вона не є стороною договору, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3 і будь-які підстави покладати на неї відповідальність за невиконання ними умов договору відсутні.
Крім того, у матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази перерахування позивачем відповідачу ФОП ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 59 500,00 грн.
В обґрунтування вимог про стягнення цієї суми позивачем надано документи про оформлення ним в електронному вигляді 09.10.2024 року у АТ КБ «ПриватБанк» кредиту за програмою «Оплата частинами», які не містять жодних реквізитів, за якими було перераховано вказані кошти.
Надана позивачем квитанція АТ КБ «ПриватБанк» із позначкою терміналу « ОСОБА_4 » також не є належним доказом. Так, у даній квитанції міститься наступний текст: «Кількість платежів 12. Я ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , підтверджую зобов'язання за договором 24100937272289 від 09.10.2024 року і доручаю банку встановити регулярний платіж з картки НОМЕР_2 на погашення заборгованості за карткою НОМЕР_3 , розмір кредиту 59 500,00 грн., графік погашення оплата - щомісяця до 9 числа у розмірі 4964,28 грн., в т.ч. відсоток 0,01 % - 5.95 грн., перший платіж 09.10.2024 року, останній платіж 09.09.2025 року. Виписка в Приват24. З умовами та правилами надання банківських послуг на www.pb.ua ознайомлений і згоден. Сума 59 500,00 грн.».
Тобто, виходячи зі змісту вказаної квитанції, вона лише підтверджує факт укладання позивачем кредитного договору з АТ КБ «ПриватБанк». Жодних інших даних, в тому числі і щодо перерахування будь-якому вказаної суми, зокрема графи «отримувач платежу» та відповідних реквізитів отримувача, вказана квитанція не містить. Із жодними клопотаннями про витребування доказів на підтвердження факту зарахування коштів будь-кому з відповідачів представник позивача до суду не зверталась, незважаючи на достатність часу та можливостей для реалізації цих процесуальних прав.
Таким чином, позивачем не доведено факту перерахування суми 59 500,00 грн. відповідачу ФОП ОСОБА_4 , а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині також належить відмовити.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основних позовних вимог про стягнення коштів, у задоволенні яких судом відмовлено за недоведеністю та безпідставністю, то вона також не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано та не доведено його позовні вимоги, а тому у їх задоволенні належить відмовити. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог не дають.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст. 12, 13, 19, 23, 258-259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди та понесених судових витрат - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 05 березня 2026 року.
Суддя: