Справа № 636/5225/25 Провадження 2/636/441/26
26.02.2026 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Золотоверхої О.О.,
за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
23.05.2025 поштовим зв'язком до суду надійшла позовна заява, в якій представник позивача просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №300443 від 17.02.2022, укладеним між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит», у розмірі 16590.71 грн. та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 17.02.2022 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем було укладено кредитний договір № 300443. Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в ІТС Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби, Порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації Позичальника. Відповідно Кредитного договору, Кредитні кошти надаються ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» Позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані Відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно Кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» грошових коштів у сумі, визначеній Кредитним договором, за реквізитами. Підписанням Кредитного договору Відповідач підтвердив, що вона ознайомилася умовами на веб-сайті кредитодавця. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641. 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію. необхідну для укладення договору.
29.02.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем укладено Договір факторингу № 29022024, у відповідності до умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (копія витягу з Договору факторингу додається). Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядженні Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Згідно п. 1.2 Договору факторингу, Сторони Погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору (копія Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором Факторингу додається).
Відповідно до Реєстру боржників №1 від 29.02.2024 до Договору факторингу № 29022024 від 29.02.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 16590.71 грн., з яких: 6285.00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10305.71 грн. - сума заборгованості за відсотками, які позивач просить стягнути на свою користь.
Представник позивача в позові просив розглядати справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив їх задовольнити, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судові засідання 02.10.2025, 09.12.2025 та 26.02.2026 не з'явилася, причину неявки суду не повідомила, про дату та час розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, заяв про розгляд справи в її відсутності не надходило.
Суд зазначає, що на електронну пошту суду 03.07.2025 з електронної адреси «ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2» надходили електронні листи без ознак підпису (власноручного чи цифрового) наступного змісту: «Мій рідний населений пункт - м. Вовчанськ Харківської області - двічі перебував в умовах окупації. Під час першої окупації: мій дім зазнав неодноразових обшуків через службу моєї доньки у Збройних Силах України; були вилучені всі особисті документи. Згодом: житловий будинок було повністю зруйновано; мій син зник безвісти; під час другої окупації російськими військовими в мене було вилучено мобільний телефон; я залишилась без доступу до банківських рахунків, без житла, без роботи та без будь-яких засобів до існування. Наразі я вимушено перебуваю за межами України, тимчасово проживаю у друзів у місті Кіцбюель (Австрія). Не маю можливості отримати юридичну допомогу, тому змушена діяти самостійно. Окрім складного матеріального становища, хочу повідомити, що мій емоційний та психоемоційний стан залишається надзвичайно тяжким після втрати житла, рідних, документів та глибокого стресу, спричиненого воєнними діями. Це значно ускладнює мою здатність вирішувати навіть базові побутові й правові питання. Я не заперечую наявності боргу та не ухиляюся від його повернення. Навпаки - підтверджую готовність виконати всі фінансові зобов'язання у повному обсязі, щойно з'явиться така можливість: після завершення бойового дій, відновлення особистих документів і працевлаштування. У зв'язку з викладеним прошу суд: відстрочити виконання рішення суду у справі №6315/3541/2024 до моменту стабілізації моїх життєвих обставин або завершення активних бойових дій…». Схожого змісту надійшли заяви 01.09.2025 та 15.10.2025 на електронну пошту суду 03.07.2025 з електронної адреси «ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2» без ознак підпису (власноручного чи цифрового).
Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 17.02.2022 між ТОВ «Селфі кредит» та відповідачем укладено договір №300443 про надання споживчого кредиту (а.с.6-15), згідно якого укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства; Товариство зобов'язується на умовах строковості, зворотності, платності надати Клієнту грошові кошти, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування; тип кредиту - кредит, сума - 15000.00 грн.; строк - 30 днів; процентна ставка - фіксована, стандартна - 1.90 % в день, знижена - 0.95 % на день; кошти надаються у безготівковому вигляді шляхом перерахування на картку № НОМЕР_1 . Також договором передбачено порядок обчислення (нарахування) процентів, порядок зміни процентів, порядок продовження строку користування кредитом, автопролонгація (в т.ч. клієнт у особистому кабінеті надсилає Товариству пропозицію, товариство має право акцептувати пропозицію Клієнта на пролонгацію, при цьому Клієнт має сплатити суму не менше нарахованих процентів на дату пропозиції; автопролонгація застосовується в разі неповернення Клієнтом коштів на не направлення пропозиції про пролонгацію кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 днів); порядок повернення кредиту та сплати процентів (в т.ч. сторони погодилися, що повернення відбувається згідно графіку), права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили (в т.ч. передбачено штраф), порядок взаємодії за договором, інші умови; щодо підпсиу клієнта зазначено наступне «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 17.02.2022 10:02:34 ОСОБА_1 ».
До договору додано додаток 1 - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, з якого вбачається, що станом на 30 день після 17.02.2022 позичальник повинен сплатити 19275.00 грн., з яких 15000.00 грн. - сума кредиту, 4275.00 грн. - проценти за користування; наявна приписка - якщо клієнтом не будуть виконані умови для отримання зниженої процентної ставки, сума платежу складено 23550.00 грн., з яких проценти 0 8550.00 грн. (копія а.с.16) та паспорт споживчого кредиту, з якого вбачаються аналогічні умови кредитування (а.с.17-18).
