79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
20.02.2026 Справа № 914/1324/25
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Юлії СУХОВИЧ, за участі секретаря судового засідання Ольги КРАВЕЦЬ, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі
позивача-1 Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного навчально-бойового центру підготовки підрозділів Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1
позивача-2 Головного управління Національної гвардії України, місто Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Вишиванюк Галини Зігмундівни, місто Львів
про стягнення 1 178 000,00 грн.
За участі представників сторін:
від прокуратури: Цимбал М.А. -прокурор (в режимі відеоконференції);
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: РибакХ.А. - представник (довіреність №27/12-1-21 від 31.12.2025) присутня в залі судових засідань;
від відповідача: Молинь Р.П. - адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВО №1105615 від 20.05.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000290 від 27.04.2018, в режимі відеоконференції).
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі позивача-1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Національної гвардії України) в ході розгляду справи найменування позивача-1 змінено на ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), позивача-2 Головного управління Національної гвардії України до Фізичної особи-підприємця Вишиванюк Галини Зігмундівни про стягнення 1 178 000,00 грн штрафних санкцій за порушення умов зобов'язання щодо якості поставлених товарів за договором №315МС від 01.04.2022.
Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
Протягом розгляду справи по суті прокурорта представники позивачів позовні вимоги підтримали, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечив,просив відмовити у його задоволенні. До закінчення судових дебатів представник відповідача заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та подання відповідних доказів у строк визначений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Проголошення вступної та резолютивної частини у справі призначено на 19.02.2026.
Судове засідання 19.02.2026 не відбулося з технічних причин, що унеможливили технічну фіксацію судового процесу та проведення засідання за допомогою відеосистемиконференцзв'язку(ВКЗ) ЄСІКС, про що складно відповідний акт.
Ухвалою від 19.02.2026 проголошення вступної та резолютивної частини у справі призначено на 20.02.2026.
У судове засідання 20.02.2026 з'явились представник прокуратури,позивача-1 та відповідача в режимі відеоконференції та представник позивача-2 в залі суду.
Відводи складу суду, секретарю не заявлялись.
20.02.2026 суд проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Правова позиція сторін.
Позиція прокурора.
В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що між Міжнародним міжвідомчим багатопрофільним центром підготовки підрозділів (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) та Фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною укладено договір № 315МС від 01.04.2022. Однак відповідач поставив неякісний товар, у зв'язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) завдані збитки, які відповідно до проведеної комплексної товарознавчої та судово-економічної експертизи №68/6-309/5 від 15.07.2024 складають 5 890 000,00 грн.
Прокурор у зв'язку з поставкою неякісного танекомплектованого товару відповідачем, відповідно до пункту 6.5. договору просить стягнутинарахований штраф у розмірі 20% вартості неякісного товару у сумі 1 178 000,00 грн.
Позиція позивача
ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), письмово не виклав свою позицію щодо позову. В судових засіданнях представник позивача-1 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити повністю з підстав, зазначених прокурором.
Позиція позивача-2.
Головне управління Національної гвардії України письмово не виклало свою позицію щодо позову. В судових засіданнях представник позивача-2 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити повністю з підстав, зазначених прокурором.
Позиція відповідача.
Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Зокрема зазначив, що фізична особа-підприємець Вишиванюк Галина Зігмундівна, поставила аптечки військові медичні індивідуальні в кількості 3100 шт. на суму 5 890 000 грн. Міжнародному міжвідомчим багатопрофільним центром підготовкипідрозділів (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) на виконаннядоговору. Поставлені аптечки військові медичні індивідуальні були оплачені позивачем-1.Під час прийняття аптечок медичних індивідуальних у фізичної особи-підприємцяВишиванюкГалини Зігмундівнижодних зауважень від представника покупця не надходило, акт невідповідності якості поставлених товарів умовам договору № 315МС від01.06.2022 не складався, службові розслідування за фактом неналежної якостіаптечок непроводилося.
Представник відповідача просив суд застосувати строк позовної давності передбачений частиною 8 статі 269 Господарського кодексу України.
Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що попередній розрахунок розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, який очікує понести становить 29 600,00 грн.
З огляду на вказане, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Обставини встановлені судом.
Фізична особа-підприємець Вишиванюк Галина Зігмундівна (відповідач) у березні 2022 зверталася до Військової частини НОМЕР_1 з комерційною пропозицією щодо поставки товару (аптечки медичної індивідуальної без медичних препаратів) за ціною 1900 грн. без ПДВ за одиницю.
01.04.2022 між Міжнародним міжвідомчим багатопрофільним центром підготовки підрозділів (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України), (далі - покупець), в особі начальника міжнародного центру Крячка Олександра Івановича, який діє на підставі статуту затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.01.2021 №60, з однієї сторони та фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною(далі - продавець), що діє на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запис від 18.11.2021 року №2010350000000082624, з другої сторони, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 укладено договір № 315 МС.
Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов'язується поставити у власність покупцеві товар за товару із ДК 021:2015: 33190000-8 (Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні): аптечка військова медична індивідуальна на суму 5 890 000,00 грн.
Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (пункт 1.2. договору).
Згідно з пунктом 1.3. договору кількість товару, що постачається:№ДК 021:2015: 33190000-8, товар: аптечка військова медична індивідуальна, кількість 3100 шт., ціна за 1 одиницю (в тому числі ПДВ) 1900,00 грн, загальна вартість 5 890 000,00 грн.
Ціна договору: 5 890 000,00 (п'ять мільйонів вісімсот дев'яносто тисяч 00 копійок), без ПДВ згідно ст. 181.1 Податкового кодексу України (пункт 2.1. договору).
Відповідач поставив позивачу-1 товар на суму 5 890 000,00 грн згідно видаткової накладної №1 від 24.06.2022.
Специфікацією до договору поставки №315МС від 01.04.2022 визначено, що товаром є аптечка військова медична індивідуальна, 3100 одиниць, ціна без ПДВ 1900,00 грн. Загальна вартість товару становить 5 890 000,00 грн з ПДВ.
Сторони пунктом 2.3.договору узгодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту поставки. Датою розрахунків за цим договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 2.4.).
Позивачем-1оплачено поставлений товар, згідно платіжного доручення №2029 (внутрішній номер 216257956) від 27.06.2022 на суму 5890000,00 грн
Пунктом 2.6 договору передбачено, що відповідальність за шкоду нанесену в умовах правового режиму воєнного стану обороноздатності, державній, економічній безпеці (стосується якості, кількості, завищеної ціни товару), за ціноутворення у повному обсязі покладається на постачальника.
Сторонами пунктом 3.1. договору узгоджено, що передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті відвантаження: місто Київ, вулиця, Нижньоюрківська, 8а.Отримувачем товару є представник військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 3.3 договору, у разі поставки продавцем неякісного товару, такий товар підлягає заміні на товарналежної якості, визначений в договорі. Всі витрати з приводу заміни неякісного товару несе продавець.
Відповідно до пункту 4.1 договору, якість товару, що поставляється продавцем повинна відповідати вимогам чиннихнормативно-правових актів та ДСТУ.
Згідно з пунктом 4.2 договору строк придатності товару повинен відповідати строку визначеному у ДСТУ на цей вид товару з дня поставки його на склад покупця.
Пунктом 4.3.договору сторони узгодили, що уразі поставки недоброякісного товару або поставки товару з порушенням вимог даного розділу продавець безоплатно усуває недоліки товару в 10 денний термін.
Відповідно до пункту 5.1.договору строк поставки товару за цим договором складає1 (один) календарний день з моменту подання письмової або телефонної заявки покупцем.
Згідно з пунктом 5.3.договору на кожну партію товару, що постачається, продавець обов'язково надає покупцю наступні документи, а саме: накладну ( у трьох примірниках) та декларацію виробника (свідоцтво про якість продукції), копія завірена печаткою продавця.
Пунктом 5.4. договору сторони узгодили, що якщо під час поставки товару та його огляду якість товару викликає сумніви, складається відповідний акт. У випадку відмови від підпису цього акту однією зі сторін цього договору. Запис про таку відмову зазначається в акті і підписується відповідно другою із сторін цього договору товар, якість якого викликає сумніви, може бути направлений у присутності представника покупця і продавця на додаткові дослідження на відповідність вказаним ДСТУ у дві незалежні експертизи додаткові витрати, пов'язані з перевіркою якості несе ініціатор перевірки.
Тара та упаковка товару під час транспортування до місця поставки повинна бути цілісною і непошкодженою (пункт 5.5. договору).
Відповідно до пункту 6.2.договору за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно з пунктом 6.3 договору продавець приймає на себе всі ризики, пов'язані з поставкою товару за цим договором до моменту підписання накладної та відповідає перед покупцем за товар, що поставляється.
За порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.1 цього договору продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено простроченнявиконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатковостягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (пункт 6.4. договору).
Відповідно до пункту 6.5.договору у разі поставки недоброякісного товару зазначеного у пункті 5.4 цього договору з продавця стягується штраф у розмірі 20% вартості недоброякісного товару.
Дарницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону при виконанні повноважень, встановлено порушення інтересів держави під час виконання договору №315 МС від 01.04.2022 про закупівлю товарів робіт та послуг за державні кошти для потреб Національної гвардії України.
12.10.2023 слідчим Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві скеровано на адресу командувача Національної гвардії України лист за вих.№11-04-19145/23 зі змісту якого вбачається, що з метою проведення експертних досліджень поставлених аптечок на предмет їх відповідності керівним документам, у тому числі з питань їх безпечності використання силами та засобами Національної гвардії України, слідчий вимагав забезпечити переміщення аптечок військових медичних індивідуальних, що були поставлені рядом фізичних осіб-підприємців, серед яких була фізична особа-підприємець Вишиванюк Галина Зігмундівна (договір від 01.04.2022 № 315МС) з військових частин Національної гвардії України до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
25.10.2023 слідчим Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві призначено у кримінальному провадження №42023111340000001 від 05.01.2023 комплексну товарознавчу та судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України.
16.11.2023 до органу досудового розслідування надійшов лист-повідомлення Головного управління Національної гвардії України від14.11.2023 № 27/13-14028/01 щодо інформування про те, що аптечки медичні військові індивідуальні закуплені військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України для потреб особового складу Національної гвардії України ,переміщені та зберігаються у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
15.11.2023 до органу досудового розслідування надійшло клопотання судових експертів Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України щодо надання об'єктів дослідження та додаткових матеріалів, необхідних для проведення комплексної товарознавчої та судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні № 42023111340000001, зокрема в частині товарознавчої експертизи: для огляду по одному об'єкту дослідження, а саме «Аптечка військова індивідуальна», які були фактично поставлені за договором від 01.04.2022 №315МС укладеним з контрагентом фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною.
05.12.2023 слідчим Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29.11.2023, проведено обшук приміщень військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в ході якого вилучено, зокрема зразки аптечок військових медичних індивідуальних, поставлених фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною на виконання договору від 01.04.2022 №315МС в кількості 6 шт, з них 5 аптечок поміщені до поліпропіленового мішка білого кольору, горловина якого опечатана пластиковою пломбою з №Е28867569, 1 аптечка поміщена до спецпакету Державного бюро розслідувань № 009882 з пояснювальним написом, підписами понятих, слідчого та представника військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
07.12.2023 слідчим Державного бюро розслідувань, на виконання вимог клопотання судових експертів Українського науково-дослідного інститутуспеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від15.11.2023, направлено додаткові матеріали, необхідні для проведення комплексної товарознавчої та судово-економічної експертизи, в тому числі сейф-пакет №009882 з об'єктом дослідження, а саме 1 аптечка, яка була поставлена фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною на виконання договору від 01.04.2022 №315МС.
У висновку №68/6-309/5 від 15.07.2024 експертами зазначено, що поставлені фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною аптечки не є аптечками військовими медичними індивідуальними та не можуть використовуватися за цільовим призначенням, як аптечки військові медичні індивідуальні та встановлено спричинення матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету України в особі Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів (військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України) на загальну суму 5 890 000,00 грн, за результатом поставки аптечок військових медичних індивідуальних.
Поставлені відповідачем аптечки не відповідають Технічному регламенту щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753. Нормам комплектування (належності) аптечки медичної військової індивідуальної, визначеної наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження норм належності медичної служби для з'єднань, військових частин, підрозділів та навчальних закладів», від 10.04.2015, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21.04.2015 за №446/26891. Переліку лікарських засобів та медичних виробів, які повинні бути в складі аптечок медичних загальновійськових індивідуальних, аптечки автомобільної загальновійськової, наплічника медичного загальновійськового санітара та наплічника медичного загальновійськового санітарного інструктора від 05.01.2017 №6, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.01.2017 за №113/29981.
Щодо ОСОБА_1 16.01.2025 виділено матеріали досудового розслідування з кримінального провадження № 42023111340000001 від 05.01.2023 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.
31.01.2025 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Києві, складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025100130000329 від 16.01.2025 щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.
03.02.2025 Дарницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону скеровано до Бориспільського міськрайонного суду Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025100130000329 від 16.01.2025 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.
17.03.2025 старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні № 62025100130000329 - заступником керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури відповідно частини 1 статті 222 Кримінального процесуального кодексу України надано дозвіл керівнику Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону Плотицькому О.М. та прокурору Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Пшиченку І.П. на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №62025100130000329 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України за обвинуваченням ОСОБА_2 .
Прокурор у зв'язку з поставкою неякісного та некомплектованого товару фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівною, відповідно до пункту 6.5. договору просить стягнути з відповідача нарахований штраф в сумі 1 178 000,00 грн (20% вартості неякісного товару).
Висновки суду.
З приводу подання позову керівником Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі позивача-1 Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного навчально- ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ), позивача-2 Головного управління Національної гвардії України, то він належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, дотримався порядку передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і відповідач жодних заперечень з цього приводу не висловлював.
Відкриваючи провадження у цій справі, суд встановив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.
На думку суду, прокурором дотримано встановлену частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедуру, що в силу положень статей 44, 53 Господарського процесуального кодексу України наділяє прокурора процесуальною дієздатністю.
Щодо суті спору.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки №315МС від 01.04.2022.
Згідно частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
До спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт поставки відповідачем позивачу-1 аптечок військових медичних індивідуальних у кількості 3100 штук підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №1 від 24.06.2022 на загальну суму 5890 000,00 грн.
Позивач-1 оплатив поставлений товар на суму 5 890 000,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №2029 (внутрішній номер 216257956) від 27.06.2022.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Відповідно до статті 682 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності. Якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.
Згідно із пунктом 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 2.6. договору №315 МС від 01.04.2022 сторони узгодили, що відповідальність за шкоду нанесену в умовах правового режиму воєнного стану обороноздатності, державній, економічній безпеці стосується якості, кількості, завищеної ціни, товару), за ціноутворення .
Відповідно до пункту 5.4.договору сторони узгодили, що якщо під час поставки товару та його огляду якість товару викликає сумніви, складається відповідний акт. У випадку відмови від підпису цього акту однією зі сторін цього договору. Запис про таку відмову зазначається в акті і підписується відповідно другою із сторін цього договору товар, якість якого викликає сумніви, може бути направлений у присутності представника покупця і продавця на додаткові дослідження на відповідність вказаним ДСТУ у дві незалежні експертизи додаткові витрати, пов'язані з перевіркою якості несе ініціатор перевірки.
В матеріалах справи відсутній належним чином оформлений акт, який свідчить про прийняття замовником неякісного або некомплектного товару.
Відповідно до пункту 6.5.договору у разі поставки недоброякісного товару зазначеного у пункті 5.4 цього договору з продавця стягується штраф у розмірі 20% вартості недоброякісного товару.
Однак суд вважає, що відсутність акта, передбаченого пунктом 6.5договору поставки від 01.04.2022, не спростовує факту поставки відповідачем товару неналежної якості та не звільняє його від відповідальності. Суд не може тлумачити цю умову таким чином, що відсутність акта автоматично виключає відповідальність постачальника. Мета цієї договірної норми полягає у фіксації недоліків для подальшої заміни аптечок, а не у створенні для постачальника можливості уникнути відповідальності у випадку, коли неналежна якість доведена іншим належним способом.
Пунктом 9 Введення медичних виробів в обіг та/або в експлуатацію Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753 передбачено, що введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів дозволяється тільки в разі, коли вони повністю відповідають вимогам цього Технічного регламенту, за умови належного постачання, встановлення, технічного обслуговування та застосування їх за призначенням.
Медичні вироби, що відповідають вимогам національних стандартів, включених до переліку національних стандартів, які відповідають європейським гармонізованим стандартам та добровільне застосування яких може сприйматися як доказ відповідності медичних виробів вимогам цього Технічного регламенту, вважаються такими, що відповідають вимогам цього Технічного регламенту.
Неналежна якість та комплектність товару у цій справі підтверджена висновком №68/6-309/5 від 15.07.2024 результатами комплексної товарознавчої та судово-економічної експертиз, проведених в межах кримінального провадження.
Заперечення представником відповідача щодо допустимості висновку експерта№68/6-309/5 від 15.07.2024, у зв'язку з тим, що висновок експерта не може бути використаний у цій справі є безпідставними та спростовуються наявним у матеріалах справи дозволом на розголошення відомостей досудового розслідування від 17.03.2025.
Постановою Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №910/5079/23 відхилено доводи про недопустимість висновку експерта за результатами експертизи проведеної у кримінальному провадженні, у зв?язку з ненаданням суду разом з поданим позовом дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування. При цьому, Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №381/622/17, в якій вказано, що висновок судово-почеркознавчої експертизи не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі.
У постанові Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20 зазначено, що висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо.
Щодо твердження відповідача про допустимість висновків експерта у зв'язку з тим, що у період здійснення поставки задоговором №315МС від 01.04.22 постачання аптечок до Військової частини НОМЕР_1 здійснювали і інші підприємці, тому встановити, які саме аптечки потрапили на експертизу у кримінальному провадженні №42023111340000001 об'єктивно неможливо, з огляду на те, що з часу поставки до моменту проведення експертизи пройшло понад два роки суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що у червні 2022 року фізична особа-підприємець Вишиванюк Галина Зігмундівна (відповідач) поставила 3100 штук аптечок у військову частину НОМЕР_1 .
Відповідно до інформації з листа №70-1977-М-32-Аз від 23.09.24 Міжнародним міжвідомчим багатопрофільним навчально- ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) було здійснено передачу аптечок військових медичних індивідуальних до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України за договорами: 272 МС від 24.03.2022 у кількості 1579 шт, 315 МС у кількості 3100 шт, 271 МС у кількості 2106 шт.
З вищенаведеного вбачається, що саме у військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії Українибули передані всі аптечки військові медичні індивідуальні, які поставлені відповідачем. Жодних доказів, які б підтверджували їх подальше вибуття чи передачу в інші військові частини, матеріали справи не містять. Тому суд не бере до уваги бухгалтерську довідку від 11.09.2023, якою зафіксовано відсутність аптечок на обліку у військової частини НОМЕР_2 . Такий документ відображає виключно дані бухгалтерського обліку і не підтверджує фактичної відсутності майна.
Матеріалами справи підтверджується, що аптечки, поставлені відповідачем за договором поставки від 01.04.2022, були вилучені у військової частини НОМЕР_2 в кількості 6 штук, з них 5 аптечок поміщені до поліпропіленового мішка білого кольору, горловина якого опечатана пластиковою пломбою з №Е28867569, 1 аптечка поміщена до спецпакету Державного бюро розслідувань №009882 з пояснювальним написом, підписами понятих, слідчого та представника військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
У висновку експерта № 68/6-309/5від 15.07.2024 зафіксовано, що саме сейф- пакет №009882 надійшов на дослідження 07.12.2023.
Як вбачається з висновку експерта, більшість аптечок, які надійшли на дослідження, мали однаковий склад. Лише двоє постачальників мали окремі додаткові елементи (марлевий виріб у фізичної особи-підприємця Мацика І. Р. та Trauma Wound Dressing і стерильні серветки у фізичної особи-підприємця Топорівської В.Р.). Це свідчить про те, що під час експертного дослідження ідентифікація зразків була можливою і фактично здійснена.
Решта аптечок, що вилучені в інших постачальників, у тому числі і відповідача, були повністю ідентичними між собою та за результатами експертизи встановлено їх однакові недоліки.
Відповідач не заперечив факту вилучення у нього аптечок у межах слідчих дій і не подав жодного доказу того, що поставлений ним товар відрізнявся за наповненням чи мав ознаки, які б давали підстави виключити його з числа досліджених зразків.
За таких обставин, з урахуванням принципу вірогідності доказів, суд приходить до висновку, що продукція відповідача була предметом дослідження, а тому встановлені експертизою недоліки стосуються й поставлених ним аптечок.
Клопотань про проведення експертизи відповідач не заявляв, власного висновку експерта не надав.
Твердження відповідача, що минув час від моменту поставки до проведення експертизи, не спростовує достовірності доказів, з огляду на висновки суду, що саме товар відповідача був предметом експертного дослідження.
Слід зазначити, що відповідно до статті 12 Закону України «Про судову експертизу», судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.
Частиною 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України унормовано зазначення у висновку експерта, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Експерти,у встановленому законодавством порядку,попереждаються про передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
З огляду на викладені обставини, а також враховуючи, що судові експерти, які проводили дослідження, були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, суд оцінює подані прокурором експертні висновки як належні та допустимі докази у цій справі.
Предметом проведених у межах кримінального провадження № 42023111340000001 судових експертиз була саме перевірка поставлених аптечок на відповідність вимогам чинних нормативних актів та визначення їхньої придатності до використання за цільовим призначенням. За результатами таких досліджень встановлено, що продукція не відповідала вимогам Технічного регламенту щодо медичних виробів (постанова КМУ від 02.10.2013 № 753), нормам комплектування аптечок військових медичних індивідуальних (наказ МВС від 10.04.2015 № 446/26891), а також переліку лікарських засобів та виробів, затвердженому наказом від 05.01.2017 № 6, у зв'язку з чим не могла використовуватися за своїм цільовим призначенням.
Варто врахувати, що недоліки товару, які полягали у невідповідності нормативним вимогам та непридатності до використання, за своєю природою не могли бути встановлені під час звичайного приймання товару шляхом зовнішнього огляду чи звірки з накладними. До того ж аптечки у кількості 3100 шт були одразу передані для забезпечення військової частини3078. Тому відсутність акта пояснюється об'єктивними обставинами, а не відсутністю дефектів.
Відповідно, оскільки неналежна якість та некомплектність поставленої продукції підтверджена висновками судових експертиз, суд не бере до уваги заперечення відповідача щодо порушення позивачем порядку приймання та виявлення недоліків продукції, визначеного Інструкцією П-7, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2024 у справі № 753/23491/18 зазначив, що умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві. Залежність настання відповідальності продавця від моменту виникнення недоліків пояснюється тим, що за загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 668 Цивільного Кодексу України, до моменту передання товару ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару несе продавець. При виявленні недоліків товару після переходу до покупця ризику його випадкового знищення або випадкового пошкодження саме на нього покладається обов'язок доведення того, що недоліки виникли до передання йому товару.
У цій справі висновки експертиз підтверджують, що виявлені невідповідності мали місце не внаслідок експлуатації чи зберігання, а були властивими самій продукції від моменту її виготовлення та поставки. Іншими словами, дефекти є наслідком початкових властивостей товару. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач довів факт постачання відповідачем продукції неналежної якості та некомплектності.
Подані відповідачем докази, а саме висновок санітарно-епідеміологічної експертизи № 12.2-18-/8105 від 14.12.2021 щодо антисептичного засобу "Перекис водню" виробника ТОВ "Крафт Клін", паспорт якості дезінфекційного та антисептичного засобу "Крафт Клін", звіт про випробування турнікету (кровоспинного джгута) та декларації про відповідність травматичної пов'язки і рукавичок оглядових, не спростовують висновків судових експертиз, проведених у межах кримінального провадження.
Зазначені документи стосуються властивостей окремих компонентів чи продукції виробника в цілому, проте не підтверджують належної якості або комплектності саме тих аптечок, які були поставлені фізичною особою-підприємцем Вишиванюк Галиною Зігмундівноюза договором поставки від 01.04.2022 та стали об'єктом дослідження експертів. Тому суд оцінює їх як неналежні докази належної якості та комплектності товару за вказаним договором.
Також лист військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2024 № 78/1/5-6015-43-19, на який посилається відповідач, у якому зазначено про відсутність скарг від особового складу, службових розслідувань по факту використання аптечок, не може розцінюватися як доказ належної якості поставлених аптечок. Лист лише фіксує факт відсутності зауважень. Проте, відсутність скарг не свідчить про належну їх якість чи комплектність.
Таким чином, за поставку товару неналежної якості відповідач відповідно до пункту 6.5договору поставки від 01.04.2022 зобов'язаний сплатити позивачу-1 штраф у розмірі 20 % від вартості цього товару.
Отже штрафу у розмірі 1 178 000,00 грн нарахований правомірно.
Однак суд звертає увагу на те, що в даному випадку штрафні санкції, саме сума нарахованого штрафу є надмірною, тобто не відповідає передбаченим у пункті 6 частині 1 статті 3 та частині 3 статті 509 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до частини 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд повинен об'єктивно та комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення “суд має право» та “може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 року у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 року у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 року у справі № 922/1607/19).
