Ухвала від 05.03.2026 по справі 907/1309/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

за результатами вимог кредиторів

"05" березня 2026 р. Справа № 907/1309/25

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши заяву ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" про грошові вимоги кредитора до боржника (вх. 02.3.1-02/1227/26 від 11.02.2026 року), у справі

за заявою ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

про неплатоспроможність,

за участі секретаря судового засідання Повідайчик Т.В.,

представників кредиторів:

від боржника - Редька М.Г., адвокат, ордер серії АТ № 1119077 від 11.11.2025,

кредитор - Калачик В.В., адвокат, ордер,

кредитор - Ассаул Б.В., адвокат, ордер,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 24.11.2025 прийнято заяву ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 до розгляду у підготовчому засіданні суду.

Ухвалою суду від 16.12.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, заборонено боржнику відчужувати належне йому майно. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Оприлюднене повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність призначено керуючим реструктуризацією у справі №907/1309/25 арбітражного керуючого Каратуна Євгена Євгеновича, РНОКПП - НОМЕР_2 , свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №2017 від 09.11.2021 року.

Судом 17.12.2025 оприлюднене повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 . Надалі, поза межами 30 - денного строку встановленого КУзПБ, на адресу суду надійшла заява про грошові вимоги кредитора до боржника від кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" (вх. 02.3.1-02/1227/26 від 11.02.2026 року), в якій він просив суд визнати грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" у розмірі 18 268.40 грн, в т. ч. 6943.60 грн за договором позики №777956 від 13.05.2024, судового збору у розмірі 5324.80 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 6000.00 грн.

Ухвалою від 12.02.2026 заява кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп", код ЄДРПОУ - 41240530, прийнята судом до розгляду у попередньому судовому засіданні, запропоновано боржнику ОСОБА_1 та Керуючому реструктуризацією арбітражному керуючому Каратуну Євгену Євгеновичу, подати до суду відповідні заяви по суті справи.

13.02.2026 від боржника ОСОБА_1 надійшла зава про заперечення щодо вимог кредитора, підписана його представником, в якій ОСОБА_1 вказує, що у Кредитному договорі розмір денної процентної ставки є вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки за Законом.

Відповідно до п. 2.3. Кредитного договору Стандартна процента ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.50% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується з першого дня Стандартного періоду.

Застосування за Кредитним договором денної процентної ставки, що перевищує 1%, суперечить положенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), у зв'язку з чим відповідні умови договору є нікчемними.

Так розрахунок заборгованості по відсоткам повинен вираховуватися за формулою: 1% від 2 500 грн. (тіло кредиту) = 25,00 грн. * на 30 днів (строк дії договору) = 750,00 грн.

Враховуючи вищевикладене розмір відсотків має становити 750,00 грн., а не як не 1068,60 грн. про які безпідставно заявляє кредитор.

«Щодо незаконного нарахування штрафних санкцій (пені) за Кредитним договором»

Кредитор просить суд стягнути штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 3375,00 грн. за Кредитним договором.

Про те, відповідно до підпункту 11, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022р. №2120-ІХ розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено новим пунктом 61, згідно якого у період дії в Україні воєнного стану у разі допущення прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором, а неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.».

Окрім того, з 17 березня 2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, так само, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, такі платежі, що нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 115 КУзПБ до складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Отже, у Кредитора відсутні підстави для стягнення з Боржника штрафних санкцій у зв'язку з тим, що, з урахуванням введеного воєнного стану 24.02.2022 р., нарахування штрафних санкцій в порядку визначеному ст. 625 ЦК України, є безпідставним.

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості, нарахування штрафних санкцій відбулося поза межами дії Договору, а саме: відповідно до п. 2.2.

Договору строк Позики/Строк Договору(первісний строк кредитування) 30 днів.

Відповідно до п. 2.3. Договору дата надання позики 13.05.2024 та дата повернення позики 12.06.2024. В той же час, штрафні санкції (пеня) нараховані в період з 13.06.2024 по 10.09.2024, тобто поза межами дії кредитного договору.

Таким чином, нарахування Боржнику пені у розмірі 3 375,00 грн. вважає незаконним та підлягають списанню.

«Щодо витрат на правничу допомогу»

Кредитором у Заяві зазначається, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 гривень.

Слід зазначити що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Первинні документи щодо погодження з клієнтом переліку послуг правничої професійної допомоги не можуть вважатися достовірним та достатнім доказом факту прийняття їх (послуг) виконання таким клієнтом. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Щодо акту про надання правничої (правової) допомоги до Договору №8/2025 від 18.11.2025 року.

Зазначені в акті роботи та обсяг наданої правничої (правової) допомоги викликають сумніви щодо їх фактичного виконання та співмірності з характером і складністю справи, що може свідчити про необґрунтоване завищення обсягу виконаних робіт і, відповідно, розміру винагороди.

Крім того, виконання роботи «Підготовка заяви про грошові вимоги кредитора» фактично включає в себе всі попередньо викладені нібито виконанні роботи. Крім того, щодо «Визначення складу і розміру грошових вимог кредитора.

Розрахунок тіла, процентів, штрафів, то звертаємо увагу суду, що адвокатом не здійснювались жодні розрахунку, оскільки такі розрахунки здійснювались первісними кредиторами.

Також слід звернути увагу на позицію Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.

Водночас матеріали справи не містять документів, що підтверджують здійснення такої оплати, а Кредитором не надано жодних доказів фактичного понесення Клієнтом відповідних витрат, що унеможливлює перевірку їх реальності та обґрунтованості.

Враховуючи вищевикладене, Кредитором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 гривень, не доведено необхідність та факт понесення таких витрат та у будь-якому разі такі витрати не є співмірними враховуючи загальний розмір грошових вимог до Боржника.

«Щодо правових висновків Верховного Суду в частині розгляду грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність)»

Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

На підставі викладеного вимоги ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» визнаються Боржником та його представником адвокатом Редька М.Г. частково у розмірі 3 250,00 гривень у зв'язку з необґрунтованістю в частині нарахування штрафних санкцій, відсотків та недоведеності понесених витрат на правничу допомогу.

Керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Каратун Є.Є. подав до суду заяву про результати розгляду грошових вимог щодо заявлених вимог кредитора ТОВ "Кредити готівкою" від 16.02.2026, в якій проти вимог заперечує з аналогічних підстав як і боржник.

І. Щодо Договору позики № 777956 від 13.05.2024.

13.05.2024 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та Боржником було укладено Договір позики №777956, що підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Договір позики).

Відповідно до п. 2.1. Договору позики сума позики складає - 2 500,00 гривень.

Відповідно до п. 2.2. Договору позики строк позики/строк договору - 30 днів.

Відповідно до п. 2.3. Договору позики процентна базова ставка складає 1,5 % за день. Денна процентна ставка складає 1,43 % в день.

29 жовтня 2024 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» (новий кредитор) було укладено Договір факторингу № 291024 (далі - Договір факторингу), відповідно до якого первісний кредитор відступив своє право вимоги за Договором позики новому кредитору.

Як вбачається з Реєстру прав вимог до Договору факторингу та Заяви, Кредитор набув право грошової вимоги до Боржника за Договором позики на загальну суму 6 943,60 гривень.

ІІ. Щодо загальної суми заборгованості.

Кредитором зазначено у Заяві, що відповідно до наданого розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за Договором позики становить 6 943,60 гривень.

Кредитором не розмежовується заборгованість за Договором позики, зокрема не зазначаються окремо складові цієї заборгованості в частині заборгованості за вимог ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

ІІІ. Щодо нарахованих процентів за користування позикою, керуючий реструктуризацією зазначає наступне.

За результатом аналізу умов Договору позики встановлено, що відповідно до п. 2.3. Договору позики денна процентна ставка складає 1,43 % в день.

Слід зазначити, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Згідно із ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Відповідно до розділу IІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно із карткою документа Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/3498-20) визначено, що дата публікації є 23.12.2023, дата набрання законної сили - 24.12.2023.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Саме пунктом 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» до Закону України «Про споживче кредитування» включені норми пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування».

У той же час, Договір позики укладений 13.05.2024, тобто вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» і його умови повинні узгоджуватись з положеннями ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), тобто максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, застосування за Договором позики денної процентної ставки, що перевищує 1%, суперечить положенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), у зв'язку з чим відповідні умови договору є нікчемними.

Сума заборгованості за процентами у розмірі 1 068,60 гривень, яка зазначена у розрахунку заборгованості за Договором позики, визначена виходячи з денної процентної ставки, яка відповідає процентним ставкам, зазначеним у п. 2.3. Договору позики.

За такої суми нарахованих процентів, денна процентна ставка, розрахована за формулою, наведеною у ч. 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» буде становити 1,43%: (1 068,60 грн / 2 500,00 грн) / 30 днів х 100% = 1,43%, що перевищує передбачений у ч. 5 статті 8 максимальний розмір денної процентної ставки. Відповідно, положення п. 2.3. Договору позики, які передбачають процентні ставки, що перевищують максимальний розмір денної процентної ставки, є нікчемними і не можуть застосовуватись.

У свою чергу сума у розмірі 1 068,75 гривень зазначена як загальний розмір процентів за позикою у Додатку № 1 до Договору позики, що за змістом ч. 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» має включати всі доходи кредитодавця у вигляді процентів.

Враховуючи вищевикладене, керуючим реструктуризацією не визнаються проценти за користування позикою у загальному розмірі 1 068,60 гривень.

ІV. Щодо нарахування штрафних санкцій за Договором позики.

Як підтверджується наданим розрахунком заборгованості за Договором позики, Кредитором здійснено нарахування штрафних санкцій (штрафу) за Договором позики у розмірі 3 375,00 гривень, яке відбулось у період дії в Україні воєнного стану.

Також зазначає, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Строк дії таких обмежень триває включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України слідує, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» з 23.01.2024 взагалі не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені, штрафів у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі.

Таким чином нарахування пені, штрафів у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні з 24.01.2024 регулюються виключно нормами ЦК України, а тому застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, Кредитором безпідставно здійснено нарахування штрафних санкцій за Договором позики всупереч положень Цивільного кодексу України.

V. Щодо витрат на правничу допомогу, керуючий реструктуризацією зазначає наступне.

Кредитором у Заяві зазначається, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 гривень.

Слід зауважити, що в частині виконаних робіт адвоката, зазначених в акті від 10.02.2026 про надання правничої (правової) допомоги до Договору №8/2025 від 18.11.2025 до переліку виконаних робіт включено пункт 3 згідно з яким визначалось склад і розмір грошових вимог кредитора результатом яких зазначено розрахунок тіла, процентів, штрафів. У той же час до Заяви доданий розрахунок заборгованості виконаний ще первісним кредитором ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», тобто ці роботи фактично не виконувались адвокатом.

Окремо слід звернути увагу, що пунктом 4 акту встановлено виконання робіт з підготовки заяви про грошові вимоги на суму 2 000,00 грн, на які було витрачено 2 (дві) години часу. Як вбачається з тексту заяви про грошові вимоги в електронному вигляді, вона займає 6 сторінок (з урахуванням сторінки на якій зазначені додатки і які формуються автоматично у підсистемі «Електронний Суд»). Фактично текст заяви займає 2,5 сторінки тексту, з яких майже сторінка це копіювання положень Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства.

Окрім того, пунктами 4 та 5 акту розмежовано виконання робіт з підготовки заяви про грошові вимоги та підготовки пакету документів для подання до суду. По-перше, враховуючи вимоги ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства підготовка та направлення заяви кредитора повинно відбуватись одночасно з відповідними доказами, тобто виконання робіт зазначених у пункті 5 фактично охоплюються пунктом 4 акту виконаних робіт; по-друге, включення пункту 5 до акту виконаних робіт в частині підготовки пакету документів для подання до суду не деталізовано конкретно, які саме документи готувались безпосередньо адвокатом враховуючи те, що всі додані до Заяви документи були підготовлені або первісним кредитором або Кредитором та передані адвокату.

Таким чином є підстави вважати наявність факту штучного збільшення обсягу та вартості робіт адвоката без їх реального виконання.

Також, враховуючи загальний розмір грошових вимог Кредитора у сумі 6 943,60 гривень існують підстави вважати неспівмірними та нерозумними витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 гривень, а заявлення таких витрат на професійну правничу допомогу можливо розцінити як додатковий спосіб отримання доходу з боку Кредитора.

Слід зазначити що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Тобто розподіл судових витрат, понесених однією зі сторін спору на професійну правничу допомогу, здійснюється судом за результатами розгляду справи (вирішення спору по суті).

Додатково керуючий реструктуризацією звертає увагу на правових висновках Верховного Суду, у яких зазначається, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

На підставі вищевикладеного, керуючий реструктуризацією повідомив суду, що грошові вимоги ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» визнаються керуючим реструктуризацією Боржника частково у розмірі 2 500,00 гривень у зв'язку з необґрунтованістю в частині розміру нарахування процентів та підстав нарахування штрафних санкцій, а визначення розміру та розподіл понесених витрат на професійну правничу допомогу повинно здійснюватися судом за результатами розгляду справи.

У своїх додаткових поясненнях від 16.02.2026 Кредитор відповів на повідомлення арбітражного керуючого про результати розгляду грошових вимог, зазначивши про таке.

I. Щодо неправильного застосування обмеження 1 % денної процентної ставки Арбітражний керуючий дійшов висновку про нібито перевищення граничної денної процентної ставки 1 %, встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», та, як наслідок, про невизнання процентів.

Такий висновок є помилковим з огляду на наступне.

І.І. Щодо застосування Закону № 3498-ІХ та обмеження денної процентної ставки

Арбітражний керуючий, обґрунтовуючи невизнання нарахованих процентів, виходить із помилкового припущення, що дія пункту 5 Закону України № 3498-ІХ обмежується виключно договорами про споживчий кредит, укладеними до набрання ним чинності, і лише у випадку їх продовження після цього моменту.

Встановлення тимчасових обмежень денної процентної ставки у розмірі 2,5 % та 1,5 % є лише одним із кількох структурних елементів пункту 5 Закону № 3498-ІХ, тоді як сам пункт має комплексний, системоутворюючий характер і не може тлумачитися фрагментарно.

Пункт 5 Закону № 3498-ІХ одночасно: запроваджує поняття денної процентної ставки; встановлює єдиний порядок її розрахунку; визначає загальне імперативне обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 %; передбачає тимчасові винятки у вигляді підвищених меж 2,5 % та 1,5 % на визначений законодавцем період; містить інші обов'язкові приписи, спрямовані на уніфікацію та посилення захисту споживача.

Водночас підхід арбітражного керуючого фактично зводиться до того, що лише один із підпунктів пункту 5 - а саме тимчасові обмеження 2,5 % та 1,5 % - підлягає застосуванню виключно до договорів, укладених до 24.12.2023 року, тоді як інші приписи цього ж пункту залишаються поза увагою.

За такої логіки постає очевидне питання: яким чином повинні застосовуватися інші положення пункту 5 Закону № 3498-ІХ - запровадження поняття денної процентної ставки, порядок її розрахунку та загальне обмеження у 1 % - і чи також пропонується обмежити їх дію виключно «старими» договорами.

Подібне фрагментарне застосування однієї і тієї ж норми є юридично неприпустимим, оскільки суперечить:

принципу системності правового регулювання;

принципу правової визначеності;

загальним засадам тлумачення законів.

Очевидно, що мета законодавця була іншою:

пункт 5 Закону № 3498-ІХ спрямований на комплексне оновлення правил споживчого кредитування, уніфікацію механізму визначення процентної ставки та встановлення загальних імперативних обмежень, які застосовуються до всіх договорів у відповідній сфері, а не лише до окремої, довільно визначеної їх категорії.

Саме тому вибіркове застосування окремих підпунктів пункту 5 Закону № 3498-ІХ залежно від дати укладення договору є штучним та таким, що спотворює волю законодавця, а запропоноване арбітражним керуючим тлумачення не може бути прийняте судом.

Водночас тимчасові підвищені межі денної процентної ставки у розмірі 2,5 % та 1,5 % є винятком із загального правила, установленим законодавцем на чітко визначений перехідний період, і за своєю правовою природою не скасовують та не підміняють загального регулювання, а лише тимчасово його модифікують.

Інтерпретація Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» запропонована арбітражним керуючим, фактично означала б, що для договорів про споживчий кредит, укладених після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, відсутнє будь-яке законодавче обмеження денної процентної ставки, що є очевидно неприйнятним, суперечить меті Закону, принципу правової визначеності та засадам державного регулювання ринку фінансових послуг.

Отже, висновки арбітражного керуючого щодо підстав повного невизнання процентів є юридично необґрунтованими, зробленими на основі вибіркового тлумачення законодавства та без урахування системної логіки Закону № 3498-ІХ.

І.ІІ. Щодо фактичного періоду укладення кредитних договорів та незмінності процентної ставки

Особливої уваги заслуговує те, що кредитний договір від 13.05.2024 р., на підставі якого заявлено грошові вимоги, був укладений у період дії тимчасового обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1,5 % (22.04.2024 - 19.09.2024).

Таким чином:

на момент укладення кредитного договору відповідна процентна ставка відповідала чинному законодавчому регулюванню;

сторони погодили умови договорів у межах правового поля, що діяло на той момент.

Крім того, відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитним договором є фіксованою та не може бути змінена кредитодавцем в односторонньому порядку протягом строку дії договору, якщо інше прямо не передбачено договором або законом.

Отже:

подальші законодавчі зміни не можуть ретроспективно впливати на вже погоджені умови кредитних договорів;

відсутні правові підстави для перегляду або «обнулення» процентів, нарахованих відповідно до умов договорів, чинних на момент їх укладення.

Однак якщо суд дійде іншого висновку і буде вважати що починаючи з 20.08.2024 р. проценти за користування кредитом повинні бути нараховані за ставкою 1%, він не позбавлений права здійснити власний розрахунок заборгованості.

Такої ж думки дійшов Верховний Суд з даного питання, а саме, як зазначено у Постанові ВС від 7 червня 2023 р. №234/3840/15-ц: “Суд першої інстанції не був позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погодився з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим до суду

розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.»

IІ. Щодо безпідставного посилання арбітражного керуючого на нікчемність умов договору та незастосування Закону України «Про захист прав споживачів»

Арбітражний керуючий, обґрунтовуючи невизнання процентів, посилається на частину п'яту статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Водночас у повідомленні арбітражного керуючого відсутній будь-який аналіз того, яке саме право споживача, встановлене цим Законом, було обмежене Кредитором. Не зазначено конкретної норми Закону, яка нібито порушена, не визначено конкретного пункту договору, що суперечить імперативним приписам, та не наведено мотивованого обґрунтування нікчемності.

Сам по собі загальний висновок про нікчемність без встановлення конкретного порушення імперативної норми є декларативним та не може бути покладений в основу судового рішення. Нікчемність правочину або його частини не презюмується, а повинна випливати з прямої вказівки закону та встановлених судом обставин.

Правовідносини сторін у даній справі регулюються спеціальним законом - Законом України «Про споживче кредитування». Саме цей Закон є спеціальним нормативним актом, який комплексно регулює порядок укладення договору споживчого кредиту, розкриття інформації, визначення процентної ставки та інші істотні умови кредитування. При цьому Закон не містить загальної норми про автоматичну нікчемність умов договору у випадку незгоди з розміром процентної ставки або оцінки її як «надмірної». Нікчемність може мати місце виключно у разі встановлення конкретного обмеження прав споживача порівняно з правами, прямо передбаченими Законом.

Арбітражний керуючий такого обмеження не встановив і не довів.

Фактично у повідомленні відтворено підхід, характерний для застосування статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів». Однак Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює питання визначення розміру процентної ставки як істотної умови кредитного договору, а застосовується у випадках, коли мова йде про несправедливі умови договору, які не були предметом індивідуального погодження та створюють істотний дисбаланс прав і обов'язків сторін.

Для застосування цього Закону необхідно встановити конкретну умову договору, довести, що вона створює істотний дисбаланс на шкоду споживачу, та обґрунтувати порушення принципів добросовісності. У повідомленні арбітражного керуючого жодна з цих умов не доведена. Не наведено аналізу конкретного пункту договору, не встановлено факту непогодженості умов, не доведено істотного дисбалансу.

Особливо важливо наголосити, що проценти за користування кредитом відповідно до статей 1048 та 1054 Цивільного кодексу України є платою за користування грошовими коштами та становлять істотну умову кредитного договору. Вони не є штрафною санкцією, не є формою відповідальності та не є компенсацією за порушення зобов'язання. Відтак норми Закону України «Про захист прав споживачів», які стосуються непропорційно великої компенсації у разі невиконання зобов'язання, не можуть застосовуватися до визначення розміру процентної ставки.

Правова позиція щодо меж застосування Закону України «Про захист прав споживачів» у кредитних правовідносинах була сформульована Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, у якій зазначено, що положення цього Закону можуть застосовуватися у спорах із кредитних правовідносин у випадку порушення порядку надання споживачеві інформації до укладення договору. У даній справі відсутні будь-які докази порушення інформаційного обов'язку. Позичальник підтвердив ознайомлення з умовами договору, отримав паспорт споживчого кредиту, а доказів ненадання інформації матеріали справи не містять.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19 та від 13 березня 2023 року у справі № 707/782/22 прямо зазначив, що сам по собі факт перевищення суми процентів над сумою основного боргу не свідчить про несправедливість умов договору, якщо такі умови були погоджені сторонами та не суперечать імперативним нормам закону. Доводи про «надмірність» процентів без встановлення конкретного порушення імперативної норми є припущеннями.

Окремо необхідно зазначити, що арбітражний керуючий не наділений повноваженнями встановлювати нікчемність умов договору. Питання дійсності правочину, відповідності його умов імперативним нормам та правових наслідків порушення закону вирішуються виключно судом. Самостійне встановлення нікчемності арбітражним керуючим виходить за межі його функціональних повноважень та підміняє суд при здійсненні правової оцінки спірних правовідносин.

Таким чином, посилання арбітражного керуючого на нікчемність умов договору є необґрунтованим, декларативним та не підтвердженим належним правовим аналізом. Жодного конкретного права споживача, яке було обмежене, не встановлено, жодної імперативної норми, яку порушено, не наведено, а правові підстави для застосування Закону України «Про захист прав споживачів» у даному випадку відсутні.

IІI. Щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до штрафу

Щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Арбітражний керуючий дійшов висновку про обов'язкове списання штрафних санкцій, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не розмежувавши правову природу різних видів неустойки.

Водночас зазначена норма має винятковий та спеціальний характер і підлягає вузькому тлумаченню.

Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюється виключно на відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме:

на відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України;

на неустойку (штраф, пеню), яка має компенсаційний характер і нараховується саме за прострочення.

Натомість штрафні санкції, заявлені Кредитором:

не залежать від кількості днів прострочення;

не є платою за користування грошовими коштами;

не мають компенсаційного характеру;

передбачені договорами як спосіб забезпечення виконання зобов'язання;

застосовуються за сам факт порушення договірного обов'язку, а не за період прострочення.

Таким чином, зазначені штрафи не входять до сфери правового регулювання пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а висновок арбітражного керуючого про їх обов'язкове списання є наслідком розширювального тлумачення виняткової норми, що є неприпустимим.

Правова природа штрафів є виключно договірною та забезпечувальною, що прямо випливає зі змісту та системного тлумачення норм Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею), яка є самостійним способом забезпечення виконання зобов'язання, погодженим сторонами.

Згідно з частиною першою статті 548 ЦК України, забезпечення виконання зобов'язання встановлюється договором або законом, а у даному випадку штрафні санкції прямо передбачені умовами укладених між сторонами договорів, що свідчить про їх договірне походження.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. При цьому штраф визначається як неустойка, що стягується у фіксованому розмірі, незалежно від тривалості порушення, тоді як пеня обчислюється у відсотках за кожен день прострочення.

Отже, погоджені сторонами штрафні санкції:

виникають з волевиявлення сторін, а не безпосередньо із закону;

спрямовані на забезпечення належного виконання зобов'язання, а не на компенсацію користування грошовими коштами;

не залежать від кількості днів прострочення та не мають характеру відповідальності за користування чужими коштами.

Таким чином, такі штрафи є забезпечувальним елементом договірного зобов'язання, а не санкцією компенсаційного характеру, що додатково підтверджує непоширення на них дії пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

IV. Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Висновки арбітражного керуючого щодо витрат на професійну правничу допомогу також є передчасними та необґрунтованими.

Справи про неплатоспроможність розглядаються за правилами господарського судочинства, а відповідно до статей 123, 126, 129 ГПК України:

витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат;

їх співмірність та розподіл визначаються виключно судом.

Факт надання правничої допомоги та реальність понесення витрат арбітражним керуючим не заперечуються, тоді як твердження про їх «завищення» мають оціночний характер і не підтверджені належними доказами.

На підставі вищевикладеного Кредитор просить визнати грошові вимоги Кредитора у заявленому розмірі та включити їх до реєстру вимог кредиторів у справі.

Мотивувальна частина судового рішення.

Розглянувши заяви учасників справи по суті заявлених вимог кредитора, заслухавши їх доводи і заперечення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених кредиторських вимог до боржника частково.

Судом встановлено, що Боржником 13.05.2024 було

укладено Договір позики № 777956 (Договір) з ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» (первісний кредитор), відповідно до якого первісний кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 2 500,00 гривень терміном на 30 днів на умовах відповідно Договору.

В подальшому на підставі Договору факторингу №291024 від 29.10.2024 р., право вимоги до Боржника було передано первісним кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП».

Відповідно до п. 2.1. Договору: “Сума Позики 2 500,00 грн.» Пункт 2.2. Договору передбачає: “Строк Позики/Строк Договору(первісний строк кредитування) 30 днів».

Відповідно до п.2.3. Договору « 2.3. Процентна ставка (базова)/день 1.50% (фіксована)».

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за Договором позики №777956 від 13.05.2024 р. становить 6 943,60 гривень.

Також Кредитор заявляє про понесені ним судові витрати у розмірі 10 844,80 гривень, які складаються зі сплати судового збору 5 324,80 гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 гривень.

Боржник ОСОБА_1 так само як і Керуючий реструктуризацією грошових вимог не визнають, посилаючись на те, що процентна ставка у розмірі 1.50% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується з першого дня Стандартного періоду суперечить (перевищує) 1%, що встановлено Законом, а тому згідно ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), у зв'язку з чим відповідна умова договору є нікчемною.

За розрахунками Боржника, законним розміром вимог щодо відсотків були би такі (за формулою): 1% від 2 500 грн. (тіло кредиту) = 25,00 грн. * на 30 днів (строк дії договору) = 750,00 грн.

Враховуючи вищевикладене розмір відсотків має становити 750,00 грн., а не як не 1068,60 грн. про які безпідставно заявляє кредитор.

Боржник вважає незаконно нарахованими штрафні санкції (пеня) за Кредитним договором», що заборонено відповідно до підпункту 11, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022р. №2120-ІХ розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором, така неустойка підлягає списанню кредитодавцем».

Окрім того, з 17 березня 2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до розрахунку заборгованості, строк кредитування 30 днів.

Відповідно до п. 2.3. Договору дата надання позики 13.05.2024 та дата повернення позики 12.06.2024. Штрафні санкції (пеня) нараховані в період з 13.06.2024 по 10.09.2024, після дня прострочення строку повернення кредиту.

Боржник обгрунтував надмірність вимоги Кредитора про покладання витрат на правничу допомогу на Боржника, просить відмовити у цій вимозі.

Оцінюючи умови споживчого кредиту за Договором, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.1. Договору Позичальник отримав кредит в сумі 2500,00грн., факт отримання не оспорюється.

Згідно п. 2.3. Договору процентна ставка базова денна встановлена у розмірі 1.50%, строк кредитування 13.05.2024 року.

Суд погоджується з запереченнями керуючого реструктуризацією та Боржника, що процентна ставка за Договором не відповідає вимозі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), у зв'язку з чим відповідна умова договору є нікчемною, отже вимога про визнання суми відсотків, що нараховані за нікчемною умовою договору, задоволенню не підлягає.

Суд погоджується із висловленою позицією керуючого реструктуризацією та Боржником, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану відповідальність не застосовується.

Надаючи оцінку зобов'язанням, що викладені у Договорі стосовно відповідальності сторін та їх юридичного значення, суд виходить з того, що правовідносини між сторонами цього спору і Договору між ними, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Новий кредитор - особа, яка у встановленому законодавством порядку набула за цивільно-правовим договором або з інших підстав заміни кредитора у зобов'язанні право вимоги за договором про споживчий кредит або іншим договором, передбаченим частиною другою статті 3 цього Закону.

Реальна річна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту.

Відповідно до Паспорта кредиту вказано, що реальна річна процентна ставка становить 7497,59 процентів річних.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ч. 1, ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У п.1-1 ст. 1 Закону України "Про споживчий кредит" зазначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

Кредитором заявлено загальна сума заборгованості за Договором позики № 777956 від 13.05.2024 в сумі - 18 268,40 грн., в тому числі: 6943,60 гривень за Договору позики №777956 від 13.05.2024 р., з них судового збору у розмірі 5324,80 гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 гривень.

Висновки господарського суду.

Як встановлено судом, кредит отримано Позичальником строком з 13.05.2024 по 12.06.2024 року в сумі 2500,00грн.

Отже вимоги Кредитора щодо повернення суми основного боргу у розмірі 2500,0грн є обґрунтованими та їх належить задовольнити, визнати та включити до реєстру вимог кредиторів.

Відсотки за користуванням кредитом за договором не визнаються судом.

Як встановлено приписами ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування» (Реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача) реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. В той же час, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" встановлено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (exofficio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Отже, суд констатує, що умова Договору про встановлення у пункті 2.3. Договору процентної ставки у розмірі 1,5% в день від суми залишку Кредиту, є нікчемною.

Зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

В той же час, згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Неустойка (штраф, пеня) та відсотки за користування кредитом

Відповідно до приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання визнання/відхилення суми відсотків річних суд звертається до правових висновків, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно користуватися таким кредитом, не сплачуючи кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту, як зазначає ВП ВС у вказаній постанові, наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за таку можливість правомірно користуватися грошовими коштами кредитора протягом певного часу, - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст.1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Таким періодом правомірного користування кредитом у цих відносинах є строк кредитування - 30 днів, повренення позики є простроченою.

Водночас відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який діє дотепер.

Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв'язку із невиконанням боржником грошових зобов'язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23), які превалюють над однопредметними нормами інших нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону України, оскільки ЦК України є основним актом цивільного законодавства (рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012).

Загальна сума вимог, що заявлена за Договором позики № 777956 від 13.05.2024 в сумі - 18 268,40 грн., визнається судом частково.

1. Основна сума боргу 2500,00грн. складається з: суми кредиту (тіло).

2. Судові витрати - судовий збір в сумі 5324,80 грн.

В іншій частині грошові вимоги судом не визнаються.

Такі грошові вимоги, якщо вони нараховані і обліковуються у Кредитора, підлягають списанню кредитодавцем відповідно до п. 18 “Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України.

Норми права, що підлягають застосуванню.

Частиною 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Приписами ст. 122 КУзПБ передбачено, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

У відповідності до приписів ст.133 КУзПБ визначено порядок задоволення вимог кредиторів.

- Витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

- Вимоги кредиторів за зобов'язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

За таких обставин і правових підстав заяву кредитора належить задовольнити, грошові вимоги визнати повністю із розподіленням по відповідній черзі задоволення.

Згідно приписів ст. 113 КУзПБ встановлено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Відповідно до норм ст. 133 КУзПБ витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів. Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами.

Розподіл судових витрат на правничу допомогу (гонорар адвоката).

Кредитором заявлено вимогу про відшкодування його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00грн.

Заслухавши представника кредитора та зважаючи на заяву боржника та керуючого реструктуризацією про надмірне її нарахування та відмову у визнані таких витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).

Тобто зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (такий висновок Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладений у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Виходячи з наведеного, суд враховує наявність поданих Боржником та керуючим реструктуризацією заперечень щодо визнання заявлених витрат на професійну правничу допомогу через невідповідність їх вимогам необхідності, реальності розумності.

Також суд враховує приписи ч. 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, згідно яких суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, в судовому рішенні суд повинен прямо зазначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Також суд звертає увагу на сформований у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписів статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі тощо.

Вирішуючи питання співмірності і необхідності несення кредитором (фінансовою установою) витрат на правничу допомогу у цій справі № 907/1309/25 про неплатоспроможність фізичної особи за споживчим кредитом, суд керується правовими висновками, що формуються у подібних справах Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 07.11.2025 у справі № 908/2948/23. Тут Суд зазначив, що провадження у справі про неплатоспроможність, на відміну від позовного провадження, має свою специфіку провадження у справах, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють таке провадження від позовного. Стягнення, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

ВИСНОВКИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

стосовно правничої допомоги у справі про неплатоспроможність.

Дослідивши заяву Кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп", заперечення щодо визнання цих вимог суд зазначає, що провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи має особливий правовий матеріально-правовий та процесуальний режим, що здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження при розгляді грошових вимог кредиторів.

Кредитором у досліджуваних відносинах є ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" (Кредитодавець), яка є професійним учасником фінансового ринку України, здійснює свою діяльність на території усієї держави.

Працюючи Кредитодавцем на фінансовому ринку України та надаючи кредити (позики) фізичним особам, як споживачам таких послуг, Кредитодавець як кредитор має враховувати мету закону (ст. 2 ЗУ «Про споживче кредитування), якою є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України тощо.

Законодавець України у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, проявляючи турботу за громадян України, що потрапили у скрутну фінансову ситуацію, та особливо про споживачів мікрокредитів, передбачив що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, що сталося у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. Цим же пунктом закону, законодавець встановив імперативну вимогу, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також для створення сприятливих умов для споживачів на ринках фінансових послуг (споживчих кредитів) законодавець Законом № 3498-IX від 22.11.2023 у ч. 5 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування», що набрав чинності з 24.12.2023, обмежив максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Окрім цього, ч. 5 ст. 12 цього Закону встановлено імперативно, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Держава Україна таку ж гуманну та соціально-спрямовану мету визначила для КУзПБ, спрямовуючи судову владу та учасників провадження у справах про неплатоспроможність збалансувати інтереси фізичних осіб та інтереси кредитодавців - задоволення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності фізичної особи, звільнивши боржника від сплати судового збору за подання заяви про свою неплатоспроможність до господарського суду, встановив право реструктурувати свої борги перед кредиторами та звільнитися від надмірної та обтяжливої частини боргових зобов'язане.

Також суд враховує, що дана справа як заява кредитора-фінансової установи до споживача в сумі заявлених вимог є справою незначної складності, у провадженні господарських судів перебуває значна кількість подібних за предметом з цією справою спорів, відтак практика за подібними спорами вже сформована судами та не є новою. У такому спорі (справі) матеріали не містять великої кількості документів для дослідження, на збирання б яких адвокат витратив значний час, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, що заявлені представником позивача як витрати на правничу допомогу.

Суд, окрім того, зазначає, що у таких справах за участю банків та/або фінансових установ до позичальників мікрокредитів можуть бути представники, які не є адвокатами.

Так, за приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ГПК України при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (ч.ч. 1, 3 ст. 60 ГПК України).

Отже, суд зауважує, що норми ГПК України передбачають, що представництво інтересів у суді при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) може здійснюватися представником на підставі виданої йому довіреності, тобто не обов'язково адвокатом.

Суд зазначає, що заява про неплатоспроможність подається до господарського суду боржником - фізичною особою. Таке звернення до господарського суду є способом захисту боржника від надмірних (іноді необгрунтованих та протиправних) вимог кредиторів та переслідує мету відновити платоспроможність боржника.

Суд доходить висновку, що у цій справі (так само як і в подібних випадках), у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника, фінансові установи повинні обирати такий спосіб представництва себе, як кредитора в господарському суді, який був би найменш обтяжливим для фізичної особи-боржника. Судові витрати у формі високих гонорарів адвокатам, які кредитодавець намагається перекласти на плечі фізичної особи-боржника, є невиправданими та не є необхідними у таких справах. При цьому суд визнає, що представництво інтересів кредитора адвокатом - це право кредитора. Кредитор, як сторона у справі про неплатоспроможність (банкрутство) може бути за його волевиявленням представлений адвокатом у судових засіданнях, однак має враховувати, що участь адвоката не є обов'язковою. Щоби донести свою позицію до господарського суду достатнім буде представництво, зокрема, працівником кредитора. При цьому, кредитор може платити адвокату будь-який гонорар, але має розраховувати, що йому як стороні процедур банкрутства (неплатоспроможності) буде відшкодована лише та частина гонорару, яка вк5ладається в рамки розумності, співмірності і добросовісності таких витрат.

Однак, покладання на боржника - фізичну особу, як у цій справі, де сума кредиту складає 2500,00грн, а гонорар адвоката - 6000,00грн., що додаткового навантаження боргу, що в декілька разів перевищує суму боргу, не може бути визнаний співмірним, розумним чи необхідним.

Покладення на боржника - фізичну особу такого тягаря суперечить засадам (принципам) цивільного законодавства та нормам, що визначають суть мікрокредитування і мету законодавства про неплатоспроможність, що визначена нормами КУзПБ та правовою доктриною неспроможності в Україні.

Суд звертає увагу на те, що стягнення (покладання) витрат на правову допомогу на боржника не може використовуватися як джерело безпідставного збагачення та як засіб додаткового покарання боржника за порушення ним своїх грошових зобов'язань або недобросовісну процесуальну поведінку як учасника кредитних відносин. Така мета кредитора, яка проглядається у заявлених грошових вимогах, не є легітимною та не відповідає суті передбаченого положеннями ГПК України інституту компенсації таких витрат.

З урахуванням викладеного, суд, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України вважає, що розмір заявлених кредитором витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 6000,00грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспівмірними зі складністю справи, неприйнятними у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи.

Зважаючи на вищенаведене та ураховуючи дискреційні повноваження, надані суду положеннями ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, є неспівмірними із необхідним обсягом правничих послуг під час розгляду окремих питань у процедурах неплатоспроможності, тому виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності таких витрат, відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу кредитора в розмірі 1000,00грн.

В іншій частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу - відмовити.

Керуючись ст. 45 КУзПБ, ст. 234 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву про грошові вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" - задовольнити частково.

2. Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" кредитором боржника ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на суму 2500,00грн. основного боргу, 5324,80 гривень відшкодування судового збору та 1000,00 гривень відшкодування витрат на правничу допомогу, з розподілом по наступним чергам задоволення вимог кредитора - 3500,00грн - 2 черга задоволення та 5324,80 - задовольняються позачергово.

В іншій частині заяви про визнання грошових вимог до боржника - відмовити.

3. Керуючому реструктуризацією внести визнані судом вимоги кредитора до реєстру вимог кредиторів та примірник реєстру надати до справи.

Копію ухвали направити кредитору, боржнику і керуючому реструктуризацією боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 235, ст. 255 ГПК України, ухвала набрала законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена. Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складення її повного тексту. Апеляційна скарга подається до Західного апеляційного господарського суду в установленому порядку.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.03.2026 року.

Суддя П. Д. Пригуза