Справа № 703/1166/26
2-з/703/2/26
про забезпечення позову
04 березня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючої судді Проценко А.М.,
за участю секретаря судових засідань Вовк І.І.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника Семенюк О.Г.,
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Семенюк Ольги Григорівни про забезпечення позову, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Семенюк О.Г. в інтересах останньої звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони приватному нотаріусу Старовойтову Олександру Сергійовичу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на будь-яке майно, що входить до складу спадщини, зокрема на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; рухоме майно, яке є предметом спору у даній справі. Накласти арешт на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом заборони їх відчуження, поділу, виділу частки, передачі у власність або користування третім особам, передачі в іпотеку, заставу, а також вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на зміну власника або правового режиму майна; заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам як спеціальним суб'єктам державної реєстрації, а також іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного житлового будинку, у тому числі: державну реєстрацію права власності; державну реєстрацію переходу права власності; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав; реєстрацію обтяжень; скасування записів про обтяження; заборони територіальним сервісним центрам МВС України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо транспортного засобу Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у тому числі перереєстрацію, зняття з обліку, зміну власника
Посилаючись на те, що починаючи з кінця вересня 2014 року після офіційного розірвання ОСОБА_4 попереднього шлюбу, ОСОБА_1 разом зі своєю донькою переїхала до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 на праві приватної власності. З цього часу і до 13 вересня 2025 року сторони постійно проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За період спільного проживання сторони вели єдиний побут, мали спільний бюджет, разом несли витрати на утримання будинку, оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування, побутової техніки, меблів та інших речей для облаштування житла. Вони спільно планували значні витрати, приймали рішення щодо придбання майна та організації сімейного життя.
У період фактичних сімейних відносин сторонами було придбано значний обсяг рухомого майна для облаштування будинку та господарських споруд, а також 18 грудня 2021 року - автомобіль Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який використовувався як сімейний транспортний засіб.
Крім того, протягом 2014-2025 років сторони здійснили значний обсяг капітальних ремонтно-будівельних робіт у домоволодінні: проводили реконструкцію та капітальний ремонт господарських споруд, заміну покрівель, внутрішні та зовнішні оздоблювальні роботи, благоустрій території, що істотно збільшило вартість будинку та покращило його технічний стан. Усі роботи здійснювалися за рахунок спільних коштів та спільної праці сторін.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Усі питання, пов'язані з організацією поховання, оформленням необхідних документів та проведенням похоронної церемонії, фактично взяла на себе саме ОСОБА_1 , яка протягом багатьох років проживала з померлим однією сім'єю та була для нього найближчою особою.
На даний час ОСОБА_1 продовжує проживати у вказаному житловому будинку, який належав ОСОБА_4 на праві власності та в якому сторони спільно проживали понад 11 років як одна сім'я. Саме цей будинок був їхнім спільним місцем проживання, центром сімейного життя та об'єктом спільних вкладень праці й коштів.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб Audi Q7 та інше майно, яке є предметом даного судового спору.
Як стало відомо позивачеві, син померлого - ОСОБА_2 , та донька - ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті батька. Таким чином, вони реалізували своє право на прийняття спадщини та набули статусу спадкоємців.
Відповідно до вимог законодавства, шестимісячний строк для прийняття спадщини обчислюється з дня смерті спадкодавця. Оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначений строк спливає 13 березня 2026 року. Після закінчення цього строку спадкоємці матимуть право отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, що входить до складу спадкової маси.
Таким чином, у найближчий час існує реальна можливість оформлення спадкоємцями правовстановлюючих документів на майно, яке є предметом спору у даній справі та щодо якого позивачка заявляє вимоги про визнання його спільною сумісною власністю.
Після отримання свідоцтв про право на спадщину спадкоємці набудуть повного обсягу правомочностей власників щодо всього спадкового майна, у тому числі права володіння, користування та розпорядження ним на власний розсуд. Це означатиме, що вони зможуть без будь-яких обмежень відчужити спірне майно третім особам шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, передачі в іпотеку чи заставу або вчинення інших правочинів.
У разі такого відчуження майна третім особам виникне реальна загроза неможливості або істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду у цій справі. Якщо майно перейде у власність інших осіб, позивач буде змушена звертатися до суду з новими позовами - про витребування майна з чужого незаконного володіння або про стягнення грошової компенсації вартості її частки. Це спричинить нові судові процеси, додаткові витрати часу та коштів, необхідність доведення обставин щодо добросовісності набувачів, а також оскарження правочинів щодо відчуження майна.
Крім того, існує ризик виникнення ланцюга подальших відчужень, коли майно неодноразово переходить від одного власника до іншого, що суттєво ускладнює захист порушених прав та створює ситуацію правової невизначеності. У такому випадку навіть за наявності рішення суду на користь позивача його реальне виконання може бути ускладненим або фактично зведеним до отримання грошової компенсації замість повернення частки у спільному майні.
Особливо це стосується житлового будинку та транспортного засобу, які підлягають державній реєстрації та можуть бути відчужені у короткий строк після отримання спадкоємцями правовстановлюючих документів. Після державної реєстрації права власності на ім'я спадкоємців вони матимуть можливість оперативно змінити власника майна, що створить додаткові юридичні перешкоди для відновлення порушених прав позивача.
Фактично у разі видачі свідоцтв про право на спадщину до вирішення даної справи по суті буде створено ситуацію, за якої майно, яке є предметом спору та яке позивач просить визнати спільною сумісною власністю, буде оформлене як одноосібна спадкова власність інших осіб. Це призведе до конфлікту правових титулів, появи паралельних правових підстав на одне й те саме майно та істотно ускладнить або навіть зробить неможливим ефективний судовий захист прав позивача у межах цього провадження.
За таких обставин вжиття заходів забезпечення позову є необхідним та обгрунтованим способом запобігання порушенню прав позивача ще до ухвалення рішення у справі по суті.
Метою забезпечення позову у даному випадку є збереження існуючого фактичного та правового стану спірного майна до моменту остаточного вирішення спору судом; недопущення зміни власника майна, щодо якого заявлено вимоги про визнання його спільною сумісною власністю; запобігання його відчуженню чи обтяженню; а також гарантування реального та ефективного виконання майбутнього судового рішення.
Представник позивача також просить врахувати, що саме видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину є юридичним фактом, з яким пов'язується оформлення права власності спадкоємців на відповідне майно та подальша можливість державної реєстрації такого права. Вчинення цієї нотаріальної дії фактично відкриває шлях до повноцінного розпорядження майном, у тому числі його відчуження третім особам.
Отже, видача свідоцтва про право на спадщину до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі створює реальну, безпосередню та юридично обґрунтовану загрозу порушення прав та інтересів позивача, оскільки може призвести до зміни правового режиму спірного майна та істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення. Саме з метою запобігання таким наслідкам позивач та її представник просять застосувати відповідний захід забезпечення позову.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, зміст позовної заяви, суд дійшов такого висновку.
У відповідності до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов може забезпечуватися в тому числі і забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Подана представником позивача заява про забезпечення позову відповідає положенням ст. 151 ЦПК України.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 149 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У статтях 4 та 5 Закону України «Про нотаріат» визначені права та обов'язки нотаріуса.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють таку нотаріальну дію: видають свідоцтва про право на спадщину.
Ст. 66 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Ч. 1 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» вказує, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
В розумінні ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
З наведених у заяві про вжиття заходів забезпечення позову фактів та обґрунтувань вбачається, що предметом позову у даній справі євизнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та заявлений позивачем захід забезпечення позову є взаємопов'язаний з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Оскільки після настання часу та права, визначеного ч. 1 ст. 1298 ЦК України, на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом відповідачами, і в подальшому отримання свідоцтв про право на спадщину свідчить про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, то виправданим і доцільним в даному випадку буде забезпечення позову саме шляхом заборони вчиняти певні дії.
Крім того, за змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 17 січня 2022 року у справі № 927/461/21 виснував, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача та баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу і у який спосіб; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715'06).
Враховуючи предмет даного позову, наведені доводи та обґрунтування заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх розумність та адекватність, наявність зв'язку між заходом до забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за доцільне заборонити приватному нотаріусу Старовойтову Олександру Сергійовичу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та рухоме майно, яке в ньому знаходиться; транспортний засіб марки «Audi Q7», 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; рухоме майно, яке є предметом спору у даній справі.
Щодо решти вимог заявисуд зазначає, що заборона нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину автоматично виключає можливість подальших реєстраційних дій щодо оформлення права власності, тому застосування інших заходів є недоцільним.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог лише в частині заборони приватному нотаріусу Старовойтову Олександру Сергійовичу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та рухоме майно, яке в ньому знаходиться; транспортний засіб марки «Audi Q7», 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; рухоме майно, яке є предметом спору у даній справі, відмовляючи в задоволенні вимог в частині накладення арешту на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом заборони їх відчуження, поділу, виділу частки, передачі у власність або користування третім особам, передачі в іпотеку, заставу, а також вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на зміну власника або правового режиму майна; заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам як спеціальним суб'єктам державної реєстрації, а також іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного житлового будинку, у тому числі: державну реєстрацію права власності; державну реєстрацію переходу права власності; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав; реєстрацію обтяжень; скасування записів про обтяження; заборони територіальним сервісним центрам МВС України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо транспортного засобу Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у тому числі перереєстрацію, зняття з обліку, зміну власника.
Суд не вбачає підстав для застосування стосовно позивачки зустрічного забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України), оскільки відсутні підстави такого забезпечення.
Враховуючи вмотивоване, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Керуючись Законом України «Про нотаріат», ст. 4, 12, 13, 19, 149, 150, 151, 152, 153, 258, 259, 260, 261 ЦПК України, суд
постановив:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Семенюк Ольги Григорівни про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя - задовольнити частково.
Заборонити приватному нотаріусу Старовойтову Олександру Сергійовичу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та рухоме майно, яке в ньому знаходиться; транспортний засіб марки «Audi Q7», 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В решті вимог відмовити.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.
Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом (ст. 382 КК України).
Копію ухвали негайно після постановлення направити учасникам поштою, в разі наявності електронних адрес на електрону пошту.
Роз'яснити учасникам справи положення ч. 1 ст. 158 ЦПК України, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 06.03.2026.
Суддя А.М. Проценко