вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2026 р. Справа№ 910/11754/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Усика М.Г.
відповідача - не з'явилися;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025
у справі №910/11754/25 (суддя - Плотницька Н.Б.)
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал»
про стягнення заборгованості.
У вересні 2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» про стягнення 887840 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів, у зв'язку з чим позивачем за період з 14.12.2023 по 14.09.2025 було нараховано 188054,74 грн 3% річних та 699786,01 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 відкрито провадження у справі №910/11754/25 та постановлено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11754/25 позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» на користь позивача 7439,02 грн 3% річних, в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні з відповідача 880401,78 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що положення контракту про включення до ціни ПДВ визнано недійсним судом, а тому відповідні положення є недійсним з моменту вчинення правочину. Перерахування позивачем коштів на виконання недійсного положення контракту є таким, що здійснено поза межами договірних відносин. Отже, станом на момент оплати Військовою частиною суми ПДВ у позивача був відсутній обов'язок сплачувати ціну товару з урахуванням ПДВ, відтак прострочення виконання грошового зобов'язання почалося у відповідача саме з моменту здійснення такої оплати, тобто з 14.12.2023.
Також позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що момент виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна слід пов'язувати з датою набрання законної сили судовим рішенням, яким установлено факт безпідставності отримання майна.
На думку скаржника, момент виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно отриманого майна у подібних правовідносинах слід пов'язувати з датою зарахування / отримання такого майна відповідачем, що підтверджують висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22. А тому позивачем правильно визначено період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, саме з наступного дня коли було перераховано кошти - з 14.12.2023 по 14.09.2025.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2026 апеляційну скаргу у справі №910/11754/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2026 апеляційну скаргу у справі №910/11754/25 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України у зв'язку зі сплатою судового збору у меншому розмірі, ніж передбачено законом, надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11754/25, справу призначено до розгляду на 05.03.2026 та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
04.02.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги позивача, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.
Відповідач зазначає, що позивач саме на виконання умов контракту №18/СПБ від 15.11.2023 перерахував на рахунок відповідача 21450000 грн, у тому числі ПДВ - 3575000 грн. Отже, кошти у сумі 3575000 грн отримали статус безпідставно набутих лише після визнання недійсним цієї умови контракту в судовому порядку. Відповідно і розрахунок 3% річних та інфляційних втрат можливий тільки за період з дня набрання законної сили рішенням суду, яким визнано недійсність частини контракту. За наведеного, днем початку прострочення відповідача з повернення безпідставно набутих грошових коштів та відповідно, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є 21.08.2025, як вірно визначено судом першої інстанції.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/809/26 від 04.03.2026, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/11754/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 апеляційну скаргу у справі №910/11754/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 справу №910/11754/25 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
В судове засідання 05.03.2026 з'явився представник позивача, натомість представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Зокрема, залучено судом до справи довідку про доставку електронного документа до його електронного кабінету.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Крім того слід відмітити, що свої заперечення щодо вимог апеляційної скарги відповідач виклав у відзиві.
Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представника скаржника, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
15.11.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (виконавець) укладено державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №18/СПБ.
Відповідно до п. 1 контракту, виконавець зобов'язався у 2023 році поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі- Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком 1 до контракту і його невід'ємною частиною, а замовник - оплатити та прийняти товар.
Відповідно до додатку №1 до контракту (специфікація) найменування товару (асортимент): - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автомобіль аеродромний пожежний» АА-12-80 на повнопривідному шасі Renault K, 6x6.2 у кількості 1 шт. вартістю 21 450 000 грн 00 коп. з ПДВ (3575000 грн 00 коп.).
Ціна контракту є договірною та становить 21450000 грн, з урахуванням податку на додану вартість 3575000 грн (п. 5 контракту).
Згідно видаткової накладної №38 від 11.12.2023 відповідач передав позивачеві товар загальною вартістю 21450000 грн у тому числі ПДВ у розмірі 3575000 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №9123 від 13.12.2023 позивачем на рахунок відповідача перераховано 21450000 грн, оплату за товар, в тому числі і ПДВ у розмірі 3575000 грн.
У зв'язку з тим, що товар по контракту звільняється від оподаткування податком на додану вартість, позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ» про визнання недійсним п. 5 державного контракту №18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми ПДВ та стягнення безпідставно набутих грошових коштів (сплачене ПДВ) у розмірі 3575000 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі №910/4507/25 позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 НГУ задоволено повністю:
- визнано недійсним п. 5 державного контракту №18/СПБ від 15.11.2023 в частині включення до ціни контракту суми податку на додану вартість, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ТІТАЛ»;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Тітал» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 3575000 грн основного боргу та 45322,40 грн судового збору.
Рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі №910/4507/25 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 21.08.2025.
15.09.2025 на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3620322,40 грн примусово стягнуті з відповідача на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі №910/4507/25.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню обставини, встановлені у рішенні Господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі №910/4507/25, яке набрало законної сили і є чинними, зокрема, щодо безпідставності отримання суми ПДВ за контрактом у розмірі 3575000 грн.
З урахуванням наведеного, у зв'язку з невиконанням відповідачем, як боржником грошового зобов'язання з повернення безпідставно сплачених грошових коштів, позивач, з посиланням на приписи ст. 625 ЦК України звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 188054,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 699786,01 грн нарахованих у період з 14.12.2023 (з наступної дати перерахунку суми згідно платіжного доручення від 13.12.2023 №9123) до 14.09.2025 включно (стягнення даної суми в примусовому порядку платіжна інструкція від 15.09.2025 №23534).
Відповідач заперечував проти позовних вимог вказуючи, що позивач сплатив 3575000 грн відповідно до умов договору №18/СПБ від 15.11.2023. Вказаний договір укладався добровільно на узгоджених між сторонами умовах та з дотриманням вимог закону. У зв'язку із визнанням судом окремого пункту договору недійсним із відповідача стягнуто 3575000 грн на користь позивача. Саме тому, відповідач вважає, що якщо і застосовувати положення ст. 625 ЦК України, то з моменту набрання сили рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 про визнання недійсним п. 5 державного контракту в частині включення до ціни контракту суми ПДВ.
За результатами розгляду спору суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що договір №18/СПБ від 15.11.2023 між позивачем та відповідачем був правомірним до моменту визнання його судом недійсним. Відтак, обов'язок з поверненням коштів позивачу виник у відповідача з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним. Отже, нарахування 3% річних та інфляційних втрат має здійснюватися за період з 22.08.2025 по 14.09.2025.
Північний апеляційний господарський суд не погоджується з наведеними висновками місцевого господарського суду щодо моменту виникнення у відповідача зобов'язання з повернення безпідставно отриманого майна (грошових коштів у сумі 3575000 грн, набутих відповідачем як ПДВ за контрактом), з огляду на таке.
Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції врахував встановлені у справі №910/4507/25 обставини стосовно того, що відповідач збагатився поза підставами, передбаченими законом (отримання від позивача грошових коштів у вигляді ПДВ, незважаючи на відсутність підстав для оподаткування товару та враховуючи визнання недійсними окремих положень договору), що в свою чергу, є підставою для повернення такого майна (грошових коштів) на підставі ст. 1212 ЦК України.
Однак, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання повернути майно, отримане за недійсним оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним, оскільки, враховуючи презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Відтак, за висновками суду, у відповідача виник обов'язок повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.
У зв'язку з чим суд першої інстанції вказав, що вірним є період нарахування з 22.08.2025 по 15.09.2025, оскільки момент виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна пов'язується з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.
Північний апеляційний господарський суд вважає такі висновки суду першої інстанцій помилковими, зробленими без врахування висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постанові від 07.08.2024 справі №916/2914/23, від 27.03.2025 у справі № 914/2947/23, в яких у подібних спірним правовідносинах суд дійшов висновку про те, що на момент укладення договору у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ та саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов'язок їх повернути.
Також з постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 вбачається, що, підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила про наявність виключної правової проблеми, а саме, що в судовій практиці склалися протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна:
1) початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов'язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №344/2483/18, від 12.04.2023 у справі №461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №905/1313/18);
2) нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред'явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до ст. 530 ЦК України (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20);
3) моментом початку нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №910/9544/19).
Вирішуючи виключну правову проблему з цього питання Велика Палата Верховного Суду зазначила:
« 84. …зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.
86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі №461/4066/21, зобов'язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов'язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.
87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18, про те, що зобов'язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі №905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі №905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов'язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі №905/3512/13 про розірвання договору та зобов'язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов'язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі №905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов'язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно.
88. Також Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20, про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення/отримання нею вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 ЦК України».
Отже, Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення ч.2 ст. 530 та ст. 1212 ЦК України дійшла до висновку, що норма ч. 2 ст. 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК України не застосовується та відступила від висновків, викладених у постановах від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 (тобто від другого підходу щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна)».
