65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
"06" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/339/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянувши заяву (вх. № 2-421/26 від 05.03.2026) заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову
у справі № 916/339/26
за позовом: заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 44)
про стягнення 10 744 787, 85 грн
Заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси звернувся із позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 03.02.2026 (вх. № 356/26 від 03.02.2026), до Товариства з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» про стягнення на користь Одеської міської ради грошових коштів у сумі 10 744 787, 85 грн, з яких 6 075 328, 32 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 3 902 470, 14 грн - інфляційні нарахування, 766 989, 39 грн - 3% річних та про стягнення на користь Одеської обласної прокуратури судових витрат зі сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 заяву (вх. № 2-154/26 від 03.02.2026) заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову - задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову в межах ціни позову в розмірі 10 744 787, 85 грн шляхом: накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на всіх відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, крім рахунків із спеціальним режимом використання та рахунків (зокрема, кореспондентських), звернення стягнення на які заборонено законом; в решті заяви (вх. № 2-154/26 від 03.02.2026) заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову - відмовлено.
Заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси звернувся із заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 04.03.2026 (вх. № 2-421/26 від 05.03.2026), в якій просить: накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» у межах суми позову 10 744 787, 85 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів.
У поданій заяві прокурор вказує про часткове задоволення його заяви про забезпечення позову ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2026, якою накладено арешт на грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» та з примусового виконання якої постановою державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 12.02.2026 відкрито виконавче провадження № 80244012. Опрацюванням Автоматизованої системи виконавчого провадження прокурором установлено, що юридична особа-відповідач має лише один відкритий банківський рахунок, сума залишку грошових коштів на якому становить 5266, 16 грн. Вказує, що за відсутності достатніх оборотних активів - грошових коштів товариства, невжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на нерухоме майно матиме наслідком унеможливлення реального виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача, виходячи з наступного. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» на праві власності належать, зокрема, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості у складі житлового комплексу «Бульвар Акацій» за адресою: м. Одеса, вул. Бугаївська, 44, замовником будівництва якого за змістом дозвільних документів, долучених до позовної заяви, є вказане товариство. На теперішній час, зокрема, визначені об'єкти залишаються доступними до продажу, що підтверджується публічно доступною у формі відкритих даних інформацією, розміщеною за посиланням: https://bulvarakacii.od.ua/. Таким чином, відчуження належного нерухомого майна в даному випадку є необхідним для досягнення мети підприємницької діяльності, що свідчить про наявність реального ризику унеможливлення виконання рішення суду. Окрім того, процесуальний закон не містить заборон щодо накладення арешту на обтяжене в межах іншої судової справи нерухоме майно. Ураховуючи не пов'язаність позовних вимог, відсутні підстави вважати, що накладений на певне майно в межах іншої судової справи арешт матиме наслідком забезпечення виконання рішення суду в даному випадку.
Стосовно співмірності заходів забезпечення позову, накладення арешту як на кошти, так і на майно Товариства з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» вказує, що не матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), і не суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-», оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, у разі задоволення позовних вимог, відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Вважає, що співмірним та адекватним заходом забезпечення позову у даному випадку буде накладення арешту майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-», сукупно у межах суми позову, яка складає 10 744 787,85 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів.
На виконання вимог п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України прокурор повідомив про відсутність пропозицій щодо зустрічного забезпечення, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
До заяви про забезпечення позову додано: інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 464919890 від 19.02.2026; постанову державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ВП № 80244012 від 12.02.2026 про відкриття провадження; запит Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на отримання інформації, що становить банківську таємницю; роздруківку з АСВП щодо відкритих рахунків та залишку коштів; роздруківку з веб-сайту bulvarakacii.od.ua щодо доступних до продажу квартир; платіжну інструкцію про сплату судового збору.
Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, господарський суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо заявлених позовних з огляду на співмірність та необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу), про захист яких просить заявник, неправомірністю дій відповідача, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 921/333/23).
Верховний Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (див. пункти 7.27. цієї постанови).
Нормами статті 136 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 7.14, 7.20, 7.23, 7.24 цієї постанови) та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, при зверненні з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.
Також, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 виснував, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
При цьому, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2026 у справі № 902/1281/25.
Предметом позову, з яким звернувся прокурор до господарського суду є майнова вимога про стягнення заборгованості зі сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 6 075 328, 32 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 3 902 470, 14 грн та 3 % річних у розмірі 766 989, 39 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на всіх відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, крім рахунків із спеціальним режимом використання та рахунків (зокрема, кореспондентських), звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 464919890 від 19.02.2026 за відповідачем зареєстроване право оренди земельної ділянки та право власності на нерухоме майно.
Постановою державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ВП № 80244012 від 12.02.2026 відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 05.02.2026.
Згідно відповіді, наданої на запит Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на отримання інформації, що становить банківську таємницю, сума залишку коштів становить 5266, 16 грн.
Прокурор підтвердив у формі відкритих даних інформацією, розміщеною за посиланням: https://bulvarakacii.od.ua/ , що об'єкти нерухомості залишаються доступними до продажу.
З урахуванням предмету позову, яким є майнова вимога про стягнення грошових коштів у сумі 10 744 787, 85 грн, розмір якої є значний, зважаючи, що позивачем до заяви про забезпечення позову надано належні та допустимі докази в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які свідчать про недостатність грошових коштів, що належать відповідачу, та доказів щодо ризиків, пов'язаних з невиконанням відповідачем судового рішення у даній справі у разі задоволення судом позовних вимог в повному обсязі, суд дійшов висновку про відповідність заявлених заходів забезпечення позову вимогам процесуального законодавства.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.
При цьому, суд зазначає, що застосування такого заходу не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Отже, з огляду на вищевказані норми та наведені обставини у сукупності, розглянувши заяву (вх. № 2-421/26 від 05.03.2026) заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, суд дійшов висновку про задоволення вказаної заяви.
Відповідно до ч. 5 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Ч. 6 ст. 140 ГПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Згідно з ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
У той же час після вжиття заходів забезпечення позову відповідач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову повністю чи частково у відповідності до ст. 145 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 136 - 138, ст. ст. 140, 143, 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву (вх. № 2-421/26 від 05.03.2026) заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову - задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову в межах ціни позову в розмірі 10 744 787, 85 грн шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 44; ідентифікаційний код юридичної особи: 40593461) у межах суми позову 10 744 787, 85 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів.
Стягувачем за цією ухвалою є: Хаджибейська окружна прокуратура міста Одеси (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552).
Боржником за цією ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю “-Молодіжне-» (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 44; ідентифікаційний код юридичної особи: 40593461).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала набирає законної сили 06 березня 2026 року у відповідності до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя Мусієнко Оксана Олегівна