На підтвердження видачі коштів надано лист ТОВ «УПР» №1-1905 від 19.05.2025, адресований ТОВ «Селфі кредит» (а.с.19), з якого вбачається, що між Товариствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-21/05-25 від 27.05.2021, відповідно до вказаного договору успішно здійснено операцію 17.02.2022 10:04:07 на суму 15000.00 грн., номер транзакції в систему iPaу.ua - 138495961, призначення платежу - «Зарахування 15000 грн. на карту НОМЕР_1 ».
29.02.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем укладено договір факторингу №29022024 (копія а.с.22-24, неповний - а.1-4, 9, з ознаками підписів представників сторін), згідно якого останнім за плату переходить право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, перехід відбувається в момент підписання акту прийому-передачі реєстру боржників. Надано до суду і копію акту прийому передачі реєстру боржників від 29.02.2024 (а.с.25), витяг з реєстру боржників №1 від 29.02.2024 (а.с.26, в якому зазначено договір №300443 на суму 16590.71 грн., з яких 6285.00 грн. - тіло кредиту, 10305.71 грн. - проценти за користування кредитом)
Згідно розрахунку заборгованості за договором №300443 за підписом представника ТОВ «Селфі кредит» (а.с.20-21) вбачається наступне: 17.02.2022 надання кредиту у сумі 15000.00 грн., з 17.02.2022 по 18.02.2022 - нарахування відсотків у сумі 142.50 грн. на день (з розрахунку 0,95 % на день), з 19.02.2022 по 25.02.2022 нарахування відсотків у розмірі 59.71 грн. щоденно (з розрахунку 0.95 %), з 26.02.2022 по 18.03.2022 проценти не нараховувалися, з 23.03.2022 по 17.06.2022 вбачається автопролонгація, з 23.03.2022 по 01.05.2022 проценти не нараховувалися, 02.05.2022 - нараховано процентів у сумі 4394.42 грн., з 03.05.2022 по 17.06.2022 - проценти нараховувалися у розмірі 119.42 грн. щоденно (з розрахунку 1.9 % на день), сплачено позичальником 8715.00 грн. - за тілом кредиту, 285.00 грн. - за процентами, загальна сума заборгованості 16590.71 грн., з яких за тілом - 6285.00 грн, 10305.71 грн. - проценти.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції (далі - Закон), електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, електронний підпис, електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані будь-яка інформація в електронній формі; засіб електронного підпису чи печатки апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які використовуються для створення та/або перевірки електронного підпису чи печатки.
Відповідно до змісту ст. 7 Закону оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст.14 Закону електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно з загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Частиною 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, передбачено, що електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
Визначення поняття зобов'язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З положень частини 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування»(далі також -Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIIIта підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21),
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно зі статтями 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Сторони строк договору визначили, погодили строк договору, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 (н/п 4-10 цс 18).
Судом встановлено, що відсотки за кредитом нараховувалися в межах строку кредитування, в т.ч. з врахуванням автопролонгацї відповідно до умов кредитного договору, розрахунок виконано з врахуванням всіх платежів, здійснених позичальником.
Таким чином суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у розмірі 16590.71 грн., з яких борг за тілом кредиту - 6285.00 грн., борг за відсотками - 10305.71 грн.
Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов'язань, суду не надано.
Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Щодо клопотання відповідача про надання відстрочення на виконання рішення суд зазначає наступне.
Згідно п.2 ч.7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Згідно відповіді щодо адреси реєстрації відповідача з ГУ ДМС в Харківській області від 26.06.2025 (а.с.42/2) ОСОБА_1 дійсно зареєстрована у м. Вовчанськ, Чугуївського району, Харківської області.
Згідно з ст. 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В статті 18 ЦПК України, закріплені положення, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до положень частин першої п'ятої статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи -тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд звертає увагу, що у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» роз'яснено, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Отже, відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення наявність яких робить його виконання неможливим, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.
Аналогічна правова позиція була наведена зокрема у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 2-54/08; провадження № 61-15140св18.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Обов'язковість виконання рішення є однією з засад виконавчого провадження (статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16 зазначено, що: «принцип обов'язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню. При цьому, слід зауважити на тому, що виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (ч. 2ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»). Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі 619/562/18 (провадження № 61-39095св18) зазначено, що: «належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду настаттю 129-1 Конституції України».
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до статей 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені відповідачем обґрунтування щодо виникнення виключних обставин в розумінні статті 435 ЦПК України, які б давали підстави для відстрочки виконання рішення суду, та наведені підстави не можуть бути визнанні такими, що вказують на необхідність відповідного відстрочення.
Так, відповідачем не надано суду жодних доказів, які свідчать про зміну у майновому стані у зв'язку із введенням воєнного стану, або неможливості виконувати зобов'язання за кредитним договором або будь-яких доказів на підтвердження викладених в електронних листах обставин.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 178, 141, 258-259, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (Код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30) заборгованість за кредитним договором №300443 від 17.02.2022 у розмірі 16590.71 грн. (шістнадцять тисяч шістсот дев'яносто гривень 71 копійка).
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (Код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30) суму судових витрат у розмірі 3028.00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень), судовий збір.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (Код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )
Повний текст рішення суду виготовлено 03.03.2026.
Суддя О.О. Золотоверха