вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
06 березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 307/3036/19
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.
За позовом Тячівської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області
до відповідача 1 ОСОБА_1 , с. Вонігове Тячівського району Закарпатської області
до відповідача 2 ОСОБА_2 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,
Представники сторін, що з'явились у судове засідання:
від прокуратури - Стець В.М.., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури
від позивача - не з'явився
від відповідача 1 - Олійник Р.Б., адвокат, ордер серії АО №1173370 від 01.05.2025
від відповідача 2 - не з'явився
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Тячівська місцева прокуратура Закарпатської області звернулася до Тячівського районного суду Закарпатської області в інтересах Буштинської селищної ради з позовом до відповідача 1 ОСОБА_1 , с. Вонігове Тячівського району Закарпатської області та до відповідача 2 ОСОБА_2 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28.09.2022 у справі №307/3036/19 у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11.12.2023 у справі №307/3036/19 апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Тячівського районного суду від 28.09.2022 скасовано, а провадження у справі закрито та роз'яснено прокурору, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11.01.2024 постановленого передати справу за позовом Тячівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Буштинської селищної ради до відповідача 1 ОСОБА_1 , відповідача 2 ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів за використання земельної ділянки, до Господарського суду Закарпатської області, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.03.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Підготовчі засідання від 07.04.2025, 01.05.2025, 02.06.2025, 24.06.2025 відкладались з підстав наведених в ухвалах про їх відкладення.
Прокурор через підсистему «Електронний суд» подав клопотання б/н від 28.05.2025 (вх. №02.3.1-02/5175/25 від 29.05.2025) про зменшення позовних вимог, відповідно до якої прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти в сумі 48 969,49 грн та з ОСОБА_2 безпідставно збережені кошти в сумі 23 044,46 грн на користь Буштинської селищної ради.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2025 прийнято до розгляду та задоволено означене клопотання. Постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу №307/3036/19 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 21.08.2025.
Ухвалами Господарського суду від 21.08.2025, 07.10.2025, 06.11.2025, 04.12.2025, 15.01.2026, 09.02.2026 судові засідання у справі відкладались з підстав зазначених в увалах суду.
У судовому засіданні 04.03.2026 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення. На підставі ч. 2 ст. 219 ГПК України через складність справи суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 065.03.2026.
Позиція прокурора
Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачами з 18.04.2018 по 14.05.2019 земельної ділянки комунальної власності площею 2,1022 га з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440 без належної правової підстави, у зв'язку з чим, прокурор (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) просить сягнути на користь Буштинської селищної ради з відповідача 1 ОСОБА_1 суму безпідставно збережених коштів в розмірі 48 696,49 грн та з відповідача 2 ОСОБА_2 суму безпідставно збережених коштів в розмірі 23 044,46 грн, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України за використання земельної ділянки в з квітня 2018 року по травень 2019 року включно.
Позиція позивача
Позивач своїх письмових пояснень з приводу позовних вимог прокурора до суду не подав.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Позиція відповідача 1
Відповідач 1 не надав суду відзиву на позов у встановленому законом порядку відповідно до приписів ст. 165, 178 ГПК України.
Між тим, під час розгляду справи судами цивільної юрисдикції та відповідно до наданих Господарському суду пояснень від 01.05.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки при здійсненні розрахунків розміру орендної плати нібито не сплаченої позивачами за період з 01.06.2016 по 30.04.2019 було застосовано розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440, площею 2.1022 га, відповідно до витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №387 від 03.06.2019, виданого відділом у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, тобто при розрахунку орендної плати за 2016, 2017 і 2018 роки, використовувалась нормативно-грошова оцінка (вартості) відповідної земельної ділянки станом на 2019 рік.
Між тим, представник відповідача зауважував, що як вбачається з наданої позивачем інформаційної довідки №180708630 від 12.09.2019, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440, площею 2.1022 га, була проведена лише 10.12.2018, а право власності на вищевказану земельну ділянку за Буштинською селищною радою було зареєстровано 23.04.2019 року.
Помилковою за твердженням відповідача 1 є використана при розрахунку нормативно-грошова оцінка (вартість) відповідної земельної ділянки у 2019 році. Зокрема, згідно наявного витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.08.2019, №498, що видний відділом у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440 становить 1 392 991,30 грн, а не 4 431 509,86 грн.
Позиція відповідача 2
Відповідач 2 не надав суду відзиву на позов у встановленому законом порядку відповідно до приписів ст. 165, 178 ГПК України.
Між тим, під час розгляду справи судами цивільної юрисдикції заперечував проти задоволення позовних вимог, погоджуючись з доводами викладеними представником відповідача 1.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №180708630 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №9320 від 16.10.2008 та договору купівлі-продажу №1225 від 14.05.2019 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення будівлі фруктосховища, площею 8261,3 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке в період з 06.04.2016 по 14.05.2019 належало на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 (частка 68/100) та ОСОБА_2 (частка 32/100) на підставі свідоцтва про право на спадщину №2792.
18.04.2018 до Буштинської селищної заяви надійшла спільна заява відповідача 1 та відповідача 2, з проханням надати дозвід на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості в АДРЕСА_1 орієнтовно площею 2,11 га з метою отримання її у власність шляхом викупу.
Рішенням Буштинської селищної ради №1168 від 21.12.2018, договором про сплату авансового платежу в рахунок оплати ціни земельної ділянки №3 від 03.05.2019, та вказаною інформаційною довідкою підтверджується, що зазначена нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці, за кадастровим номером - 2124455300:04:001:0440, площею 2,1022 га, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, в АДРЕСА_1 .
Разом з цим, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №180708630 від 12.09.2019 вбачається, що договір оренди земельної ділянки між Буштинською селищною радою та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 протягом 2016-2019, не укладався. Наведене також підтверджується листами Буштинської селищної ради №378/02-31 від 11.06.2019 та №46502/31 від 07.08.2019.
Також, з інформаційної довідки №180708630 вбачається, земельна ділянка, з кадастровим номером - 2124455300:04:001:0440, знаходиться в комунальній власності Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області.
Так, згідно розрахунку №1 від 12.07.2019, проведеного Буштинською селищною радою вбачається, що з 01.04.2016 по 31.12.2016 розмір орендної плати, який підлягав сплаті відповідачами до місцевого бюджету, становив 33 263,31 грн.
Згідно розрахунку №2 від 12.07.2019, проведеного Буштинською селищною радою вбачається, що з 01.01.2017 по 31.12.2017 розмір орендної плати, який підлягав сплаті Відповідачами до місцевого бюджету, становив 132 945,30 грн.
Згідно розрахунку №3 від 12.07.2019, проведеного Буштинською селищною радою вбачається, що з 01.01.2018 по 31.12.2018 розмір орендної плати, який підлягав сплаті Відповідачами до місцевого бюджету, становив 132 945,30 грн.
Згідно розрахунку №4 від 12.07.2019, проведеного Буштинською селищною радою вбачається, що з 01.01.2019 по 30.04.2019 розмір орендної плати, який підлягав сплаті Відповідачами до місцевого бюджету, становив 44 315,08 грн.
Враховуючи наведене, загальна сума недоотриманих Буштинською селищною радою коштів у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки за період з 01.04.2016 по 30.04.2019 становить 343 441,99 грн.
З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, прокурор просить стягнути з відповідача 1 - ОСОБА_1 суму 48 969,49 грн та з відповідача 2 - ОСОБА_2 суму 23 044,46 грн, як безпідставно збережені кошти за період з 18.04.2018 по 14.05.2019.
Згідно зі ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Своєю чергою суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідачів, як власника об'єктукм нерухомого майна, на підставі статей 1212, 1214 ЦК України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440, площею 2,1022 га за адресою: смт. Буштино вул. Заводська, 2-Б, без належних на те правових підстав, за період з 18.04.2018 по 14.05.2019 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
За змістом ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Згідно із ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 ЗК України).
Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 у справі №906/1141/22 вказав, що враховуючи приписи статті 79 ЗК України, нормативне регулювання, наведене у статті 79-1 ЗК України, не можна розуміти таким чином, що в разі, якщо земельна ділянка несформована, то існування прав на неї неможливе, оскільки вона не є об'єктом цивільних прав. Існують значні масиви земель комунальної власності, на яких не сформовані земельні ділянки. Це, однак, не означає, що право власності на ці землі нікому не належать. Висновок про те, що правом власності на земельні ділянки, розташовані в межах відповідного населеного пункту, рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №922/20260/20. Натомість норму частини першої статті 79-1 ЗК України слід розуміти таким чином, що формування земельної ділянки є необхідним для її введення в цивільний обіг, зокрема, є передумовою для відчуження земельної ділянки чи встановлення речових прав на неї.
Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440 площею 2,1022 га, яка знаходиться за адресою: смт. Буштино вул. Заводська, 2-Б, зареєстрована 23.04.2019, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, знаходиться у комунальній власності Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, що підтверджується витягом з інформаційної довідки №180708630 від 12.09.2019.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно з відомостями з інформаційної довідки №180708630, нежитлове приміщення, будівля фруктосховище, з реєстраційним номером 905412621244, розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440, належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 (частка 68/100) за Договором купівлі -продажу та ОСОБА_2 (частка 32/100) згідно свідоцтва про право на спадщину.
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази належного оформлення відповідачами у справі, як власниками об'єктів нерухомості, права користування спірною земельною ділянкою та державної реєстрації такого права.
З урахуванням наведеного, суд висновує, що відповідач користувався земельною ділянкою на якій розташований належний їм об'єкт нерухомості, без достатньої правової підстави.
На підставі абз. 1 п. 289.1. ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок (п. 289.2. ст. 289 Податкового кодексу України).
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства випливає, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість, індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Водночас зміна нормативної грошової оцінки внаслідок індексації є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичної зміни умов договорів щодо розміру орендної плати.
Аналогічна правова викладена Верховним Судом у постановах від 30.03.2018 у справі №916/3236/16, від 01.10.2018 у справі №916/3233/16, від 19.12.2019 у справі №922/1137/19, від 16.03.2020 у справі №922/1658/19.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Частиною 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Аналіз вищевикладених положень чинного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлений приписами ст. 288 Податкового кодексу України.
Згідно долученого Витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №387 від 03.06.2019, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440 становить 431 509,86 грн.
Між тим, відповідно до Витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №498 від 07.08.2019 нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440 становить 1 392 991,30 грн.
Між тим, згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.4-548/2-24 від 31.01.2024, об'єктивною та правильною нормативно грошовою оцінкою земельної ділянки з кадастровим номером 2124455300:04:001:0440 станом на 07.08.2019 є сума 2 232 991,89 грн.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та у п. 65 постанови Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відтак, з урахуванням викладеного суд доходить до висновку, що заявлені до стягнення з відповідача 1 - ОСОБА_1 48 969,49 грн та з відповідача 2 - ОСОБА_2 23 044,46 грн безпідставно збережені кошти за визначений прокурором період (з 18.04.2018 по 14.05.2019) є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Буштинської селищглї ради Тячівського району Закарпатської області, право якої було порушено та на яку законодавством покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв'язку зі стягненням безпідставно збережених кошті за використання земельної ділянки, відповідної позовної заяви.
Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі №903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат.
За звернення до Тячівського районного суду Закарпатської області, Закарпатською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в розмірі 5151,63 грн, що підтверджується наявною в матеріалах позовної заяви платіжною інструкцією №850 від 24.09.2019.
Між тим, в подальшому прокурор через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про зменшення позовних вимог, яка була прийнята до розгляду судом та задоволена.
Згідно із п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відтак, судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів порівну у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 1080,21 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Суд доходить висновків про необхідність:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури суму 734,54 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь Закарпатської обласної прокуратури суму 345,67 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
При цьому, суд відзначає, що Закарпатська обласна прокуратура має право на повернення судового збору в розмірі 4071,42 грн з Державного бюджету України в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238,240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити
2. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, вул . Головна, будинок 91, смт. Буштино, Тячівський район, Закарпатська область, 90556 (код ЄДРПОУ: 04349685) суму 48 969,49 грн (Сорок вісім тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень 49 коп) безпідставно збережених коштів.
3. Стягнути з ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, вул . Головна, будинок 91, смт. Буштино, Тячівський район, Закарпатська область, 90556 (код ЄДРПОУ: 04349685) суму 23 044,46 грн (Двадцять три тисячі сорок чотири гривні 46 коп) безпідставно збережених коштів.
4. Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ 02909967) 734,54 грн (Сімсот тридцять чотири гривні 54 коп) на відшкодування сплаченого судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ 02909967) 345,67 грн (Триста сорок п'ять гривень 67 коп) на відшкодування сплаченого судового збору.
6. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, -://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2026
Суддя А.А. Худенко