Справа № 505/553/26
№ 1-кп/505/608/2026
26 лютого 2026 року м. Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області
в складі : головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника: ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду в м. Подільськ, клопотання начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному 29 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025164110000163 стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
В провадженні Подільського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження, внесене 29 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025164110000163.
У даному кримінальному провадженні 30 жовтня 2025 року ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 26 грудня 2025 року із правом внесення застави в розмірі 242 240 грн., який неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів Пересипського районного суду м. Одеси, та розмір застави зменшувався.
25 лютого 2026 року до суду разом з обвинувальним актом надійшло клопотання начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
У підготовчому судовому засіданні начальник Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури ОСОБА_3 підтримав подане до суду клопотання, просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб з визначенням застави в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 151 400 гривень, посилаючись на те, що термін дії раніше обраного судом запобіжного заходу обвинуваченому закінчується 28 лютого 2026 року, у зв'язку з чим, необхідно продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 термін дії запобіжного заходу.
В обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначив обставини кримінального правопорушення, обвинувачення у вчиненні якого пред'явлено ОСОБА_4 згідно обвинувального акту, який обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, наявні ризики, передбачені п.п.1, 2, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК, які були наявні під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати і на даний час, не зменшилися, і не змінилися, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.
На думку прокурора зазначені в клопотанні дані, у своїй сукупності, свідчать про неможливість запобігти наявним ризикам, шляхом застосування більш м?яких запобіжних заходів.
Окрім того, прокурор зазначив, що виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, просила суд врахувати відсутність доказів на підтвердження наявності вказаних прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які могли б бути підставою для подальшого утримання обвинуваченого під вартою, а також просила врахувати дані, що характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, учасник бойових дій, має постійне місце проживання, дружина інвалід ІІІ групи. Просила застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою АДРЕСА_1 .
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що наміру переховуватися не має, він не знає кордону та повністю підтримав думку свого.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, суд доходить наступних висновків.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В своєму рішенні «Хайрудінов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулося за умов, установлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Як наголошував Європейський суд з прав людини, національні судові органи передусім повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Відповідно до п. 79 рішення в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Зі змісту пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечепорук і Йонкало проти України», вбачається, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які могли б переконати стороннього об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, можливо вчинила злочин.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання щодо необхідності продовження застосованого відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, серед іншого, оцінює та враховує наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, санкція за вчинення якого передбачає покарання від 5 до 10років позбавлення волі.
З огляду на викладене та зважаючи на обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , на думку суду дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі»).
Крім того, суд враховує те, що обвинувачений проживає в м. Подільськ, що розташоване біля кордону з Республікою Молдова, та має досвід роботи в Державній прикордонній службі України, що може свідчити про те, що останній має відповідні знання та вміння, та усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, яке йому загрожує у випадку доведення винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, ОСОБА_4 може використати наявні у нього знайомства та перетнути у незаконний спосіб державний кордон України, що на думку суду підтверджує існування реального ризику переховування від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Зазначений ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України та обґрунтовується тим, що характер інкримінованого підозрюваному злочину має корисливу спрямованість та вчинені з використанням службового становища.
Ризик незаконно впливати на свідків, а також домовитися з особами причетних до вчинення вказаного кримінального правопорушення про приховування слідів злочину, або шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, тощо до дачі неправдивих показів та викривлення обставин, які підлягають доказуванню так як ОСОБА_4 достеменного знає осіб причетних до вчинення вказаного кримінального правопорушення у цьому ж кримінальному провадженні. З огляду на те, що допит свідків в судовому засіданні є важливою стадією судового розгляду, оскільки суд оцінює лише покази, які були сприйняті ним безпосередньо або отримані в порядку ст.225 КПК, тому необхідно забезпечити відсутність негативного впливу на цих осіб.
Відтак, у цій справі існує ризик визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд також вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, з огляду на фактичні обставини справи.
Окрім того, виходячи з того, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
При розгляді клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд бере до уваги обставини даного кримінального провадження, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, особи обвинуваченого, зокрема вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків та його майновий стан, те, що ОСОБА_4 інкримінується вчинення тяжкого злочину.
У відповідності до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини суд також враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, за умови доведеності його вини у вчиненні інкримінованого тяжкого кримінального правопорушення, може спонукати обвинуваченого вживати заходів, спрямованих на уникнення кримінальної відповідальності. Окрім того, перебуваючи на волі, та зважаючи на покарання, яке йому загрожує у випадку доведення винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може ухилятись від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, продовжувати вчиняти цього кримінального правопорушення та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а тому, враховуючи справжні інтереси суспільства та конкретні обставини кримінального провадження, суд вважає за доцільне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки інший більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час розгляду кримінального провадження в суді.
Із урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вище указане в своїй сукупності, вказує, що ризики, які були підставою для обрання та неодноразового продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , не зменшились та не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вище зазначеним ризикам, що вказує на доцільність тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, задля запобігання ризикам, визначених ст. 177 КПК України.
Продовжуючи строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд виходить із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини даного кримінального провадження, особу обвинуваченого, суд дійшла висновку, що посилання сторони захисту на дані про особу обвинуваченого, наявність в останнього міцних соціальних зв'язків, який одружений, дружина інвалід ІІІ групи, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, учасник бойових дій, має постійне місце проживання, на думку суду, не зменшують заявлених і доведених ризиків у кримінальному провадженні, а наявність у обвинуваченого постійного місця проживання в даному випадку також не є визначальним, а тому приходить до висновку, що інша міра запобіжного заходу не здатна забезпечити належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 , а стороною захисту не надано доказів, які свідчать, що з'явились нові обставини для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого. З огляду на викладене доводи сторони захисту щодо можливості застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту є необґрунтованими, а відтак і не можуть бути задоволені судом.
Зважаючи на те, що заявлені ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшилися та вони виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, суд вважає, що слід продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 , адже лише такий найсуворіший запобіжний захід на даний час зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
У відповідності до пункту 2 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміри застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Зокрема, у своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
При визначенні розміру застави, суд враховує, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, наявні ризики, відомості про особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я; соціальний статус; зв'язки, які він набув обіймаючи посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, та прийшов до висновку про те, що в даному випадку необхідним розміром застави буде 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 166 400 грн., саме такий розмір застави буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також з одного боку утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
На переконання суду перспектива втрати застави у визначеному розмірі, буде достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від суду, впливати на потерпілих та свідків, або вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора про продовження міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 діб із застосуванням застави 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 166 400 грн. (з урахуванням одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3328 грн.). Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2026 року становить 3328 гривень, який встановлено відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік".
У разі внесення застави, зобов'язати обвинуваченого 166 400 грн. прибувати за кожною вимогою до суду та покласти на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 197, 199, 202, 314, 315, 369, 372, ч. 2 ст. 376, 395 КПК України, суд
Клопотання начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному 29 вересня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025164110000163, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, продовжити на 60 діб, тобто до 26 квітня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 50 (п'ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 166 400 (сто шістдесят шість чотириста) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим ОСОБА_4 , так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави: отримувач ТУ ДСА України в Одеській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26302945, банк отримувача ДКСУ, м.Київ код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA418201720355249001000005435 - застава за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по справі № 505/553/26 провадження № 1-кп/505/608/2025, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42025164110000163 від 29 вересня 2025 року.
Обвинувачений або заставодавець має право в будь-який момент внести заставу в розмірі, зазначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом терміну дії ухвали.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в разі внесення застави у встановленому в даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, що підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок повинен бути наданий уповноваженій службовій особі в місці тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , де останній буде утримуватись під вартою.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, ОСОБА_4 підлягає негайному звільненню з-під варти.
Про внесення застави та звільнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти негайно повідомити прокурора та суд.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у разі внесення застави наступні обов'язки, а саме:
- не відлучатися за межі населеного пункту за місцем проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання або місця роботи;
- утримуватись від спілкування з свідками в даному провадженні;
- прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою з моменту вручення копії ухвали.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому ОСОБА_4 , його захиснику, а також направити уповноваженій службовій особі в місця тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
Суддя ОСОБА_1