24 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1185/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
прокуратури - Колодяжної А. В.,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - не з'явилися,
відповідача-3 - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 (колегія суддів: Богацька Н. С. - головуюча, Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 (суддя Семенчук Н. О.) у справі
за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави
до: 1) Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС", 3) Фізичної особи - підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни,
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, зобов'язання знести будівлі,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави з позовом до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільська рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИА ПЛЮС" (далі - ТОВ "ТРИА ПЛЮС"), Фізичної особи - підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни (далі - ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В.), у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати рішення Коблівської сільської ради від 23.05.2019 № 39 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", яким затверджено проект землеустрою та надано ТОВ "ТРИА ПЛЮС" земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га (землі житлової та громадської забудови) в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: просп. Курортний, 7/4, с. Коблеве , в межах території Коблівської сільської ради;
- визнати недійсним укладений 30.05.2019 між Коблівською сільською радою та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га;
- визнати незаконним і скасувати рішення Коблівської сільської ради від 13.02.2020 № 67 "Про надання дозволу на укладення договору суборенди земельної ділянки", яким надано ТОВ "ТРИА ПЛЮС" дозвіл на передачу земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га у суборенду ФОП Авдєєвій-Акєнтьєвій М. В.;
- визнати недійсним укладений 18.02.2020 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлове приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2, розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" (запис від 29.03.2020 № 36115616);
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлове приміщення № 2 загальною площею 221,1 м2, розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" (запис від 29.03.2020 № 36115620);
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлове приміщення № 3 загальною площею 481 м2 розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, будинок 7/4 літ. "А" (запис від 29.03.2020 № 36115621);
- зобов'язати ФОП Авдєєву-Акєнтьєву М. В. знести розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2, приміщення № 2 загальною площею 221,1 м2, приміщення № 3 загальною площею 481 м2.
1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га ТОВ "ТРИА ПЛЮС" у довгострокову оренду на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, з передачею цієї земельної ділянки надалі в суборенду суперечить вимогам земельного та водного законодавства, оскільки ця земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря. Тому, за доводами Прокурора, при відведенні земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га ТОВ "ТРИА ПЛЮС" у довгострокову оренду на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі не було враховано її функціональне призначення та обмеження щодо використання, встановлені містобудівним законодавством, будівельними нормами, стандартами та правилами.
Крім того, як зазначав Прокурор, оспорювані рішення Коблівської сільської ради від 23.05.2019 № 39, від 13.02.2020 № 67 прийняті з численними порушеннями законодавства, завдають шкоду інтересам держави, що відповідно до статей 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є підставою для визнання їх незаконними та скасування в судовому порядку. Оскільки на підставі цих незаконних, на думку Прокурора, рішень Коблівської сільської ради від 23.05.2019 № 39, від 13.02.2020 № 67 30.05.2019 між Коблівською сільською радою та "ТРИА ПЛЮС" укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га, а 18.02.2020 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і ФОП Авдеєвою-Акєнтьєвою М. В. укладено договір суборенди зазначеної земельної ділянки, то Прокурор вважав, що такі договори повинні бути визнані недійними згідно з положеннями статті 21, частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України.
Прокурор також наголошував на тому, що господарські суди розглядали справи № 915/1402/16, № 915/1844/18, у яких установлено незаконність розташування будівель торгівлі за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 , через належність території, на якій знаходяться ці будівлі, до пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря. Крім того, як зазначав Прокурор, у справах № 915/1402/16, № 915/1844/18 суди виснували, що будівництво та обслуговування будівель торгівлі, розташованих за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, не відповідає законодавству та суперечить вимогам земельного і водного законодавства.
Так, за доводами Прокурора, у справі № 915/1402/16 за позовом Прокурора до Коблівської сільської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Арена 23" (далі - ТОВ "Арена 23"), ТОВ "ТРИА ПЛЮС" про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, суди трьох інстанції виснували про незаконність і скасували два свідоцтва про право власності, видані ТОВ "Арена 23" (правонаступником якого є ТОВ "ТРИА ПЛЮС") на пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 . Крім того, як зазначав Прокурор, судовими рішеннями у справі № 915/1402/16 зобов'язано ТОВ "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення незаконно побудованого пляжного торговельно-розважального комплексу, розташованого за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 .
Крім того, у справі № 915/1844/18 за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ТОВ "ТРИА ПЛЮС" про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно суди трьох інстанції визнали недійсними та скасували свідоцтва на право власності, видані ТОВ "ТРИА ПЛЮС" на пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 . Як стверджував Прокурор, у справах № 915/1402/16, № 915/1844/18 господарські суди дійшли висновку про те, що право власності не нерухоме майно, розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 , виникло незаконно не лише через відсутність належних дозвільних документів на початок будівельних робіт та введення їх в експлуатацію, а й через будівництво об'єктів у межах пляжної зони Чорного моря, на яку згідно із частиною 3 статті 62 Земельного кодексу України, частиною 3 статті 90 Водного кодексу України поширюється заборона будівництва будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних.
Надалі, як зазначав Прокурор, ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. здійснила забудову земельної ділянки без виданих у встановленому законом порядку містобудівних умов та обмежень. При цьому будівлі пляжного торговельно-розважального комплексу, зареєстровані на праві власності за ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В., за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" , фактично побудовані за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 , та нерозривно пов'язані із земельною ділянкою. Крім того, Прокурор зазначав, що Коблівська сільська рада не приймала рішення про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га та не приймала рішення про зміну адреси з " просп. Курортний, 7/4" на "просп. Курортний, 7/4 літ. "А" .
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 915/1185/20, частково задоволено позов Прокурора.
Вирішено визнати недійсним укладений 30.05.2019 між Коблівською сільською радою та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
Вирішено визнати недійсним укладений 18.02.2020 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
Зобов'язано ФОП Авдєєву-Акєнтьєву М. В. знести розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2, приміщення № 2 загальною площею 221,1 м2, приміщення № 3 загальною площею 481 м2.
В іншій частині позовних вимог Прокурора відмовлено.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 915/1185/20 по суті позовних вимог, установили, що в цій справі Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним відведенням Коблівською сільською радою земельної ділянки, яка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, а також незаконною забудовою цієї земельної ділянки об'єктами комерційного призначення. Крім того, як зазначили суди, Прокурор, звертаючись до суду з позовом як самостійний позивач, одним із співвідповідачів визначив Коблівську сільську раду, оскільки рішення саме цього органу є предметом позовних вимог, адже, за доводами Прокурора, воно прийняте з порушенням законодавства. За таких обставин, за висновками господарських судів, Прокурор правомірно визначив Коблівську сільську раду одним із відповідачів у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого належать повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
2.3. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради від 23.05.2019 № 39 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", від 13.02.2020 № 67 "Про надання дозволу на укладення договору суборенди земельної ділянки", виходив із того, що зазначені рішення Коблівської сільської ради на момент звернення Прокурора з позовом до суду реалізовані та вичерпали свою дію виконанням, а саме: шляхом укладення між Коблівською сільською радою та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га та шляхом укладення між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. договору суборенди зазначеної земельної ділянки. Тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради від 23.05.2019 № 39, від 13.02.2020 № 67 з підстав неефективності обраного Прокурором способу захисту інтересів територіальної громади.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлові приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115616), № 2 загальною площею 221,1 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115620), № 3 загальною площею 481 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115621), розташовані за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" , виходив із того, що скасування зазначеної державної реєстрації права власності не є належним способом захисту, оскільки не вирішить юридичну долю побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Господарські суди попередніх інстанцій з покликанням на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, задовольняючи позовні вимоги Прокурора про визнання недійсним укладеного 30.05.2019 між Коблівською сільською радою та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га та про визнання недійсним укладеного 18.02.2020 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. договору суборенди зазначеної земельної ділянки, виходили з того, що на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га встановлені та діють обмеження: 05.01 - водоохоронна зона вздовж Чорного моря; 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря; 05.06 - пляжна зона. Тому суди зазначили, що на цю земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для прибережної захисної смуги уздовж моря, щодо заборони будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), у тому числі будівель торгівлі. За таких обставин господарські суди виснували, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га не могла бути передана в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваних договорів знали чи повинні були знати.
Крім того, суди з покликанням на приписи статей 152, 155 Земельного кодексу України, задовольняючи позовні вимоги Прокурора про зобов'язання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. знести розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2, приміщення № 2 загальною площею 221,1 м2, приміщення № 3 загальною площею 481 м2, зазначили, що такі позовні вимоги спрямовані на звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га від будівель і споруд, які розташовані на цій земельній ділянці з порушенням законодавства. Оскільки спірні приміщення розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га із порушенням законодавства, то, за висновками судів, позовні вимоги про їх знесення є обґрунтованими, адже власник земельної ділянки повинен безперешкодно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Частково не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 у справі № 915/1185/20, до Верховного Суду звернулася ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог Прокурора та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, АТ "Українська залізниця" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В., звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 74, 76, 77, 53, 99 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 131-1 Конституції України, частини 3 статті 60, частини 3 статті 186-1 Земельного кодексу України, частини 6 статті 88 Водного кодексу України, статті 17 Закону України "Про основи містобудування" та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 924/1237/17, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 20.02.2024 у справі № 160/10310/20, від 12.06.2024 у справі № 369/10185/17, від 20.03.2024 у справі № 487/4243/19, від 22.05.2024 у справі № 361/3345/16-ц, від 14.02.2024 у справі № 372/4508/21, від 24.01.2020 у справі № 813/191/18, у справі № 806/5283/17 (скаржниця не зазначає дату постанови), від 15.05.2024 у справі № 922/2416/23, від 10.04.2024 у справі № 454/2250/18, від 05.03.2024 у справі № 320/4225/21, постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-523цс15, постановах Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
3.4. Крім того, на думку скаржниці, суди помилково не залучили до участі у цій справі іпотекодержателя спірного майна, орган, уповноважений у сфері державної реєстрації, - Міністерство юстиції України, а також уповноважені органи щодо позовних вимог про знесення майна - Коблівську сільську раду, Держеконспекцію, Державну інспекцію архітектури та містобудування України. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. також покликається на необґрунтоване неврахування судами рішення Коблівської сільської ради від 09.04.2021 № 43 "Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж земельного фонду і водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області".
3.5. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. також зазначає, що господарський суд першої інстанції частково відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою, а надалі відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судової експертизи з питань землеустрою. Скаржниця вважає, що в цьому випадку необхідно було призначити та провести додаткову судову експертизу з питань землеустрою та отримати нові докази шляхом призначення такої експертизи. Крім того, за доводами ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., наявний у цій справі висновок експерта від 17.12.2021 № 21-545, складений за результатами проведення експертизи з питань землеустрою, є неповним, неясним, необґрунтованим, викликає сумніви та суперечить матеріалам справи.
3.6. При цьому скаржниця просить врахувати приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.10.2011 за заявою № 29979/04 "Рисовський проти України", від 24.06.2003 за заявою № 44277/98 "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії". ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. вважає, що вона та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" не повинні відповідати за помилки органів державної влади під час надання земельної ділянки в оренду за умови, що органи державної влади під час процедури оформлення права оренди земельної ділянки діяли неналежним чином. Крім того, скаржниця зазначає, що право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстроване за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною як фізичною особою без статусу підприємця. Тому, на думку ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., позовні вимоги Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлові приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115616), № 2 загальною площею 221,1 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115620), № 3 загальною площею 481 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115621) не можуть розглядатися в порядку господарського судочинства.
3.7. Крім того, ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. у касаційній скарзі просить Верховний Суд призначити у справі № 915/1185/20 судову експертизу з питань землеустрою.
Колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Проте Верховний Суд з урахуванням меж перегляду в касаційному порядку судових рішень, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, розглянувши клопотання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., дійшла висновку про відмову в його задоволенні.
3.8. Миколаївська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Миколаївська обласна прокуратура зазначає, що у справах № 915/1402/16, № 915/1844/18 установлено незаконність розташування будівель торгівлі за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, через належність території, на якій знаходяться ці будівлі, до пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в грудні 2016 року Прокурор в інтересах держави звертався до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Коблівської сільської ради, ТОВ "Арена 23", ТОВ "ТРИА ПЛЮС", у якому просив:
- визнати недійсним і скасувати видане виконавчим комітетом Коблівської сільської ради свідоцтво від 10.12.2011 серії НОМЕР_2 про право власності ТОВ "Арена 23" на пляжний торговельно-розважальний комплекс, який складається з основної будівлі літ. "А" загальною площею 16,7 м2, службових будівель літ. "Б", літ. "В", літ. "Г", літ. "Д", літ. "Ж", літ. "З" і споруд, розташованих за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 ;
- визнати недійсним і скасувати видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області від 30.05.2014 ТОВ "ТРИА ПЛЮС" свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 22380996 - пляжний торговельно-розважальний комплекс загальною площею 428 м2, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4;
- зобов'язати ТОВ "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, розташованої за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 , який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів: літ. "А" - розважального комплексу загальною площею 789,3 м2 і літ. "Б" - торговельного кіоску загальною площею 13,1 м2, сцени з танцювальним майданчиком, замощених дерев'яними дошками, загальною площею 78,3 м2, тимчасової споруди - дерев'яної альтанки загальною площею 27,0 м2.
4.2. Позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані тим, що ТОВ "Арена 23" та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" здійснили забудову земельної ділянки всупереч положенням статей 58, 60, 62 Земельного кодексу України, статей 1, 88, 90 Водного кодексу України, за наявності встановленої згідно із законодавством прямої заборони на будівництво будь-яких об'єктів у межах узбережжя Чорного моря (прибережної захисної смуги) та за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
4.3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 і постановою Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 915/1402/16, задоволено позов Прокурора. Вирішено визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право власності від 10.12.2011 серії НОМЕР_2, від 30.05.2014 22380996, зобов'язано ТОВ "ТРИА ПЛЮС" відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення об'єктів: літ. "А" - розважального комплексу загальною площею 789,3 м2, літ. "Б" - торговельного кіоску загальною площею 13,1 м2, сцени з танцювальним майданчиком, замощених дерев'яними дошками, загальною площею 78,3 м2, тимчасової споруди - дерев'яної альтанки загальною площею 27,0 м2.
4.4. Судові рішення у справі № 915/1402/16 обґрунтовані тим, що ТОВ "Арена 23" та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" користувалися земельною ділянкою для розміщення пляжного торговельно-розважального комплексу за відсутності правовстановлюючих документів на нього та з порушенням установлених обмежень щодо використання земель прибережної захисної смуги Чорного моря.
4.5. Крім того, як установили суди, в грудні 2018 року Прокурор в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради звертався до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Березанської районної державної адміністрації, ТОВ "ТРИА ПЛЮС" про:
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 8688282, виданого 30.08.2013 ТОВ "ТРИА ПЛЮС" на пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4;
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 8697863, виданого 30.08.2013 ТОВ "ТРИА ПЛЮС" на пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4.
4.6. Позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані тим, що судовими рішеннями у справі № 915/1402/16 скасоване свідоцтво від 10.12.2011 серії НОМЕР_2 про право власності ТОВ "Арена 23" на пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, оскільки ТОВ "Арена 23" не набуло в передбаченому законодавством порядку право власності на це майно. Тому Прокурор вважав, що ТОВ "Арена 23" не мало права передавати майно до статутного капіталу ТОВ "ТРИА ПЛЮС".
4.7. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 і постановою Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 915/1844/18, задоволено позов Прокурора. Вирішено визнати недійсними та скасувати видані ТОВ "ТРИА ПЛЮС" свідоцтва від 30.08.2013 № 8688282, від 30.08.2013 № 8697863 про право власності на нерухоме майно - пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4.
4.8. Судові рішення у справі № 915/1844/18 обґрунтовані тим, що ТОВ "Арена-23" не набуло права власності на пляжний торговельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, тому ТОВ "Арена 23" не мало права передавати цей пляжний торговельно-розважальний комплекс до статутного капіталу ТОВ "ТРИА ПЛЮС".
4.9. Господарські суди зазначили, що Прокурор, починаючи з 2016 року, вживає заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади у зв'язку з незаконним використанням ТОВ "ТРИА ПЛЮС" земельної ділянки комунальної власності, розташованої у прибережній захисній смузі Чорного моря.
4.10. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 23.05.2019 Коблівська сільська рада прийняла рішення № 39 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га (землі житлової та громадської забудови) в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, в межах території Коблівської сільської ради. Цим же рішенням Коблівська сільська рада вилучила із земель, не наданих у власність та користування, земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га та надала цю земельну ділянку ТОВ "ТРИА ПЛЮС" у довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4.
4.11. На підставі цього рішення 30.05.2019 між Коблівською сільською радою (орендодавець) і ТОВ "ТРИА ПЛЮС" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає земельну ділянку в оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торговельно-розважальний комплекс) за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 (пункт 1.1 договору оренди землі від 30.05.2019).
4.12. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди землі від 30.05.2019 в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га (землі житлової та громадської забудови) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торговельно-розважальний комплекс) за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4. На земельній ділянці наявні об'єкти нерухомого майна ТОВ "ТРИА ПЛЮС".
4.13. 30.05.2019 між орендодавцем і орендарем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
4.14. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 18.09.2020 № 224596708, 05.06.2019 здійснено державну реєстрацію права оренди ТОВ "ТРИА ПЛЮС" на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років ТОВ "ТРИА ПЛЮС" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель, не наданих у власність та користування, в межах території Коблівської сільської ради за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, наявний лист Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 27.02.2019 № 01-04/1083-04. Відповідно до змісту цього листа Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 27.02.2019 № 01-04/1083-04, проектом землеустрою в межах пляжної зони узбережжя Чорного моря передбачається здійснення капітального будівництва торговельно-розважального комплексу ТОВ "ТРИА ПЛЮС", що суперечить природоохоронному законодавству.
4.16. Крім того, як зазначили суди, проект землеустрою містить також висновок державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19, складений Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру. В пункті 11 "Підсумкова оцінка результатів державної експертизи" цього висновку зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років ТОВ "ТРИА ПЛЮС" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель, не наданих у власність та користування, в межах території Коблівської сільської ради за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 , не в повній мірі відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання. Крім того, у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19 зазначено, що контроль за усуненням зауважень покладається на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області; про усунення зауважень належить повідомити Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
4.17. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що висновок державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19, складений Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, виконаний машинописним текстом та містить дописаний від руки текст: "Зауваження враховано 21.05.2019. Начальник Головного управління". Господарські суди зазначили, що цей напис обрізано при копіюванні, а тому встановити його точний зміст, зокрема, особу, від імені якої такий напис вчинений, а також наявність підпису відповідної особи з наявних у матеріалах справи копій не є можливим.
4.18. 13.02.2020 Коблівська сільська рада прийняла рішення № 67 "Про надання дозволу на укладення договору суборенди земельної ділянки", яким надала ТОВ "ТРИА ПЛЮС" дозвіл на передачу земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га у суборенду ФОП Авдєєвій-Акєнтьєвій М. В.
4.19. На підставі цього рішення Коблівської сільської ради від 13.02.2020 № 67 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" (орендар) і ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. (суборендар) 18.02.2020 укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування відповідно до договору оренди землі від 30.05.2019, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.06.2019, земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торговельно-розважальний комплекс) за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 (пункт 1 договору суборенди земельної ділянки від 18.02.2020).
4.20. Відповідно до пункту 2 цього договору в суборенду передається земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
4.21. Згідно з пунктом 6 договору суборенди земельної ділянки від 18.02.2020 цей договір укладено строком на 46 років, починаючи з дати реєстрації цього договору, що становить строк дії договору.
4.22. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 18.02.2020 між орендарем і суборендарем підписано акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
4.23. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 18.09.2020 № 224596708, 03.03.2020 здійснено державну реєстрацію права суборенди Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
4.24. Крім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 18.09.2020 № 224598026, 05.03.2020 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 03.03.2020 № МК141200632188 за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною зареєстровано право власності на пляжний торговельно-розважальний комплекс загальною площею 825,5 м2 за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" . Місцем розташування цього пляжного торговельно-розважального комплексу зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
4.25. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 08.03.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно змінено площу пляжного торговельно-розважального комплексу з 825,5 м2 на 802,4 м2. Крім того, 29.03.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цей об'єкт нерухомого майна закрито у зв'язку з його поділом.
4.26. Так, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 29.03.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесені такі записи:
- № 36115616 про право власності Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни на нежитлове приміщення № 1 площею 100,3 м2, розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2063040648209);
- № 36115620 про право власності Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни на нежитлове приміщення № 2 площею 221,1 м2, розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 206304094809);
- № 36115621 про право власності Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни на нежитлове приміщення № 3 площею 481 м3, розташоване за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2063041048209).
4.27. Господарські суди зазначили, що в матеріалах цієї справи є лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 03.09.2020 № 1462-01-21, відповідно до якого містобудівні умови та обмеження на забудову території за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" , не видавалися.
4.28. Крім того, відповідно до листа Коблівської сільської ради від 03.09.2020 № 1388 Коблівська сільська рада не змінювала юридичну адресу нерухомого майна з "проспект Курортний, 7/4" на " проспект Курортний, 7/4 літ. "А" . При цьому юридична адреса: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" жодному нерухомому майну не присвоювалася.
4.29. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря та щодо неї встановлені та діють обмеження:
- 05.01 - водоохоронна зона вздовж Чорного моря;
- 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря;
- 05.06 - пляжна зона.
4.30. Згідно з відомостями з Публічної кадастрової карти України середня відстань від урізу води Чорного моря до північної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га складає 49,29 м, до південної - 26,42 м.
4.31. Господарські суди зазначили, що в матеріалах цієї справи є рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2009 № 52 "Про затвердження детального плану частини території с. Коблеве для розміщення, спорудження (будівництва) та обслуговування інших об'єктів стаціонарної рекреації та для розміщення, будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд".
4.32. Суди встановили, що це рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2009 № 52 було предметом позову Прокурора у справі № 400/3201/19. Так, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2023, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 та постановою Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 400/3201/19, задоволено позов Прокурора та визнано протиправним рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2009 № 52.
4.33. Верховний Суд у постанові від 11.03.2024 у справі № 400/3201/19, зокрема, зазначив, що рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2009 № 52 стосується затвердження детального плану території населеного пункту для розміщення спорудження (будівництва) та обслуговування інших об'єктів стаціонарної рекреації та для розміщення, будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд. Разом із тим охоплена детальним планом територія у спірних правовідносинах повністю входить у нормативно визначені межі пляжної зони та прибережної захисної смуги Чорного моря.
4.34. Прокурор, вважаючи порушеними права держави внаслідок незаконної, на його думку, передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 в оренду ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і в суборенду ФОП Авдєєвій-Акєнтьєвій М. В., а також внаслідок незаконної забудови ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. цієї земельної ділянки, звернувся до Господарського суду Миколаївської області із цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову в суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, прокурора, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави до Коблівської сільської ради, ТОВ "ТРИА ПЛЮС", ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, зобов'язання знести будівлі.
5.4. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані незаконною передачею земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 в оренду ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і в суборенду ФОП Авдєєвій-Акєнтьєвій М. В., а також незаконною забудовою ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. цієї земельної ділянки.
5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.6. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
5.7. Верховний Суд також зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.
5.8. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.
5.9. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
5.10. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
5.11. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.12. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
5.13. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
5.14. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
5.15. Крім того, Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
5.16. Згідно із частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
5.17. Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
5.18. Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
5.19. Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
5.20. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 915/1185/20 по суті позовних вимог, частково задовольнили позов Прокурора, поданий в інтересах держави.
5.21. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог Прокурора в інтересах держави, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі.
5.22. Отже, під час касаційного провадження Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень тільки в частині задоволення позовних вимог Прокурора в інтересах держави.
5.23. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В., звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.24. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4
частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.25. Касаційна скарга ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. із посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 74, 76, 77, 53, 99 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 131-1 Конституції України, частини 3 статті 60, частини 3 статті 186-1 Земельного кодексу України, частини 6 статті 88 Водного кодексу України, статті 17 Закону України "Про основи містобудування" та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 924/1237/17, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 20.02.2024 у справі № 160/10310/20, від 12.06.2024 у справі № 369/10185/17, від 20.03.2024 у справі № 487/4243/19, від 22.05.2024 у справі № 361/3345/16-ц, від 14.02.2024 у справі № 372/4508/21, від 24.01.2020 у справі № 813/191/18, у справі № 806/5283/17 (скаржниця не зазначає дату постанови), від 15.05.2024 у справі № 922/2416/23, від 10.04.2024 у справі № 454/2250/18, від 05.03.2024 у справі № 320/4225/21, постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-523цс15, постановах Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
5.26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та в постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права в подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли в подібних правовідносинах.
5.27. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 924/1237/17 викладено висновок, який, на думку скаржниці, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави".
5.28. За доводами ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, викладено висновки, які, на її думку, не враховані господарськими судами:
"У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. За відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. У такому разі сам прокурор набуває статусу позивача".
…Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб'єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів".
5.29. У постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 викладено висновок, який, на думку скаржниці, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень
"Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб'єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб'єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно".
5.30. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. із посиланням на наведені висновки Верховного Суду зазначає, що прокурор, звертаючись із позовом до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Разом із тим, як зазначає скаржниця, у цьому випадку Прокурор подав позов в інтересах держави, проте взагалі не визначив конкретний орган державної влади, в інтересах якого пред'явив позовні вимоги. Крім того, за доводами скаржниці, Прокурор у поданому позові не зазначив, у чому полягає порушення законних прав та інтересів (яке саме порушено право) конкретного органу державної влади. Наведене, на думку ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., суперечить приписам статті 53 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено обов'язок прокурора в позовній заяві зазначити орган, в інтересах якого подається позов. Оскільки, як зазначає скаржниця, Прокурор під час подання позову не дотримався вимог законодавства, то це було підставою для повернення позову без розгляду, що помилково не враховано господарськими судами.
5.31. Верховний Суд, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржниця, перевіривши та надавши оцінку доводам ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., зазначає таке.
5.32. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
5.33. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" (тут і далі - в редакції, чинній на момент подання Прокурором позову до суду) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
5.34. Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
5.35. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
5.36. Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може бути орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
5.37. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатися до суду з відповідним позовом).
5.38. Відповідно до абзаців 1- 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
5.39. Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
5.40. Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
5.41. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19.
5.42. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
5.43. Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 Господарським процесуальним кодексом України.
5.44. Процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Ураховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави.
5.45. Прокурор у справі № 915/1185/20, що розглядається, звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
5.46. У справі № 915/1185/20, що розглядається, предметом позову, зокрема, є вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради від 23.05.2019 № 39 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", від 13.02.2020 № 67 "Про надання дозволу на укладення договору суборенди земельної ділянки", про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га від 30.05.2019, укладеного за участю Коблівської сільської ради. Тому Прокурор визначив Коблівську сільську раду одним із відповідачів.
5.47. Колегія суддів зазначає, що в разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
5.48. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (з огляду на відсутність повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
5.49. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виснувала, що
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
5.50. Водночас зміст позову Прокурора в цій справі свідчить про належне обґрунтування позивачем того, в чому полягає порушення інтересів держави. Так, Прокурор, зокрема, зазначав, що саме Коблівська сільська рада допустила прошення під час передачі в користування земельної ділянки, чим завдала шкоду інтересам об'єднаної територіальної громади. При цьому, за доводами Прокурора, оспорювані рішення Коблівської сільської ради прийняті із численними порушеннями законодавства (зокрема, у зв'язку з розташуванням земельної ділянки у прибережній захисній смузі), завдають шкоду інтересам держави, а тому такі рішення відповідно до статей 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить визнати незаконними та скасувати в судовому порядку. Крім того, як зазначав Прокурор, на підставі оспорюваних рішень Коблівської сільської ради 30.05.2019 між Коблівської сільською радою та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га, а 18.02.2020 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і ФОП Авдеєвою-Акєнтьєвою М. В. укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, які відповідно до частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України належить визнати недійсними.