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки.
Процесуальний закон (статті 269, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України) не обмежує право суду, якщо він дійде висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій - з власної ініціативи чи за відповідним клопотанням сторони.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
В постанові від 16.03.2021 у справі № 922/266/20 Верховний Суд зазначив, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Беручи до уваги те, розмір штрафу, зважаючи на баланс інтересів сторін у даній справі, з огляду на такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, а також враховуючи мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, суд дійшов висновку, що обставини справи свідчать про наявність в даному випадку інших обставин, які мають істотне значення, що заслуговують на увагу в розумінні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Таким чином, беручи до уваги обставини наведені вище, керуючись такими загальними засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, застосовуючи частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафу на 50%.
Тобто зважаючи на вказане суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача589 000,00 грн.
Відповідач зазначив, що згідно частини 8 статті 269 Господарського кодексу України (чинного на момент подання прокурором позову) позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів. Відповідач звернув увагу на пропуск прокурором строку позовної давності при поданні позову.
Щодо строків позовної давності суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного Кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ятастатті 261 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так,постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 року до 30.06.2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії.Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.
Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.
Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 04.09.2025.
Подібні правові висновки висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Згідно статті 681 Цивільного Кодексу України до вимог у звґязку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини першої статті 258 Цивільного кодексу України) й у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу) (пункт 4 частини першої статті 258 Цивільного кодексу України).
До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (стаття 681 ЦК України).
Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів (частина восьма статті 269 Господарського кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).
У пункті 96 постанови від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у господарських відносинах позовна давність за вимогами щодо виявлення прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, становить один рік (стаття 681 Цивільного кодексу України), а за позовами щодо виявлення явних недоліків таких товарів - шість місяців (частина восьма статті 269 Господарського кодексу України).
Обставини, встановлені судом свідчать, що недоліків товару поставленого відповідачем, не були явними, їх не можна віднести до таких, що можуть бути виявлені під час огляду в момент прийняття такого товару.
З урахуванням установлення судом обставин справи, суд приходить до висновку про застосування спеціальної позовної давності в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України) до вимоги, з якою звернувся прокурор, а не шестимісячного строку, встановленого частиною 8 статтею 269 Господарського кодексу України.
Доводи відповідача про пропуск прокурором шестимісячного строку, визначеного статтею 269 Господарського кодексу України, для пред'явлення позову у зв'язку з поставкою товару неналежної якості є безпідставними.
Крім того, слід зазначити, що предметом спору є стягнення штрафу за поставку товару. Як вже вказувалось вище, строк позовної давності по позовах про стягнення штрафу відповідно до положень статті 258 Цивільного кодексу України також становить рік.
Застосування статей 258, 681 Цивільного кодексу України має здійснюватися з урахуванням вищенаведених положень законодавства про зупинення, продовження процесуальних строків під час воєнного стану та загальних принципів справедливості, розумності й добросовісності, визначених статтею 3 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищенаведене прокурором подано позов в межах строку позовної давності.
У даній справі позов подано в інтересах держави, а тому до оцінки строків пред'явлення вимог слід підходити з урахуванням публічного характеру правовідносин. Застосування надмірно формального підходу щодо строку позовної давності суперечило б завданням господарського судочинства, зокрема статті 2 Господарського процесуального кодексу України) та принципу верховенства права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду в справі “Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак суд дійшов висновку підставності позову до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення 589 000,00 грн штрафу. У задоволенні решти позову слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
У відповідності до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону було сплачено судовий збір на загальну суму 14 136,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №595 (внутрішній номер 419223920) від 25.04.2025.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Слід зазначити, що коли господарський суд зменшує розмір штрафу, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у розмірі 14 136,00 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи підприємця Вишиванюк Галини Зігмундівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_4 Національної гвардії України) ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) 589 000,00 грн штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості поставлених товарів за договором № 315МС від 01.04.2022.
3. Стягнути з Фізичної особи підприємця Вишиванюк Галини Зігмундівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 38347014) витрати зі сплати судового збору у сумі 14 136,00 грн.
4. У задоволенні решти позову відмовити.
5. Накази видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повний текст рішення
складено 02.03.2026.
Суддя Сухович Ю.О.