ЄУ№ 712/8424/25
Провадження №2/712/293/26
06 березня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси
у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої Е.В., позивача ОСОБА_1 , представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення,
Короткий зміст позовних вимог
Позивач звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до відповідачів, в якій просить: усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати відповідачів надати ОСОБА_1 комплект ключів від вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 ; стягнути з відповідачів витрати на сплату судового збору та професійну правничу допомогу.
У обґрунтування своїх вимог посилається на те, що позивач та її донька зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
У спірній квартирі ОСОБА_1 проживала з батьком ОСОБА_8 та матір'ю ОСОБА_4 з моменту отримання квартири батьком, а згодом і разом з рідною сестрою ОСОБА_5 після її народження. Дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також з народження проживала разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , де і прописана.
Квартира АДРЕСА_2 належала батькові позивача ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Документ що підтверджує право власності: копія довідки б/н від 28.12.1991, видана ЖБК-4: копія інформації про зареєстроване право власності КП «Черкаське обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації» від 27 серпня 2024 року №55551.
У вищевказаній квартирі зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , її малолітня донька ОСОБА_9 , її рідна сестра ОСОБА_5 та її мати ОСОБА_4 , що підтверджується листом Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради №10258/15054-01-10 від 23.05.2025.
ОСОБА_1 зареєстрована в даній квартирі з 18.10.2000.
У цій квартирі позивач проживала на законних підставах зі згоди її власника, а саме її батька ОСОБА_8 .
Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, ОСОБА_1 з метою безпеки себе та своєї доньки, на прохання свого батька ОСОБА_8 та колишнього чоловіка, у березні 2022 року виїхала за кордон в країну Польщу місто Варка.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_8 .
Після чого, в квітні 2024 року позивач разом з донькою повернулись до України із-за кордону. По приїзду додому разом зі своєю донькою за адресою: АДРЕСА_1 , вона не змогла відкрити двері своїм ключем вищевказаної квартири. Її мати ОСОБА_4 та її рідна сестра ОСОБА_5 перебували на той час вдома, однак відмовились відчиняти двері та пускати її до житла з дитиною.
На сьогодні ОСОБА_1 та її малолітня донька незаконно позбавлені постійного місця проживання та вимушені жити у матері свого колишнього чоловіка позивача.
Мати позивача ОСОБА_4 та рідна сестра позивача ОСОБА_5 перешкоджають позивачу та її доньці проживати у спірній квартирі з квітня 2024 року, відмовляються йти з нею на контакт, впускати позивача та її доньку у квартиру, надавати дублікат ключів. Будь-яких дій щодо вирішення спірного житлового питання відповідачі не здійснюють.
Оскільки батько позивача ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 подала до Першої Черкаської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого батька.
23.04.2024 була заведена спадкова справа №189/2024, номер у спадковому реєстрі 72359762, де відповідно ОСОБА_1 є спадкоємцем.
Також заяви про прийняття спадщини подали відповідачі.
На даний час, в зв'язку з спадкуванням право власності на дану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в стані оформлення.
За захистом своїх житлових прав позивач звернулася до суду.
Короткий зміст заперечень відповідачів
Відповідачі правом на подачу відзиву не скористалися.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, оскільки не бажає, щоб донька проживала у цій квартирі.
Відповідач ОСОБА_5 просила справу розглянути без її участі, у заяві від 16.12.2025 заперечила проти задоволення позову.
Пояснення третьої особи
Третя особа правом на подання пояснень у справі не скористалася.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 листопада 2025 року залучено ОСОБА_6 до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року постановлено розглядати справу за відсутності представника відповідача, яка причини неявки суду не повідомила, та за відсутності іншого відповідача та третьої особи, які належним чином повідомлені про час та місце слухання справи. Їхня явка судом не визнавалась обов'язковою, їх відсутність не перешкоджає розгляду справи та з'ясуванню усіх фактичних обставин справи на підставі наявних у справі документах.
Протокольною ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року відкладено проголошення рішення на 04 березня 2026 року.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серїі НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Черкаського ЖБК-4 від 28.07.1991, ОСОБА_8 є членом АДРЕСА_3 .
Згідно із Інформацією про зареєстроване право власності, виданої КП «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» 27.08.2024 за № 55551, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_8 .
Як вбачається з листа Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 23.05.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 23.05.2025 зареєстровані: ОСОБА_1 з 18.10.2000, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 .
Згідно із витягами з реєстру територіальної громади за указаною вище адресою зареєстровані ОСОБА_9 з 14.12.2017, ОСОБА_1 з 18.10.2000.
Після померлого ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , заведена спадкова справа 23.04.2024, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
30.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_8 .
Як вбачається з листа нотаріуса від 13.05.2025, спадкоємцями після померлого ОСОБА_8 є дружина ОСОБА_4 , доньки - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , мати ОСОБА_6 .
Судом досліджені талони - повідомлення єдиного обліку №№53598, 37215, 44414, 69827, 48415 та довідки про результати розгляду за зверненнями ОСОБА_1 (ЄО №№ 45206, 44414, 48415, 69886, 69827), заяви ОСОБА_1 , адресовані до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області.
Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_1 належить право власності у спільній частковій власності 1/4 частини кв. АДРЕСА_4 .
Норми права, застосовані судом. Оцінка аргументів учасників сторін
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суд установив, що померлому батьку позивача належала спірна квартира, позивач та відповідачі зареєстровані у спірній квартирі та є спадкоємцями першої черги після померлого, які спадщину після померлого прийняли.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).
Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).
Суд ураховує, що між сторонами дійсно існує спір щодо вселення позивача до квартири. Відповідачі чинять перешкоди позивачу та її малолітній доньці у вселенні до квартири, де вона зареєстрована та намагається оформити спадщину на частку в цій квартирі після померлого батька.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні визнала той факт, що вона не бажає, щоб позивач жила у цій квартирі.
Разом з тим у спірних правовідносинах права позивача як співвласника спірного житла захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з частинами другою, третьою статті 64 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК України вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватися житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житловим приміщенням допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.ч.1,2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).
Право користування чужим майном може бути визначено й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК України та ЦК України можна зробити такі висновки.
У частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права члена сім'ї власника на користування спірною квартирою.
Суд, дотримуючись балансу захисту права власності та права користування цим житлом позивачем, який є членом сім'ї власника житла та який тривалий час проживав та був зареєстрований у спірному житлі, є спадкоємцем, яка прийняла спадщину, до складу якої, зокрема, входить спірна квартира, беручи до уваги, що відповідачі перешкоджають вселенню позивача, який не може самостійно (в позасудовому порядку) вселитися та проживати у приміщенні, яке вважає своїм житлом, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про вселення позивача.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач втратив право користування спірною квартирою, власник квартир за життя та відповідачі не звертались до суду про визнання позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Суд повторно звертає увагу на конституційну норму про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Внаслідок неможливості вселення в позасудовому порядку до спірної квартири позивач фактично позбавлений житла. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що конституційне право позивача на житло у спірних правовідносинах переважає над тими негативними наслідками для відповідачів, які можуть виникнути при спільному проживанні сторін в одній квартирі.
Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 (провадження № 61-12938св23).
Оскільки судом встановлено, що відповідачі чинять позивачу та її малолітній доньці перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , суд приходить до висновку, що порушені права позивача підлягають поновленню, шляхом вселення її до спірної квартири та усунення перешкод у користуванні нею, зокрема наданням ключів від вхідних дверей квартири.
З наведеного слідує, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати
Судовий збір слід стягнути з відповідачів у рівних частках на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення задовольнити у повному обсязі.
Усунути ОСОБА_1 та її доньці ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні нерухомим майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення її до вказаної квартири, а також зобов'язати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 передати ключі ОСОБА_1 від вхідних дверей квартири.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 (шістдесят) коп.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 (шістдесят) коп.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення виготовлено 06.03.2026.
Суддя: О.С. Стеценко