5.51. Наведеним спростовуються доводи скаржниці про те, що Прокурор у позові не зазначив, у чому саме полягає порушення законних прав та інтересів (та яке саме порушено право) територіальної громади. Тому колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржниці про те, що Прокурор під час подання позову не дотримався вимог законодавства, а суди помилково не повернули його позов без розгляду.
5.52. Отже, з огляду на пред'явлені Прокурором позовні вимоги колегія суддів вважає, що Прокурор правомірно визначив Коблівську сільську раду одним із відповідачів у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави.
5.53. На підставі викладеного Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи скаржниці про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статті 53 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 131-1 Конституції України та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 924/1237/17, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.
5.54. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржниці про помилкове незалучення судами до участі у справі Держекоінпекції та Державної інспекції архітектури та містобудування України, оскільки оскаржувані судові рішення не впливають на їх права, інтереси та обов'язки. Водночас скаржниця не зазначає, яких прав, інтересів чи обов'язків цих осіб стосуються ухвалені в цій справі судові рішення. Водночас, за встановленими судами обставинами, спірні будівлі побудовані на земельній ділянці комунальної власності, яка належить Коблівській сільській раді. Отже, Прокурор у цьому випадку правильно подав позов, зокрема, до органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який є власником земельної ділянки, учасником спірних відносин і сам, на думку Прокурора, порушив інтереси держави.
5.55. Крім того, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про помилкове незалучення судами до участі у справі органу, уповноваженого здійснювати контроль у сфері державної реєстрації прав - Міністерства юстиції України (щодо позовних вимог Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлові приміщення), оскільки належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 916/1844/23, від 19.12.2022 у справі № 359/3951/17.
5.56. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 зазначила, що державний реєстратор, вчиняючи реєстраційну дію, виступає як суб'єкт владних повноважень, але у спорах про право на майно він не є учасником матеріальних правовідносин; належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження є особа, право якої зареєстровано.
5.57. Крім того, відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень суди не встановлювали обставин щодо передачі спірного майна в іпотеку, а ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. не покликалася на ці обставини в поданій нею апеляційній скарзі. Тому колегія суддів не може взяти до уваги доводи ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про незалучення до участі у цій справі іпотекодержателя спірного майна, оскільки такі доводи спрямовані на встановлення нових обставин справи, що не належить до повноважень Верховного Суду. При цьому скаржниця не зазначає про подання клопотань щодо залучення третіх осіб або співвідповідачів у справі № 915/1185/20 та відмову в їх задоволенні.
5.58. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц викладено висновок, який, на думку скаржниці, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення".
5.59. При цьому ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц. 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц.
5.60. У постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-523цс15 викладено висновок, який, на думку скаржниці, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень
"Розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації".
5.61. Скаржниця з покликанням на наведені висновки Верховного Суду зазначає про помилковість висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо перебування земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га у межах прибережної захисної смуги. Такі висновки судів, як стверджує ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В., зроблені судами за відсутності документального підтвердження та за відсутності висновку експерта або спецаліста відповідного напрямку.
5.62. Верховний Суд, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржниця, перевіривши та надавши оцінку доводам ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., зазначає таке.
5.63. Відповідно до пункту "є" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких є землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України).
5.64. За змістом статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
5.65. Згідно зі статтею 4 Водного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
5.66. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги (частина 1 статті 60 Земельного кодексу України).
5.67. За змістом частини 4 статті 61 Земельного кодексу України режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
5.68. Частиною 1 статті 89 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
5.69. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина 9 статті 88 Водного кодексу України, абзац 4 пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)). Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61- 62 Земельного кодексу України, статті 89- 90 Водного кодексу України, абзац 2 пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до них).
5.70. За змістом статті 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
5.71. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та постановах верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 906/57/24, від 30.09.2025 у справі № 914/3230/23, від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 01.12.2021 у справі № 917/1082/20.
5.72. Водночас, як установили господарські суди, в матеріалах цієї справи є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років ТОВ "ТРИА ПЛЮС" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель, не наданих у власність та користування, в межах території Коблівської сільської ради за адресою: с. Коблево, просп. Курортний, 7/4. Суди також установили, що цей проект містить лист Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 27.02.2019 № 01-04/1083-04. В цьому листі зазначено, що наданим ТОВ "ТРИА ПЛЮС" проектом землеустрою у межах пляжної зони узбережжя Чорного моря передбачається здійснення ТОВ "ТРИА ПЛЮС" капітального будівництва торговельно-розважального комплексу, що суперечить існуючому природоохоронному законодавству.
5.73. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки також містить висновок державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19, наданий Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру. В пункті 11 "Підсумкова оцінка результатів державної експертизи" цього висновку зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років ТОВ "ТРИА ПЛЮС" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі із земель, не наданих у власність та користування, в межах території Коблівської сільської ради за адресою: с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 не в повній мірі відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання. Крім того, у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19 зазначено, що контроль за усуненням зауважень покладається на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області; про усунення зауважень належить повідомити Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
5.74. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що висновок державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19, складений Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, виконаний машинописним текстом та містить дописаний від руки текст: "Зауваження враховано 21.05.2019. Начальник Головного управління". Проте, як констатували суди, цей напис обрізано при копіюванні, а тому встановити його точний зміст, зокрема, особу, від імені якої такий напис вчинений, а також наявність підпису відповідної особи, з наявних у матеріалах справи копій не є можливим.
5.75. Разом із тим господарські суди попередніх інстанцій установили, що на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га встановлені та діють обмеження:
- 05.01 - водоохоронна зона вздовж Чорного моря;
- 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря;
- 05.06 - пляжна зона.
5.76. Господарські суди попередніх інстанцій, установивши наведені обставини, зазначили, що на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га поширюються обмеження, передбачені для прибережної захисної смуги уздовж моря, щодо заборони будівництва будь яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), у тому числі будівель торгівлі.
5.77. Тому господарські суди попередніх інстанцій виснували, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га не могла бути передана в оренду для будівництва будівель торгівлі. На підставі викладеного господарські суди констатували, що при наданні земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га в оренду не було враховано її функціональне призначення та обмеження щодо використання.
5.78. Крім того, суди врахували наявність судових рішень у справах № 915/1402/16, 915/1844/18, що набрали законної сили, в яких установлено незаконність розташування будівель торгівлі за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4, через належність території, на якій знаходяться ці будівлі, до пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря. Тому, за висновками господарських судів, надання земельної ділянки за цією ж адресою та з тією ж самою метою в оренду ТОВ "ТРИА ПЛЮС" і в суборенду ФОП Авдєєвій-Акєнтьєвій М. В. також вочевидь порушує вимоги водного та земельного законодавства.
5.79. При цьому господарські суди зазначили, що в матеріалах цієї справи є висновок експерта від 17.12.2021 № 21-545, складений за результатами проведення експертизи з питань землеустрою. Зокрема, як зазначено в цьому висновку, відповідно до наданих на дослідження матеріалів розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку та її затвердження не відповідають вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування. У висновку експерта від 17.12.2021 № 21-545 також зазначено, що формування земельної ділянки відбувалося з урахуванням містобудівної документації на місцевому рівні.
5.80. Як установили господарські суди, в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2019 № 52 "Про затвердження детального плану частини території с. Коблеве для розміщення, спорудження (будівництва) та обслуговування інших об'єктів стаціонарної рекреації та для розміщення будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд".
5.81. Водночас суди зазначили, що це рішення ради Коблівської сільської ради від 18.03.2019 № 52 оспорювалося Миколаївською окружною прокуратурою у справі № 400/3201/19, оскільки Миколаївська окружна прокуратура вважала, що таке рішення порушує режим використання земель пляжної зони. При цьому постановою Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 400/3201/19 залишено без змін рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023, якими задоволено позов Миколаївської окружної прокуратури та визнано протиправним рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2019 № 52 "Про затвердження детального плану частини території с. Коблеве для розміщення, спорудження (будівництва) та обслуговування інших об'єктів стаціонарної рекреації та для розміщення будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд".
5.82. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.03.2024 у справі № 400/3201/19, суди попередніх інстанцій установили, що рішення Коблівської сільської ради від 18.03.2019 № 52 стосується затвердження детального плану території населеного пункту для розміщення спорудження (будівництва) та обслуговування інших об'єктів стаціонарної рекреації та для розміщення, будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних, лінійних, протиерозійних та захисних протизсувних споруд. При цьому охоплена детальним планом територія у спірних правовідносинах повністю входить у нормативно визначені межі пляжної зони та прибережної захисної смуги Чорного моря.
5.83. За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій, урахувавши наявність судових рішень у справах № 915/1402/16, № 915/1844/18, № 400/3201/19, висновок експерта від 17.12.2021 № 21-545, складений за результатами проведення експертизи з питань землеустрою, виснували, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га не могла бути передана в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваних договорів знали чи повинні були знати. Тому колегія суддів з урахуванням наведених обставин справи, за наявності судових рішень у справах № 915/1402/16, № 915/1844/18, № 400/3201/19, з урахуванням висновку експерта від 17.12.2021 № 21-545, складеного за результатами проведення експертизи з питань землеустрою, вважає необґрунтованим покликання скаржниці на рішення Коблівської сільської ради від 09.04.2021 № 43 "Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж земельного фонду і водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області".
5.84. Разом із тим скаржниця з покликанням на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.02.2024 у справі № 160/10310/20, від 12.06.2024 у справі № 369/10185/17, від 20.03.2024 у справі № 487/4243/19, від 22.05.2024 у справі № 361/3345/16-ц, від 14.02.2024 у справі № 372/4508/21, зазначає, що судова експертиза є ключовим доказом належності земельної ділянки до прибережної захисної смуги. Тому ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. вважає, що в цьому випадку необхідно було провести додаткову судову експертизу з питань землеустрою, оскільки наявний у цій справі висновок експерта від 17.12.2021 № 21-545, складений за результатами проведення експертизи з питань землеустрою, є неповним, неясним, необґрунтованим, викликає сумніви та суперечить матеріалам справи.
5.85. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. зазначає, що господарський суд першої інстанції частково відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи експертизи з питань землеустрою, а надалі відмовив у задоволенні клопотанні про призначення повторної судової експертизи з питань землеустрою. Тому скаржниця вважає, що в цьому випадку необхідно було призначити та провести додаткову судову експертизу з питань землеустрою та отримати нові докази шляхом призначення такої експертизи.
5.86. Верховний Суд, перевіривши та надавши оцінку доводам ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
5.87. Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
5.88. Вирішуючи питання про призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення, лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.
5.89. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу (частина 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України ).
5.90. Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
5.91. Матеріали справи № 915/1185/20 свідчать про те, що Господарський суд Миколаївської області 06.08.2021 зареєстрував клопотання ТОВ "ТРИА ПЛЮС" про призначення судової експертизи з питань землеустрою.
У цьому клопотанні ТОВ "ТРИА ПЛЮС" просило призначити судову експертизу з питань землеустрою, на розгляд якої поставити такі питання:
"1. Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4, та її затвердження, вимогам нормативних документів з питань землеустрою та землекористування, зокрема Генеральному плану с. Коблево Березанського району Миколаївської області, іншій затвердженій містобудівній документації с. Коблево Березанського району Миколаївської області? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?
2. Чи перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4, в межах прибережної захисної смуги або пляжної зони відповідно до проектної документації, затвердженої рішенням Коблівської сільської ради Миколаївської області № 43 від 09 квітня 2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земельного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області"?".
5.92. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.08.2021 частково задоволено клопотання ТОВ "ТРИА ПЛЮС" про призначення у справі № 915/1185/20 судової експертизи. Вирішено призначити у справі № 915/1185/20 судову експертизу з питань землеустрою, проведення якої доручено Херсонському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
5.93. На вирішення експертів поставлено таке питання: "Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4, та її затвердження, вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, існуючій містобудівній документації? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?".
5.94. Місцевий господарський суд, частково задовольняючи клопотання ТОВ "ТРИА ПЛЮС" про призначення у справі № 915/1185/20 судової експертизи з питань землеустрою, виходив із того, що експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. Суд зазначив, що основними завданнями експертизи з питань землеустрою є, зокрема, визначення відповідності розробленої документації із землеустрою та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що пунктом 7.2 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, визначено орієнтовний перелік питань експертизи з питань землеустрою, серед яких є, зокрема, питання: "Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?" Тому, за висновком суду, саме в межах цього питання можливо вирішити питання, про яке зазначає ТОВ "ТРИА ПЛЮС" у клопотанні про призначення експертизи.
5.95. З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції з метою повного з'ясування обставин щодо відповідності розробленої документації із землеустрою на земельну ділянку вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, існуючій містобудівній документації, вирішив призначити в цій справі експертизу з питань землеустрою. Тому суд зазначив, що на вирішення експертизи слід поставити питання, запропоноване ТОВ "ТРИА ПЛЮС" (перше питання), скориговане для його відповідності рекомендованим питанням, які визначені пунктом 7.2 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень; у іншій частині клопотання про призначення експертизи (щодо другого питання) суд відмовив.
5.96. Крім того, матеріали справи № 915/1185/20 свідчать про те, що Господарський суд Миколаївської області 11.12.2024 зареєстрував клопотання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про призначення судової експертизи з питань землеустрою.
У цьому клопотанні ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. зазначала про необхідність призначення додаткової (повторної) експертизи у справі та просила призначити судову експертизу з питань землеустрою, на розгляд якої поставити такі питання:
"1. Чи відповідають розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4 , та її затвердження вимогам нормативних документів з питань землеустрою та землекористування, зокрема Генеральному плану с. Коблево Березанського району Миколаївської області, іншій затвердженій містобудівній документації с. Коблево Березанського району Миколаївської області? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?
2. Чи перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019, розташована за адресою: Миколаївська область, с. Коблево, проспект Курортний, 7/4 , в межах прибережної захисної смуги або пляжної зони відповідно до проектної документації, затвердженої рішенням Коблівської сільської ради Миколаївської області № 43 від 09 квітня 2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж земельного фонду та водоохоронних зон в межах території села Коблеве Коблівської сільської ради Миколаївської області"?".
5.97. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2025 відмовлено в задоволенні клопотання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про призначення у справі № 915/1185/20 (повторної, додаткової) судової експертизи.
5.98. Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні клопотання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про призначення у справі № 915/1185/20 (повторної, додаткової) судової експертизи, виходив із того, що Господарський процесуальний кодекс України визначає підстави для призначення додаткової експертизи, а саме: висновок експерта є неповним; неясним; необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи. Крім того, суд зазначив, що призначення повторної експертизи є правом суду, а не обов'язком, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.
5.99. Так, господарський суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах цієї справи є висновок експерта від 17.12.2021 № 21-545, складений за результатами проведення експертизи з питань землеустрою. Крім того, суд зазначив, що за клопотанням ТОВ "ТРИА ПЛЮС" ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2025 у підготовче засідання було викликано експерта Херсонського відділу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Пєскова І. В. для надання пояснень щодо висновку судової експертизи з питань землеустрою від 17.12.2021 № 21-545.
5.100. При цьому судовий експерт у підготовчому судовому засіданні 25.03.2025 надав усні пояснення та відповіді на поставлені йому питання з приводу висновку судової експертизи з питань землеустрою від 17.12.2021 № 21-545. Судовий експерт повідомив суд про те, що ним надано оцінку направленій на проведення судової експертизи технічній документації, за результатами розгляду якої він склав висновок на поставлене судом питання (розроблена документація не відповідає вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування). При цьому судовий експерт надав пояснення щодо викладених у клопотанні ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про призначення судової експертизи від 10.12.2024 тверджень про неясність висновку експерта. Експерт повідомив, що судова експертиза проведена за наданим йому проектом землеустрою відповідно до вимог Закону України "Про судовому експертизу" та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Крім того, експерт повідомив, що він установив відсутність у цьому проекті висновку про його погодження органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також документів, які би підтвердили усунення недоліків, викладених у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 13.02.2019 № 419-19, складеному Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.
5.101. З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції констатував, що в матеріалах цієї справи немає доказів на підтвердження складання висновку судової експертизи з питань землеустрою від 17.12.2021 № 21-545 з порушенням вимог, встановлених Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Крім того, суд виснував про недоведеність ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. обставин, які є підставою для призначення судом повторної експертизи та додаткової експертизи. При цьому суд урахував, що необґрунтоване призначення судової експертизи зумовить необхідність зупинення провадження у цій справі, призведе до затягування строків її розгляду та знаходження учасників справи у стані невизначеності. Це, за висновком місцевого господарського суду, свідчитиме про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою на національні суди покладено обов'язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
5.102. Крім того, Верховний Суд установив, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, в оскаржуваній постанові дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. про призначення судової експертизи з питань землеустрою. Так, апеляційний господарський суд урахував, що в матеріалах цієї справи наявний висновок експерта від 17.12.2021 № 21-545, складений за результатами проведення експертизи з питань землеустрою. Водночас, за висновком апеляційного господарського суду, ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. не довела, що цей висновок експерта є помилковим, неповним або неясним, а під час призначення та проведення експертизи були істотно порушені норми, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Як зазначив апеляційний господарський суд, сама по собі незгода з висновком експерта не є достатньою підставою для призначення судом повторної та (або) додаткової судової експертизи у цій справі.
5.103. Верховний Суд з урахуванням доводів скаржниці, перевіривши наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
5.104. Верховний Суд також зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 926/1964/24, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 24.09.2024 у справі № 910/14922/22, від 17.09.2024 у справі № 910/3022/22, від 26.09.2024 у справі № 907/456/23, від 16.01.2024 у справі № 906/1139/20.
5.105. Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, відповідно до принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
5.106. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 926/1964/24, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 23.07.2024 у справі № 913/162/22, від 13.02.2024 у справі № 924/1022/22, від 17.01.2024 у справі № 906/1141/22, від 02.07.2024 у справі № 910/9544/23.
5.107. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
5.108. З'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
5.109. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій з дотриманням положень статей 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України надали оцінку всім зібраним доказам у справі .
5.110. Крім того, незгода з відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку про те, що судом допущено в цій частині порушення норм процесуального права, яке могло би слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.12.2025 у справі № 926/1964/24 від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 28.02.2024 у справі № 916/997/23, від 10.01.2024 у справі № 921/39/23, від 18.04.2023 у справі № 904/7626/21, від 06.07.2023 у справі № 915/212/20.
5.111. Отже, з огляду на те, що призначення судової експертизи є правом, а не обов'язком суду і експертиза може бути призначена в разі наведення у клопотанні достатніх та обґрунтованих на те підстав, яких, як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. не навела, а доводи скаржниці фактично зводяться до незгоди з мотивами, відповідно до яких суди відмовили в задоволенні клопотань про призначення додаткової (повторної) судової експертизи з питань землеустрою, то колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.
5.112. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що скаржниця в поданій касаційній скарзі не спростувала висновків господарських судів попередніх інстанцій та не довела порушення норм процесуального права цими судами як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
5.113. З урахуванням викладеного, враховуючи принципи змагальності та рівності сторін, предмет доказування, Верховний Суд зазначає, що скаржниця не довела порушення господарськими судами попередніх інстанцій приписів статей 74, 76, 79, 99 Господарського процесуального кодексу України під час відмови в задоволенні клопотань про призначення додаткової (повторної) судової експертизи з питань землеустрою.
5.114. Крім того, скаржниця просить врахувати приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 за заявою № 29979/04 "Рисовський проти України", від 24.06.2003 за заявою № 44277/98 "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії". ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. вважає, що вона та ТОВ "ТРИА ПЛЮС" не повинні відповідати за помилки органів державної влади під час надання земельної ділянки в оренду за умови, що органи державної влади під час процедури оформлення права оренди земельної ділянки діяли неналежним чином.
5.115. Верховний Суд зазначає, що за змістом рішення ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
5.116. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була би рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило би загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
5.117. Верховний Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
5.118. У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
5.119. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
5.120. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
5.121. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 915/1912/19, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.
5.122. Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.
5.123. Разом із тим висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 30.11.2022 у справі № 924/82/20.
5.124. Водночас, як установили суди, на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га встановлені та діють обмеження: 05.01 - водоохоронна зона вздовж Чорного моря; 05.03 - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря; 05.06 - пляжна зона. Тому суди зазначили, що на цю земельну ділянку поширюються обмеження, передбачені для прибережної захисної смуги уздовж моря, щодо заборони будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), у тому числі будівель торгівлі. За таких обставин господарські суди виснували, що ця земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваних договорів знали чи повинні були знати. Оскільки спірні приміщення розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га із порушенням законодавства, то, за висновками судів, позовні вимоги про їх знесення є обґрунтованими, адже власник земельної ділянки повинен безперешкодно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном. Тому в цій справі суди обґрунтовано врахували, що повернення територіальній громаді всіх правомочностей власника земельної ділянки комунальної власності, незаконно переданої у володіння приватним особам органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Господарські суди також обґрунтовано взяли до уваги особливим режим земельної ділянки, а саме її належність до земель прибережної захисної смуги Чорного моря.
5.125. Крім того, стосовно пропорційності втручання у право скаржниці на мирне володіння майном, то, як зазначив господарський суд першої інстанції, питання захисту навколишнього природного середовища зумовлює постійний і стійкий інтерес громадськості, а тому й органів державної влади. Суд також зазначив, що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання. Тому обмеження права власності будуть допустимими за умови, якщо між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс.
5.126. Верховний Суд зазначає, що право власності не може ґрунтуватися на факті нелегітимного створення майна та незаконного введення його в цивільний обіг. Тому, за встановленими обставинами справи, суди не здійснили непропорційного втручання у право скаржниці на мирне володіння спірного майна з урахуванням напрацьованих ЄСПЛ трьох критеріїв, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
5.127. Скаржниця зазначає, що право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстроване за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною як за фізичною особою без статусу підприємця. Тому, на думку ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., позовні вимоги Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлові приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115616), № 2 загальною площею 221,1 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115620), № 3 загальною площею 481 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115621) не можуть розглядатися в порядку господарського судочинства.
5.128. Верховний Суд, розглянувши такі доводи ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., зазначає, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.
5.129. При цьому, визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/5933/24, від 09.04.2025 у справі № 922/2442/24, від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.
5.130. Разом із тим критеріями розмежування справ, що розглядаються в порядку цивільного та господарського судочинства, є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
5.131. Водночас відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.03.2023 у справі № 906/1403/21, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності; при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Крім того, в постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 906/1403/21 зазначено, що для вирішення питання про юрисдикцію спору слід встановити, чи є фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є правовідносини господарськими.
5.132. Водночас, за встановленими обставинами справи, 18.02.2020 між ТОВ "ТРИА ПЛЮС" (орендар) і ФОП Авдєєвою-Акєнтьєвою М. В. (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки, відповідно до якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування відповідно до договору оренди землі від 30.05.2019, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.06.2019, земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (існуючий пляжний торговельно-розважальний комплекс) за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 .
5.133. При цьому, як установили господарські суди, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 18.09.2020 № 224598026, 05.03.2020 на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 03.03.2020 № МК141200632188 за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною зареєстровано право власності на пляжний торговельно-розважальний комплекс загальною площею 825,5 м2 за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А" . Місцем розташування цього пляжного торговельно-розважального комплексу зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0019 площею 0,1100 га.
5.134. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що 08.03.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно змінено площу пляжного торговельно-розважального комплексу з 825,5 м2 на 802,4 м2. Крім того, 29.03.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цей об'єкт нерухомого майна закрито у зв'язку з його поділом. Так, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 29.03.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесені такі записи про право власності Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни : № 36115616 на нежитлове приміщення № 1 площею 100,3 м2, № 36115620 на нежитлове приміщення № 2 площею 221,1 м2, № 36115620 на нежитлове приміщення № 3 площею 481 м2, розташовані за адресою:
Миколаївська область, Березанський район, с. Коблеве, просп. Курортний, 7/4 літ. "А". 5.135 . З урахуванням цільового призначення спірних нежитлових приміщень, правового статусу відповідачки як фізичної особи - підприємця, змісту спірних правовідносин, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржниці про те, що позовні вимоги Прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Авдєєвою-Акєнтьєвою Мариною Володимирівною на нежитлові приміщення № 1 загальною площею 100,3 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115616), № 2 загальною площею 221,1 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115620), № 3 загальною площею 481 м2 (запис від 29.03.2020 № 36115621) не могли розглядатися в порядку господарського судочинства.
5.136. Крім того, скаржниця покликається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2020 у справі № 813/191/18, про те, що під час застосування положень статті 186-1 Земельного кодексу України архітектурний орган не має права оцінювати доцільність надання земельної ділянки або її площу, якщо вона не суперечить ДБН; головним критерієм є відповідність містобудівний документації.
5.137. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В., визнає їх необґрунтованими з огляду на таке. По-перше, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 813/191/18, натомість у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна постанова Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 813/191/18. По-друге, у справі № 813/191/18, на яку покликається скаржниця, Головне управління ДФС у Львівській області звернулося з позовом до Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" про застосування арешту коштів на рахунках Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд"; позовні вимоги Головного управління ДФС у Львівській області у справі № 813/191/18 були обґрунтовані тим, що працівників контролюючого органу не було допущено до проведення планової перевірки, вихід на яку було здійснено на підставі наказу від 12.12.2017 № 6225, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у справі № 813/191/18 та справі, що розглядається. По-третє, в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 813/191/18, відсутні висновки, про які зазначає скаржниця.
5.138. ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В. також покликається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2024 у справі № 320/4225/21 (скаржниця помилково зазначає дату постанови Верховного Суду від 06.03.2024), про необхідність установлення пропорційності втручання у право власності, навіть за умов, якщо будівництво велося на землях водного фонду, але об'єкт був зареєстрований і введений у експлуатацію.
5.139. Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржниці, не може взяти їх до уваги, оскільки в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 320/4225/21 немає висновків, на неврахування яких покликається ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В.
5.140. Крім того, колегія суддів визнає необґрунтованими покликання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.06.2024 у справі № 369/10185/17, від 20.03.2024 у справі № 487/4243/19, від 22.05.2024 у справі № 361/3345/16-ц, у справі № 806/5283/17 (скаржниця не зазначає дату постанови), від 15.05.2024 у справі № 922/2416/23, від 10.04.2024 у справі № 454/2250/18, оскільки такі постанови відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
5.141. Колегія суддів також не може взяти до уваги покликання ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. на неврахування судами постанов Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.142. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій із дотриманням вимог процесуального законодавства здійснили оцінку доказів та встановили обставини справи на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів.
5.143. Тому колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржниці про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 74, 76, 77, 53, 99 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 131-1 Конституції України, частини 3 статті 60, частини 3 статті 186-1 Земельного кодексу України, частини 6 статті 88 Водного кодексу України, статті 17 Закону України "Про основи містобудування" та не врахували висновки Верховного Суду, на які покликається ФОП Авдєєва-Акєнтьєва М. В.
5.144. Таким чином, наведені скаржницею підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.
5.145. Отже, за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються. Крім того, деякі доводи скаржниці зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
5.146. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги ФОП Авдєєвої-Акєнтьєвої М. В. стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6.5. Відповідно до частини 3 статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). З урахуванням викладеного Верховний Суд поновлює виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 у справі № 915/1185/20, яке було зупинено ухвалою Верховного Суду від 19.01.2026.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржницю.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Авдєєвої-Акєнтьєвої Марини Володимирівни залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 у справі № 915/1185/20 залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 у справі № 915/1185/20.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак