ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.03.2026Справа № 910/2274/26
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши заяву Політичної партії "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ" про вжиття заходів забезпечення позову Політичної партії "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ" (04176, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 29А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "КИЇВ" (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 16) про визнання договору укладеним та визнання права користування приміщенням
Без виклику представників сторін
03.03.2026 в системі «Електронний суд» представником Політичної партії "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "КИЇВ" про визнання договору укладеним та визнання права користування приміщенням та 04.03.2026 передано судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
04.03.2026 в системі «Електронний суд» представником Політичної партії "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ" сформовано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову представник зазначив, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2274/26 за позовом Політичної партії "Європейська Солідарність (надалі - Позивач та/або Орендар) до ТОВ "Підприємство "Київ" (надалі - Відповідач та /або Орендодавець) про визнання укладеним Договору оренди нежитлових приміщень та визнання за Політичною партією «Європейська Солідарність» права користування нежитловими приміщеннями загальною площею 1 674,27 кв.м., розташованими за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 16 літ Н.
Предметом спору є право користування нежитловими приміщеннями загальною площею 1674,27 кв.м., розташованими за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 16, літера Н (далі - Приміщення), переданими позивачу за договором № 01/01-2026 оренди нежитлових приміщень від 16 січня 2026 року.
Всупереч здійснення конклюдентних дій з укладення договору оренди, а також передання приміщення за актом приймання-передачі від 16 січня 2026 року останні дії відповідача свідчать про заперечення орендних правовідносин.
Існує реальна загроза вчинення відповідачем або пов'язаними з ним особами дій, спрямованих на: зміну замків або блокування входу; передачу приміщення третім особам; фізичне перешкоджання доступу; припинення комунікацій.
У разі здійснення таких дій: фактичний стан користування буде змінено; виконання можливого рішення суду стане істотно ускладненим; відновлення становища потребуватиме нових судових процесів; буде завдано значної шкоди діяльності позивача.
З огляду на викладене представник заявника просить заборонити відповідачу - ТОВ "Підприємство "Київ", а також третім особам: вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну фактичного стану користування нежитловими приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 16, літера Н, а саме: виселяти будь-яких осіб з приміщення; обмежувати або припиняти доступ до приміщення; змінювати замки, блокувати входи чи іншим чином перешкоджати доступу; передавати Приміщення у користування третім особам; укладати договори щодо користування Приміщенням; вчиняти будь-які дії, що унеможливлюють або обмежують користування Приміщенням Позивачем.
05.03.2026 зазначена заява передана судді Демидову В.О. відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.
04.03.2026 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІДПРИЄМСТВО "КИЇВ" сформовано заперечення проти заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, вивчивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, доходить наведених нижче висновків.
Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Предметом спору є право користування нежитловими приміщеннями загальною площею 1674,27 кв.м., розташованими за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 16, літера Н (далі - Приміщення), переданими позивачу за договором № 01/01-2026 оренди нежитлових приміщень від 16 січня 2026 року. Позивач просить визнати зазначений договір укладеним та визнати за ним право користування спірним приміщенням, що є предметом договору оренди, укладеного з відповідачем, але факт укладення якого позивач доводить у судовому порядку в межах даного позову.
У немайнових спорах має досліджуватися обставина стосовно того, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 29.03.2021 у справі № 910/16800/20, від 16.03.2021 у справі № 921/302/20, від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18 і від 26.09.2019 у справі № 917/751/19.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Судом встановлено, що у заяві про забезпечення позову позивачем не зазначено обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також не надано жодних належних та допустимих доказів цих обставин.
Більше того, у змісті заяви про забезпечення позову представник вказує, що позивач є титульним користувачем майна на підставі договору СУБОРЕНДИ і поміж тим зазначає про укладений договір оренди № 01/01-2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Представник заявника зазначає, що всупереч здійснення конклюдентних дій з укладення договору оренди, а також передання приміщення за актом приймання-передачі від 16 січня 2026 року останні дії відповідача свідчать про заперечення орендних правовідносин.
Представником позивача (заявника) не надано суду жодних доказів з яких би можливо було б встановити, що відповідач заперечує щодо наявності орендних правовідносин, які виникли на підставі договору від 16 січня 2026 року.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку про те, що заява про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях заявника, а останнім не доведено, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 136, 137, 139, 140, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Політичної партії "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ" про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню у порядку, встановленому ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано: 06.03.2026.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