Однак у цій справі № 914/2947/23 підлягає застосуванню саме третій підхід до визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна, який також застосувала Велика Палата Верховного Суду у справі №910/3831/22 при вирішенні спору по суті.
Так, у справі №910/3831/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 3570893грн, а саме: 2357423,49 грн інфляційних втрат і 1213469,51 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18454848,76 грн (що встановлено судовими рішеннями у справі №910/17567/19), протиправно користувався ними з 26.02.2019 по 07.05.2021, тому саме за цей період позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних.
Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі №910/3831/22 погодилася з висновками та залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій, які вказали, що обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18454848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25.02.2019. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов'язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26.02.2019.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
У цьому контексті колегія суддів також звертає увагу на справу №914/2694/23, за обставинами якої прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту договору про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України, специфікації до нього, а також стягнення сплаченого ПДВ, 3% річних та інфляційних втрат. Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, задовольнив позов, окрім акцесорної вимоги про стягнення річних та інфляційних втрат. Судові рішення мотивовані тим, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача лише з часу визнання спірного пункту договору недійсним.
Разом із тим Верховний Суд у постанові від 24.10.2024 у справі №914/2694/23, проаналізував висновок Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, на який також звертає увагу скаржник. За доводами Верховного Суду, зважаючи на обставини недійсності спірної умови договору в частині нарахування ПДВ (не за нульовою ставкою), встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів ПДВ, суди дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Суди хибно визначили, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача з часу визнання спірного пункту договору недійсним. Судові рішення в оскаржуваній частині скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову прокурора щодо стягнення 3% та інфляційних втрат. Відповідний правовий висновок підтримано також у постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі №910/14481/23.
Також у справі №914/2947/23 прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту договору про закупівлю товарів, а також стягнення сплаченого ПДВ, 3% річних та інфляційних втрат. Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, задовольнив позов, окрім акцесорної вимоги про стягнення річних та інфляційних втрат. Судові рішення мотивовані тим, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України пов'язується з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов'язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов'язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.
Проте, Верховний Суд у постанові від 27.03.2025 у справі №914/2947/23, проаналізував висновок Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, та за результатами розгляду спору дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. За доводами Верховного Суду, суди попередніх інстанцій хибно визначили, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача з часу визнання спірного пункту договору недійсним, як наслідок, дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду на викладене, суд першої інстанції невірно здійснив тлумачення застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України в контексті застосування ст. 1212 ЦК України, не правильно врахувавши висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, оскільки зважаючи на обставини недійсності спірної умови договору (п. 5) у частині нарахування ПДВ (не за нульовою ставкою), відтак безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 3575000 грн ПДВ, як наслідок, дійшов помилкових висновків, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача з часу визнання спірного пункту договору недійсним (з моменту набрання рішенням законної сили, з 22.08.2025). Тоді як передбачений ч. 2 ст.625 ЦК України обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача, який у цій справі має місце з 14.12.2023, як вірно зазначає позивач в апеляційній скарзі.
Така позиція Верховного Суду щодо застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримується у постановах від 24.10.2024 у справі №914/2694/23, від 07.08.2024 у справі №916/2914/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23, від 11.02.2025 у справі №910/14481/23, від 27.03.2025 у справі №914/2947/23.
Північний апеляційний господарський суд здійснивши арифметичну перевірку наданого позивачем розрахунку, з урахуванням періоду прострочення з 14.12.2023 по 14.09.2025, встановив, що розрахунки позивача є вірними, а відтак з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 699786,01 грн (нараховані за період з 14.12.2023 по 14.09.2025) і 3% річних в сумі 188054,79 грн (нараховані за період з 14.12.2023 по 14.09.2025).
Заперечень щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку від відповідача не надходило, власного контррозрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідачем не надано.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України у разі, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на задоволення позову та апеляційної скарги, витрати позивача за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/11754/25 скасувати.
3. Позов Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (02088, м. Київ, вул. Борова, буд. 45, ідентифікаційний код 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 699786,01 грн (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень одна копійка) інфляційних втрат, 188054,79 грн (сто вісімдесят вісім тисяч п'ятдесят чотири гривні сімдесят дев'ять копійок) 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10654,09 грн (десять тисяч шістсот п'ятдесят чотири гривні дев'ять копійок).
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Тітал" (02088, м. Київ, вул. Борова, буд. 45, ідентифікаційний код 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 15847,23 грн (п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок сім гривень двадцять три копійки) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 05.03.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов