Справа № 341/1672/25
Провадження № 22-ц/4808/332/26
Головуючий у 1 інстанції АННИШИН С. І.
Суддя-доповідач Бойчук
06 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальності «Укр Кредит Фінанс» на рішення Галицького районного суду від 09 грудня 2025 року під головуванням судді Аннишина С.І. у м. Галич,
У вересні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.03.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1166-8974.
Вказаний договір підписано позичальником електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 10 000 грн; строк кредитування 300 днів; базовий період 14 днів; комісія на видачу кредиту 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка 1,20 % в день; стандартна % ставка 1,50 % в день.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачу доступ до кредитних коштів на погоджених сторонами умовах.
Водночас, відповідач у порушення договірного зобов'язання не повернув надані кредитні кошти та не сплатив проценти за користування ними, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість, що станом на 02.09.2025 складає: 56 080 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 10 000 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 44 580 гривень; прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 1 500 гривень.
Разом з тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у сумі 6 080 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 50 000 гривень.
Просило стягнути з позичальника не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом 10 000 гривень та прострочену заборгованість за нарахованими процентами 40 000 гривень, що разом становить 50 000 грн.
Рішенням Галицького районного суду від 09 грудня 2025 року задоволено частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1166-8974 від 06 березня 2023 року в розмірі 30 000 грн, з яких: 10 000 грн прострочена заборгованість за кредитом, 20 000 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 453,44 грн.
У апеляційній скарзі представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс»посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд належним чином не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме «природу» процентів які просив стягнути позивач, а також неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та як результат неправильно застосовано норми матеріального права.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 4.6. та п. 10.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на суму виданого кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за встановленою в договорі ставкою.
Апелянт зазначає, що базовий період - строк протягом якого позичальник бажає сплачувати проценти за користування кредитом (в даному випадку - 14 днів) обирає сам позичальник при заповненні заявки на отримання грошових коштів. Також встановлюється строк кредитування, тобто строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку - 300 днів до 30.12.2023).
В свою чергу, згідно наданого розрахунку заборгованості за договором від 06.03.2023, станом на 02.09.2025 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом в строк договору що погоджений між сторонами.
Відповідно до розрахунку вбачається, що позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень статті 625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за неналежне виконання умов кредитного договору, а нарахована комісія передбачена як плата за видачу кредиту та є одноразовою.
Також Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору.
Проте, ОСОБА_1 правом споживача на відмову в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.
Тому умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору.
Позивачем дотримано вимоги ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана відповідачу.
Тож, з наведеного вбачається, що позивач має законне право на нарахування процентів протягом строку договору, що визначені в п. 4.9. кредитного договору.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що товариством не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в ЗУ «Про захист прав споживачів».
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 000 грн та судового збору в розмірі 1 453,44 грн та прийняти нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 000 гривень, з яких: - прострочена заборгованість за кредитом 10 000 грн; - прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 40 000 грн.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, не містить нових доказів чи обставин та фактично зводиться до незгоди із застосуванням судом першої інстанції принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Суд першої інстанції надав повну та належну оцінку всім доказам у справі, мотивував свої висновки та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Вважає, що проценти в розмірі 40 000 грн є не співмірними. Нарахування процентів від суми кредиту не відповідає принципу розумності, виходить за межі справедливої плати за користування коштами.
Зменшення процентів до 20 000 грн не звільняє відповідача від відповідальності, але забезпечує справедливий та пропорційний баланс інтересів сторін.
Суд першої інстанції не визнавав проценти штрафом або пенею та не ототожнював їх зі штрафними санкціями. Апеляційна скарга фактично підміняє зміст мотивувальної частини рішення, намагаючись звузити його до однієї норми закону, чого в самому рішенні немає.
Апелянт не надав жодних нових доказів, не довів неправильного встановлення фактичних обставин та не обґрунтував неправильного застосування норм права.
Формальна незгода зі змістом рішення не є підставою для його зміни.
Апеляційна скарга є необґрунтованою, не спростовує мотивів рішення суду першої інстанції та спрямована виключно на збільшення суми стягнення без належних правових підстав.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
За змістом ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Встановлено, що 06.03.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту creditkasa.com.ua укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1166-8974 (а.с.12-17).
Згідно з умовами кредитного договору №1166-8974 ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на умовах зворотності, строковості та платності для задоволення особистих потреб кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. строком на 300 календарних днів до 30.12.2023 зі стандартною процентною ставкою 1,50% за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 4.9. договору сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше визначених графіком платежів відповідних базових періодів.
Вказаний договір разом із правилами відкриття кредитної лінії ТОВ «Укр Кредит Фінанс», паспортом споживчого кредиту із аналогічними договору положеннями, таблицею обчислення загальної вартості кредиту 06.03.2023 підписано ОСОБА_1 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора «А2543», що був надісланий останньому на номер його мобільного телефону у смс повідомленні (а.с.12-17,18-24,25-26,27-28).
Вказане свідчить про ознайомлення відповідача з умовами кредитування та їх погодження у повному обсязі.
Відповідно до пункту 4.4. договору базовий період складає 14 календарних днів.
Пунктом 4.6 договору передбачено, стандартна процентна ставка становить 1.50% за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 10.2. договору знижена процента ставка становить 1.20% за кожен день користування кредитом. Позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою з першого дня користування кредитом протягом усього періоду дії Договору за умови, якщо позичальник своєчасно і в повному обсязі сплачує проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту.
Відповідно до пункту 4.9. договору кредит надається строком на 300 днів.
Згідно з пунктом 4.7. договору комісія за надання кредиту становить: 15,00% від суми виданого кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачеві доступ до кредитних коштів на погоджених сторонами умовах, зарахувавши їх на картковий рахунок відповідача за номером особистого електронного платежу № 2237735423.
Вказане підтверджується повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 06.03.2023 про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay та довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування кредиту № НОМЕР_1 від 06.03.2023 в розмірі 10 000 грн (а.с. 29-31,32).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1166-8974 від 06.03.2023 у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем станом на 02.09.2025 утворився борг у загальному розмірі 56 080,00 грн, а саме: основний борг 10 000 грн, залишок відсотків 44 580 грн та комісія 1 500 гривень (а.с.33-37).
Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами.
Враховуючи вищезазначене, несплачена заборгованість відповідача перед позивачем складає 50 000 грн, з яких 10 000 гривень прострочена заборгованість за кредитом, 40 000 - прострочена заборгованість за нарахованими процентами та комісією.
Зміст спірних правовідносин, які виникли між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 є відносини, які пов'язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Так, статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»)
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини 1 статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини 2 статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Згідно з частиною 12 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до частини 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов?язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у справі № 561/77/19 від 16.12.2020 зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України.) Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 у справі №127/33824/19.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно - комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно - цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 викладено наступну правову позицію: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є … комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено…».
Задовольняючи частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції зіслався на судову практику, у якій зазначено, що за певних обставин суми, нараховані за договором, можуть бути зменшені судом з огляду на принципи справедливості, розумності та пропорційності.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на 02.09.2025 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором складає 50 000 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 10 000 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 40 000 грн.
Суд першої інстанції встановив, що умови договору дають право на нарахування відсотків, розрахунок позивача відповідає умовам договору, однак сума нарахованих відсотків у розмірі 40 000 грн є значною більшою від тіла кредиту та суперечить принципам розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.
З огляду на принципи добросовісності, справедливості й розумності, суд дійшов висновку про те, що нараховані відсотки необхідно зменшити до 20 000?грн.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що суд належним чином не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме природу процентів які позивач просив стягнути є необґрунтованими.
Суд в своєму рішенні зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Щодо розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача відсотків, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 справі № 679/1103/23, вважаючи зокрема, що за певних обставин суми, нараховані за договором, можуть бути зменшені судом з огляду на принципи справедливості, розумності та пропорційності.
Судом першої інстанції враховано, умови кредитного договору, а саме його пункти які вказують на нарахування процентів за користування кредитом за кожен день його користування.
З врахуванням сталої судової практики суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, сума нарахованих відсотків у розмірі 40 000 грн є значною більшою від тіла кредиту та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.
Вищевказаним спростовуються і доводи апелянта про те, що умови кредитного договору в частині стягнення відсотків не можна вважати несправедливими.
Доводи апелянта про те, що відповідач не скористався правом відмовитися в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів та продовжував користуватись кредитом на умов, погоджених сторонами, колегія суддів відхиляє, оскільки свобода договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, не звільняє позивача від обов'язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів.
Також, відповідно до правового висновку, закріпленого в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних кредитних правовідносин положення Закону України «Про споживчий кредит» та дійшов правильного висновку про зменшення розміру нарахованих відсотків за кредитним договором.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальності «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 06 березня 2026 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин