вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
02.03.2026м. ДніпроСправа № 904/7241/25
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення
Суддя Ярошенко В.І.
Без участі (виклику) представників сторін
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення за Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020 3% річних у розмірі 46 174, 67 грн та інфляційних втрат у розмірі 182 327, 30 грн.
Ухвалою суду від 25.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/7241/25. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.
09.01.2026 від Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" надійшов до суду відзив на позов.
12.01.2026 від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла відповідь на відзив.
16.01.2026 від Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.
Позиція позивача викладена у позовній заяві та відповіді на відзив
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 1 098 178, 20 грн, збір за зберігання вантажу у розмірі 27 651, 84 грн.
Зі змісту рішення у справі № 904/5224/24 слідує, що судами встановлено факт затримки вагонів з вини відповідача та факт правомірного нарахування позивачем відповідачу за весь період затримки плати за користування вагонами по відомостям плати за користування вагонами ф. ГУ-46 №№ 05069353, 06069357, 06069358, 67059359, 07069360, 08069362, 09069363, 10069366, 10069367, 11069370, 1069373, 12069374, 2069375, 12069376, 13069377, 13069378, 14069379, 15069381, 16069382, 6069383, 17069384, а також збору за зберігання вантажів по накопичувальним карткам ф.ФДУ-92 №№ № 05069121, 05069122, 05069123, 05069124, 06069126, 06069127, 06069128, 06069129, 08069134, 08069135, 12069146, 13069151 на загальну суму 1 125 830, 04 грн з ПДВ.
Згідно з витягом з реєстру документів по рахунку зі спеціальним режимом використання відповідач платіжним дорученням № 4500037190 від 26.05.2025 добровільно виконав рішення суду у справі № 904/5224/24, сплативши позивачу 1 125 830, 04 грн.
Зважаючи на те, що рішення суду виконано відповідачем 26.05.2025, позивачем за загальний період з 08.06.2024 по 26.10.2025 нараховано та заявлено до стягнення: 3% річних у розмірі 46 174, 67 грн та інфляційних втрат у розмірі 182 327, 30 грн.
Позивач зазначає про те, що рішення суду не породжує зобов'язання грошового характеру, захист порушеного права позивача жодним чином не залежить від дати винесення рішення суду та набрання ним законної сили, а права та обов'язки позивача та відповідача виникають з умов укладеного між сторонами договору.
Відповідач дійшов передчасних висновків, що обов'язок з оплати спірної суми виник у відповідача з дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.
Відповідач заперечуючи позовні вимоги вказує, що позивач помилково ототожнює строк підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами (два робочі дні від дня надання послуг) із строком здійснення оплати, змішуючи при цьому строк оплати та строк списання коштів з особового рахунку відповідача.
Відповідач зазначає, що договором не визначено строк виконання відповідачем обов'язку оплати послуг у разі не підписання ним таких документів або наявності спору щодо наданих послуг. Правила розрахунків за перевезення вантажів також не визначають строку виконання замовником (вантажовласником) обов'язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору. Настання строку виконання зобов'язання з оплати послуг не входить до предмета доказування, що пояснюється особливостями нормативного регулювання оплати послуг залізниці. З огляду на наявність спору між сторонами стосовно надання послуг та їх вартості, виникнення у відповідача (замовника) обов'язку з оплати таких послуг перед позивачем безпосередньо пов'язано з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24, яке набрало законної сили 07.10.2025.
Відповідач вказує, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24, яке набрало законної сили 07.10.2025, добровільно виконано відповідачем 26.05.2025, що відповідач також підтверджує. Прострочення відповідача існувало в період з 08.10.2025 (наступний день після набрання рішенням суду у справі № 904/5224/24 законної сили) до 26.10.2025 (день, що передує дню оплати), тобто 19 календарних днів. Таким чином, твердження позивача про нарахування інфляційних втрат та 3% річних з дати не підписання відповідачем накопичувальних карток та відомостей є безпідставними.
Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 99 % від суми, зазначеної в позовній заяві.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у розмірі 1 098 178, 20 грн, збір за зберігання вантажу у розмірі 27 651, 84 грн.
В ході розгляду даної справи судами встановлено факт затримки вагонів з вини відповідача та факт правомірного нарахування позивачем відповідачу за весь період затримки плати за користування вагонами по відомостям плати за користування вагонами ф. ГУ-46 №№ 05069353, 06069357, 06069358, 67059359, 07069360, 08069362, 09069363, 10069366, 10069367, 11069370, 1069373, 12069374, 2069375, 12069376, 13069377, 13069378, 14069379, 15069381, 16069382, 6069383, 17069384, а також збору за зберігання вантажів по накопичувальним карткам ф.ФДУ-92 №№ № 05069121, 05069122, 05069123, 05069124, 06069126, 06069127, 06069128, 06069129, 08069134, 08069135, 12069146, 13069151 на загальну суму 1 125 830, 04 грн з ПДВ.
Згідно з витягом з реєстру документів по рахунку зі спеціальним режимом використання відповідач платіжним дорученням № 4500037190 від 26.05.2025 добровільно виконав рішення суду у справі № 904/5224/24, сплативши позивачу 1 125 830, 04 грн.
Так, 30.06.2020 між AT “Українська залізниця» та ПрАТ “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001.
Відповідно до умов договору.
1.1. Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
1.4. Надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
2.1. Обов'язки замовника:
2.1.4. Сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність ЇЇ внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника.
2.1.7. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а.
Згідно з пунктом 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Згідно з пунктом 5.1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/225, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Отже, оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання ним накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень.
Зі змісту винесених у справі №904/5224/24 рішень слідує, що відповідач, не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 05069353, 06069357, 06069358, 67059359, 07069360, 08069362, 09069363, 10069366, 10069367, 11069370, 1069373, 12069374, 2069375, 12069376, 13069377, 13069378, 14069379, 15069381, 16069382, 6069383, 17069384, а також збору за зберігання вантажів по накопичувальним карткам ф.ФДУ-92 №№ № 05069121, 05069122, 05069123, 05069124, 06069126, 06069127, 06069128, 06069129, 08069134, 08069135, 12069146, 13069151, чим у свою чергу унеможливив списання залізницею належних їй коштів у розмірі 1 125 830, 04 грн у строк, визначений договором (не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами).
Отже, ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Аналогічну правову позицію містять постанови Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2024 по справі №904/2745/24, від 11.03.2025 по справі №904/2453/24, від 25.03.2025 по справі №904/2746/24, від 29.04.2025 по справі №904/2452/24, від 21.05.2025 по справі №904/2917/24, від 16.09.2025 по справі №904/1367/25.
Отже, вказані обставини стали підставою для стягнення з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" збору за зберігання вантажу в сумі 27 651, 84 грн та плати за користування вагонами в сумі 1 098 178, 20 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24 відповідачем 26.05.2025 сплачено 1 125 830, 04 грн, що підтверджується витягом з реєстру документів зі спеціальним режимом використання.
Тож, вказані неправомірні дії відповідача, призвели до порушення строків виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" нараховано та пред'явлено до стягнення з ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" 3% річних у розмірі 46 174, 67 грн та інфляційних втрат у розмірі 182 327, 30 грн за загальний період з 08.06.2024 по 26.10.2025.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУД
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч.5 ст. 307 ГК України (що діяв на час виникнення спірних відносин) умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Згідно з пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Беручи до уваги факти, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2025 у справі № 904/5224/24, яке набрало законної сили, відповідач підписав вищевказані відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 із запереченнями.
Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 договору обов'язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 договору.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
Звідси, ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Отже, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на відсутність строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору.
Оскільки оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
За порушення строків внесення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Припис ч.2 ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати
Отже, обов'язок зі сплати річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі №904/792/24, від 16.09.2025 у справі №904/1367/25.
Позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховано за загальний період з 08.06.2024 по 26.10.2025 інфляційні втрати у розмірі 182 327, 30 грн та 3% річних у розмірі 46 174, 67 грн.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок здійснено арифметично правильно.
Щодо клопотання відповідача про зменшення нарахованих позивачем 3% річних.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Щодо можливості зменшення нарахованої позивачем інфляційної складової
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
З огляду на наведене, інфляційна складова, нарахована за порушення виконання боржником грошового зобов'язання, не може бути зменшена за рішенням суду на підставі частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційної складової та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, слід відмовити.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 3% та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 742, 02 грн покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 231, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (50102, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47, код ЄДРПОУ 00190905) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 40081237) 3 % річних у розмірі 46 174, 67 грн, інфляційні втрати у розмірі 182 327, 30 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 742, 02 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.І. Ярошенко